Постанова № 50684399, 15.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9420/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорянський С.І.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ганечко О.М. та Губської Л.В.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -

ВСТАНОВИЛА:

Громадянин Сирії ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Київській області, про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 227-15 від 25 березня 2015 року про відмову у визнанні громадянина позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2015 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Афрін (Алєппо), є громадянином Сирії, за національністю курд, прибув в Україну 15 листопада 2004 року.

Позивач подав до Управління Державної міграційної служби України у Київській області заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14 травня 2015 року позивач отримав повідомлення Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 02 квітня 2015 року № 4 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 25 березня 2015 року № 227-15.

Вищевказане рішення мотивовано тим, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності обставин, передбачених частиною 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Натомість, у позивача були об'єктивні підстави побоюватися загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини в умовах внутрішнього збройного конфлікту в країні свого походження.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення його статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. за №3671-VI (далі за текстом - Закон №3671).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Положеннями п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671 передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно абз. 4 п.1 ст. 6 Закону №3671, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (УВКБ ООН) у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно ч. 2 ст.13 Закону №3671 особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана: подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів зазначає, що в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного.

Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення.

З матеріалів справи та висновку УДМС України в Київській області вбачається, що фахівцями міграційної служби під час розгляду заяви позивача проводилися співбесіди, а також об'єктивно та всебічно досліджувалася повідомлена позивачем інформація по країні походження.

Заявником було зазначено про загрозу його життю в Сирії через причини політичного характеру, а саме: у зв'язку з тим, що він був членом курдської політичної партії «ПКК», позивача неодноразово заарештовували, завдавали тілесних ушкоджень та переслідували в країні свого походження представники правоохоронних органів Сирії.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що під час співбесід, заявник не зміг розшифрувати абревіатуру «ПКК», а також не надав будь-яких доказів на підтвердження членства у зазначеній партії.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи, представником позивача також не було надано обґрунтованих пояснень щодо відсутності знань позивача щодо розшифрування абревіатури зазначеної ним партії, членом якої, за його твердженнями він був, а також не зазначено про діяльність позивача та його обов'язки, як члена даної партії.

Поряд з цим, як вбачається із протоколів співбесід, бажання заявника залишити країну громадянської належності виникло у останнього не стихійно. Так, отримавши закордонний паспорт, запрошення на навчання, у 2004 році позивач приїхав до України легально, однак провчившись декілька років був відрахований з навчального закладу.

Також із протоколів співбесід вбачається, що заявник вказує на бажання отримати документи, які б надавали йому право на легальне перебування на території України та можливість працювати, оскільки в Сирії він не міг цього зробити.

Аналіз пояснень позивача, а також інших доказів у справі вказує на те, що позивач прибув до України не з метою отримання міжнародного захисту, за яким він звернувся тільки у 2009 році, а для навчання та, в подальшому, в пошуках легалізації на території України.

При цьому в Пленумі Вищого Адміністративного Суду України від 16.03.2012р. №3 вказано, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Доводи позивача, з посиланням на інформацію по країні походження, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вони свідчать про загальновідому ситуацію в країні і не містять інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності, до того ж враховуючи, що позивач виїхав із Сирії ще в 2004 році і причинно-наслідковий зв'язок між виїздом та твердженням про переслідування позивача на час розгляду справи в суді, на переконання колегії суддів, відсутній.

Враховуючи викладене вище, позивач безпідставно стверджує про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через расову, релігійну чи національну належність, належність до певної соціальної групи або через політичні погляди.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що підстави, передбачені п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 Закону №3671, для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, відсутні, у зв'язку з чим, оскаржуване рішення від 25 березня 2015 року № 227-15, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято ДМС України правомірно.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2015 року скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову громадянина Сирії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 18.09.2015 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Губська Л.В.

Ганечко О.М.