Ухвала суду № 50685044, 15.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 р. Справа № 45661/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Шнира О.Б.,

представника відповідача Квасниці Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

30.09.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Габен» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.05.2011 року № 0001232321.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки про нікчемність правочинів та безтоварність господарських операцій є безпідставні, ґрунтуються на обставинах викладених в акті зустрічної перевірки контрагента ТзОВ «Укрпродторг», без дослідження первинних бухгалтерських документів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.05.2011 року № 0001232321 прийняте Державною податковою інспекцією в Сихівському районі м. Львова.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що встановлено відсутність порушень позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція в Сихівському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією в Сихівському районі м. Львова проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ фірма «Габен»з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року, за результатами якої ДПІ прийшло до висновку про порушення Товариством п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №168), в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 324504,00 грн., що викладено в Акті перевірки № 782/23-209/20832731 від 21.04.2011 року(а.с.9-21).

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001232321 від 11.05.2011 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 405630,00 грн., в тому числі за основним платежем 324504,00 грн., штрафні фінансові санкції 81126,00 грн.(а.с.22).

В порядку адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, таке було залишено без змін.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пп. 7.4.1., пп. 7.4.4., пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді, у звязку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому такі суми повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами, визначеними цим Законом).

Згідно із підп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334 з наступними змінами та доповненнями, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пп. 7.4.4. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» існує два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті ПДВ до податкового кредиту, а саме: придбання товарів (послуг), які не призначені для їх використання в господарській діяльності платника податку, та відсутність податкової накладної. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати господарські операції чи показники податкової звітності іншого платника податків.

Факт реального здійснення господарських операцій позивач довів долученими до матеріалів справи письмовими доказами, а саме: договір поставки № 1512/10-1 від 15.12.2010 року та додаткова угода № 1 до цього договору, договір поставки № 1712/10-1 від 17.12.2010 року та додаткова угода № 1 до цього договору; видаткові накладні №268/Р від 17.12.2010 року, №285/Р від 27.12.2010 року, №30/Р-2 від 23.02.2011 року, №31/Р від 25.02.2011 року, №32/Р від 28.02.2011 року, №47/Р-3 від 23.03.2011 року, №36/Р-2 від 09.03.2011 року, № 46/Р від 21.03.2011 року, № 4/1/К від 01.02.2011 року, № 20/Р-1 від 11.02.2011 року; податкові накладні від 15.12.2010р. № 894, від 16.12.2010р. № 899, від 17.12.2010р. № 903, № 904, № 905, від 21.12.2010р. № 919, від 27.12.2010р. № 934, від 29.12.2010р. № 946; довіреність №330 від 17.06.2010р.; залізничні накладні № 36703666 від 21.12.2010 року, № 36753889 від 30.12.2010 року, № 32356990 від 23.02.2011 року, № 32377194 від 25.02.2011 року, № 32400640 від 28.02.2011 року, № 32584757 від 23.03.2011 року, № 32457665 від 09.03.2011 року, № 32568552 від 21.03.2011 року; розхідні накладні № 10-155 від 25.02.2011 року, № 01-1, № 01-18 від 11.02.2011 року, № 10-21, № 10-22 від 20.01.2011 року, № 07-6 від 31.01.2011 року, № 1954/льв від 21.12.2010 року, № 1959/льв від 27.12.2010 року, № хм-237 від 20.12.2010 року, № хм-238 від 22.12.2010 року, № хм-239 від 30.12.2010 року, № 259-ж від 31.12.2010 року, № 04-28 від 28.02.2011 року, № 18-0077 від 22.03.2011 року, № 18-0079 від 23.03.2011 року, № 18-0080 від 23.03.2011 року, № 2010016 від 28.03.2011 року; копії довіреностей(а.с.26-128).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується фактичне отримання позивачем товарів від контрагента ТзОВ «Укрпродторг».

Також зазначена податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Укрпродторг» було зареєстроване у встановленому порядку, не виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податків на додану вартість.

Відповідно до п.3.1 договору поставки № 1512/10-1 від 15.12.2010 року поставка товару ТзОВ «Укрпродторг» здійснювалась на умовах FCA(франко-перевізник) станція Хутір-Михайлівський Південно-Західної залізниці.

Згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Мжніродної торгової палати термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на матеріали перевірки ДПІ у м. Рівне про результати невиїзної документальної перевірки контрагента ТзОВ «Укрпродторг», як на доказ порушення податкового законодавства вказаними контрагентом і яким встановлено факт нереальності здійснення господарських операцій, виходячи з наступних підстав.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року, яка залишена в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.07.2014 року, встановлено, що розфасований карбамід в біг-бегах ТзОВ «Укрпродторг» було продано ТзОВ «Габен», що підтверджується видатковою накладною за № 9/К від 09.02.2011 року, довіреністю за № 952 від 09.02.2011 року, податковою накладною за № 59 від 26.01.2011 року.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом-постачальником товару (робіт, послуг), який зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебуває на обліку в податковому органі, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за порушення таким контрагентом правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли вказаний контрагент чи його контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Габен» у ТзОВ «Укрпродторг» товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунку з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів, укладених між ТзОВ «Габен» та ТзОВ «Укрпродторг», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між позивачем та ТзОВ «Укрпродторг», з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, працівників самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Разом з тим, зазначені вище доводи податкового органу спростовуються висновками самого податкового органу, викладеними в акті перевірки ТзОВ «Укрпродторгр» від 18.03.2011 року № 304/23-100/31059714, а саме в ході перевірки контрагента встановлено, що в даного товариства, згідно поданих до ДПІ звітів, кількість працівників становить 47 чоловік.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарської операції, вчиненої між позивачем та контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року у справі № 2а-10747/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін