Ухвала суду № 50685867, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2015 р. м. Київ К/800/31018/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газлідер»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року

у справі № 815/6023/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газлідер»

до Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газлідер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Березівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 12.08.2013 року №0000072200, №0000032200.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Газлідер» з питань взаємовідносин з ТОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» за період жовтень-листопад 2011 року відповідачем складено акт від 25.07.2013 року №35/22-20/36453838, яким встановлено порушення: - ч.ч. 1, 5 ст.ст. 203, 215, 216, 228, 626, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами; - ст.ст. 185, ст. 188, п.п. 187.1, 187.9 ст. 187, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 193.1 ст. 193, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 27 668, 01 грн.; - п.п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.5, пп.пп. 138.10.2, 138.10.3, п. 138.10, п. 138.12 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 31 818, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013 року: - №0000072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 31 818, 00 грн. за основним платежем та 7 954, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0000032200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 27 668, 00 грн. за основним платежем та 6 917, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем правомірно сформовано витрати та віднесено до складу податкового кредиту за відповідні періоди податок на додану вартість з придбання послуг від його контрагентів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують виконання спірних господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в періоді, що перевірявся, позивачем укладено договори купівлі-продажу з ТОВ «БТК «Євробуд» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс».

Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, зокрема договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунком-фактурою, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, журналом виданих довіреностей.

Придбаний товар позивачем використаний у власній господарській діяльності, а саме на виконання договору з КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», що підтверджується актом звірки, календарним планом виконання робіт з газифікації житлових будинків, довідкою про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, звітом до договору, підсумковими відомостями ресурсів, актами списання товарно-матеріальних цінностей.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що у товарно-транспортних накладних пунктом навантаження зазначено - м. Одеса, де контрагенти позивача не мають філій, дочірніх підприємств, відокремлених структурних підрозділів, орендованих складських приміщень.

З даного приводу колегія суддів зазначає, такий факт не позбавляє можливості суб'єкта господарювання на придбання товару в будь-якому місті з метою подальшого продажу. Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, матеріали досудового розслідування не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Тож, у даній справі суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позову.

Виходячи з зазначеного вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газлідер» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року у справі № 815/6023/13-а скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 815/6023/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний