Ухвала суду № 50686007, 15.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/43224/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Маринчак Н.Є.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представників Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - Григор'єва Д.Т.; Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Профіль» - Семенець Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області правонаступника Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року у справі № 810/3727/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Профіль» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000382203 від 18.04.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Зазначило, що визначало вартість металобрухту у бухгалтерському обліку за ціною первісного придбання металу, а після реалізації металобрухту - корегувало його вартість, виходячи з ціни продажу, зменшувало прямі матеріальні витрати виробництва саме на цей показник, зазначені обставини податковим органом не були враховані.

30 липня 2013 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000382203 від 18.04.2013 року визнане протиправним та скасоване.

Задовольняючи позов, суди зазначили, що податковий орган надав помилкову оцінку змісту господарських операцій в межах реалізації угоди факторингу і невірно застосував до кредитних відносин положення пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Київського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 8.02.2013 року до 7.03.2013 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2011 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 15.03.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 138.8.1 п. 138.1 ст. 138, п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 796 172,00 грн.

18 квітня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000382203 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 903 736,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

У періоді, що перевірявся ДПІ, Товариство здійснювало операції з виробництва та продажу профілів до гіпсокартонних систем. У процесі виробництва утворювались відходи брухту чорних металів, які оприбутковувалися на балансі у Товариства в статті «Запаси» за первісною вартістю придбаного металу, оскільки на момент оприбуткування металобрухту ціна його реалізації не могла бути відома наперед.

У подальшому Товариство реалізовувало металобрухт і достовірно визначало його вартість за ціною продажу, у зв'язку з чим корегувало бухгалтерські проводки та зменшувало вартість запасів (металобрухту) до ціни реалізації. Прямі матеріальні витрати відповідного податкового звітного періоду зменшувалися на вартість зворотних відходів (металобрухту), виходячи з ціни їх продажу.

Дані обставини підтверджуються накладними на внутрішнє переміщення придбаного металу, калькуляцією вартості виробництва продукції, видатковими накладними на реалізацію металобрухту, актами приймання металів чорних (вторинних), журналами-ордерами та відомостями по рахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції», рахунку 23 «Виробництво», журналами проводок та бухгалтерськими довідками за відповідні податкові звітні періоди, що перевірялися.

27 грудня 2006 року між Товариством та ПАТ «Укрсоцбанк» була укладена генеральна угода факторингу № 18-10/30 (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 25.03.2011 року № 28).

На підставі зазначеної угоди банк (фактор) надавав Товариству послуги факторингу (надання фактором грошових коштів у розпорядження клієнта за плату під відступлення права вимоги), здійснював облік та управління дебіторською заборгованістю Товариства, ведення обліку прав вимоги, щоденний контроль за станом дебіторської заборгованості, а також факторингове фінансування (надання Товариству авансу - кредитних коштів у сумі певного проценту від розміру права вимоги) (пункти 1.1, 1.17, 1.18.2, 1.18.3, 2.1 генеральної угоди).

Пунктом 2.6 угоди передбачено, що розмір авансу (кредитних коштів, факторингового фінансування) становить не більше 75% від суми відступленого права вимоги, а за користування факторинговим фінансуванням Товариство сплачує фактору (банку) плату у процентах річних, яка визначається в залежності від строку фінансування (п. 4.1).

Таким чином, укладена між позивачем і банком угода факторингу є правочином, який включає в себе елементи кредитного договору, договору з надання послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, розрахункового обслуговування.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2.11.1999 року за № 751/4044 (далі - Положення), активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; або утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою, вважаються запасами.

Таким чином, відходи, отримані у процесі виробництва, які утримуються для подальшого продажу, є запасами у розумінні стандартів бухгалтерського обліку.

Пунктом 5 Положення передбачено, що запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до п.,п. 8, 9 Положення придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат - суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків, суми ввізного мита, суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі, транспортно-заготівельні витрати, а також інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Згідно з п. 16 Положення при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажі та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Суди правильно зазначили, що Товариство обліковувало відходи (металобрухту), які утворювалися у процесі виробництва продукції за первісною вартістю придбаного металу, а у подальшому за наслідками реалізації визначав їх вартість за методом ціни продажу, що відповідає вимогам Положення. Прямі матеріальні витрати виробництва Товариство зменшувало на вартість зворотних відходів (металобрухту), визначену за ціною продажу металобрухту, а не на вартість первісного придбання металу, як це зазначав податковий орган.

Що стосується віднесення до складу інших витрат, що пов'язані з виробництвом, витрат на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням, то у складі витрат при обчисленні об'єкта оподаткування враховуються інші витрати, що передбачені підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до яких включаються фінансові витрати, у тому числі на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою).

Відповідно до п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Суди обґрунтовано зазначили, що укладена між Товариством і банком угода факторингу уявляє собою складний правочин, який включає в себе елементи кредитного договору, договору щодо надання послуг, пов'язаних із грошовими вимогами, розрахунковим обслуговуванням тощо, а витрати на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням (кредитом) Товариство відносило до складу інших витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування згідно з вимогами підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Таким чином, податковий орган надав помилкову оцінку змісту господарських операцій в межах реалізації угоди факторингу і невірно застосував до кредитних відносин положення пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Маринчак Н.Є.

Юрченко В.П.