Ухвала суду № 50686019, 16.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м. Київ К/800/10018/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Цвіркуна Ю.І.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Бугаєнко М.Б., Левшуна Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго»

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 року

у справі № 826/15974/14

за позовом публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - позивач, ПАТ «Центренерго»)

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, МГУ Міндоходів - ЦО ОВПП)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Центренерго» звернулось у жовтні 2014 року до суду з адміністративним позовом до МГУ Міндоходів - ЦО ОВПП про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000834101 від 28.07.2014 року та № 0001164101 від 06.10.2014 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по фінансово господарських взаємовідносинах з Державним агентством резерву України за грудень 2012 року, що вплинуло на показники декларації за січень 2013 року, за результатами якої складено акт від 18.07.2014 року № 767/28-10-41-1/22927045.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), встановлено завищення податкового кредиту у розмірі 17 400 326,00 гривень за грудень 2012 року, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 17 400 326,00 гривень за грудень 2012 року та занижено суму податку на додану вартість у розмірі 17 400 326,00 гривень за січень 2013 року.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.07.2014 року № 0000834101, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 400 326,00 гривень.

Позивачем оскаржено зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатом якого, рішенням Державної фіскальної служби України 29.09.2014 року № 4154/6/99-99-10-01-15 зобов'язано відповідача застосувати штрафні санкції відповідно до вимог п. 123.1 ст. 123 ПК України, а скаргу залишено без задоволення.

На підставі рішення вищезазначеного рішення Державної фіскальної служби України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 року № 0001164101, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8 700 163,00 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 11.6 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 01 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з поставки: вугілля, та продуктів його збагачення, вугільних ї торфових брикетів, електроенергії, газу, імпортованого в Україну.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, чинного з 01.01.2011 року, датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 1 Розпорядження Кабінету міністрів України від 21.12.1999 року № 1432-р, дозволено Держкомрезерву відпустити в грудні 1999 року тепловим електростанціям Міненерго в порядку тимчасового позичання 1 млрд. м3 природного газу для потреб підприємств енергетичного комплексу зі сплатою щомісяця 0,5 відсотка вартості відпущеного газу за користування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання зазначеного Розпорядження 24.12.1999 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, (далі - Комітет) та ВАТ «Центренерго» (правонаступником якого є позивач) укладено Договір № юр-7/959-99 від 24.12.1999 року, відповідно до умов якого Комітет відпускає із державного резерву в грудні 1999 позивачу природний газ в кількості до 297,0 млн. м3 по ціні 280,3286 гривень, податок на додану вартість - 0. Позивач зобов'язаний повернути у травні-червні 2000 року до державного резерву природний газ в фактично відпущеному обсязі, або оплатити його вартість по ціні, що діятиме на час повернення, але не нижчою ціни відпуску; здійснювати оплату на поточний рахунок Комітету щомісячно 0,5 % від вартості фактично поставленого природного, газу за користування тимчасовою позичкою до повного повернення. Позивач надає заставу або банківську гарантію або фінансову гарантію відповідно органів місцевого самоврядування або органів державної влади по розрахункам з Комітетом. Вартість газу, що підлягає відпуску із державного резерву складає 83 257 594,20 гривні, податок на додану вартість - 0. Зазначеним договором передбачено також, що відпуск газу здійснювався без урахування податку на додану вартість.

Водночас, рішеннями Господарських судів міста Києва від 12.12.2003 року у справі № 4/9, від 05.07.2005 року у справі № 42/311, від 13.10.2008 року у справі № 37/314 встановлено факт відпуску в 1999 році з державного резерву 3103920000 м3 природного газу за договором № юр-7/959-99 від 24.12.1999 року на суму 87 011 754,11 гривні без податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву» продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на підставі рішень Кабінету Міністрів України, у тому числі і розпорядження № 1432-р від 21.12.1999 року, до 01.01.2023 року.

При цьому, судами встановлено, що згідно з Актом № 2 звірки заборгованості на виконання Постанови Кабінету міністрів України № 517 від 11.06.2012 року, станом на 01.10.2012 року у ПАТ «Центренерго» по Договору від 24.12.1999 року № юр-7/959-99 рахується кредиторська заборгованість природного газу без податку на додану вартість у сумі 87 011 754,81 гривні та картка взаєморозрахунків з Державним агентством по рахунках 5500 «інші довгострокові зобов'язання», 6850 «розрахунки з іншими кредиторами». Погашення вищезазначеної заборгованості здійснено позивачем у грудні 2012 року.

Також судами встановлено, що у Додатку 5 декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року відповідно до первинних документів віднесено відпущений у 1999 році природний газ вартістю 87 011 754,81 гривні та 17 400 326,00 гривень податку на додану вартість.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку першою подією за Договором № юр-7/959-99, яка відбулася до 01.01.2000 року є саме поставка газу, що оподатковувалась податком на додану вартість за ставкою 0%. У свою чергу, ані Законом України «Про податок на додану вартість», ані ПК України не передбачено обов'язку платника податку двічі формувати податкові зобов'язання за однією і тією ж операцією тобто, як на дату поставки товару, так і на дату оплати товару.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у позивача відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки до 01.01.2000 року поставка газу оподатковувалась за ставкою 0% податку на додану вартість, перша подія для податкових накладних виникла в 1999 році на момент розрахунків існувала кредиторська заборгованість, про що свідчать акти звірки з Державним агентством резерву України та рішеннями судів.

Крім цього, судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до ухвали господарського суду від 25.06.2014 року у справі № 15/76-б-43/624-б тривала процедура банкрутства ПАТ «Центренерго».

Відповідно до ст. ст. 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Судами встановлено, що на час винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в матеріалах справи відсутні докази того, що позивача визнано банкрутом і відкрито ліквідаційної процедури, провадження у справі про банкрутство не закінчено, а дія мораторію не припинена.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, а тому податкове повідомлення-рішення № 0001164101 від 06.10.2014 року є правомірним.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго» - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 року у справі № 826/15974/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) І.В. Приходько (підпис) Ю.І. Цвіркун