ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2015 року м. Київ К/800/12060/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Маринчак Н.Є, Рибченка А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива-2000» до Дніпродзержинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Дніпродзержинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-2000» (далі - позивач, ТОВ «Нива-2000») звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ОДПІ) від 11.12.2013 року № 0005262203; визнати протиправним та скасувати податкову вимогу відповідача від 11.03.2014 року № 228-25.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.12.2013 року № 0005262203 про нарахування грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в частині 21583,85 грн.;
- визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ОДПІ від 11.03.2014 року № 228-25 в частині 21583,85 грн.;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем, при оприбуткуванні готівкових коштів в касі підприємства на підставі прибуткових касових ордерів, не порушено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №277, оскільки вказана у прибутковому касовому ордері дата 21 листопада замість 21 жовтня - є технічною помилкою, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкова вимога підлягають частковому скасуванню.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено п. 2.2, 2.6 гл. 2, п.3.1, 3.5 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 277, а тому оскаржувані позивачем рішення та вимога винесені в межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України.
В поданих запереченнях на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що рішення суддів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, підстав для їх скасування не має, тому просить касаційну скаргу відхилити.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Посадовими особами відповідача на підставі наказу від 21.11.2013 року № 447 проведено фактичну перевірку дотримання позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв, ведення касових операцій.
За результатами перевірки податковою інспекцією складено акт від 29.11.2013 року № 369/04/36/23/30740621. Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем п. 2.2, 2.6 гл.2, п.3.1, 3.5 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №277, а саме: несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства на підставі прибуткового касового ордеру на суму 4316,77 грн. та перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства на суму 1100,00 грн.
На підставі вказаного акту контролюючим органом відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2013 року № 0005262203 про нарахування грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 23783,85 грн., а саме: за не оприбуткування готівкових коштів в касі в розмірі 21583,85 грн., за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах в розмірі 2200,00 грн. Також, 21.03.2014 року позивачем отримано податкову вимогу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 11.03.2014 року № 228-25 про сплату податкового боргу в розмірі 23783,85 грн.
Не погоджуючись з винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням та висновками акту перевірки, позивач оскаржував його в адміністративному порядку, проте, його скарга залишена без задоволення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Щодо задоволених позовних вимог суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Як зазначалось вище, частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем, при оприбуткуванні готівкових коштів в касі підприємства на підставі прибуткових касових ордерів, не порушено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 277 (далі - Положення).
Суди встановили, що під час документальної планової виїзної перевірки позивача, відповідачем встановлено порушення ТОВ «Нива-2000» п. 2.2, 2.6 гл. 2, п. 3.1, 3.5 гл. 3 Положення, відповідальність за які передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 1 Указу Президента від 12.06.1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ № 436/95).
При заповненні 21.10.2011 року прибуткового касового ордеру № 24 було допущено технічну помилку в назві місяця: замість «жовтня» вказано «листопада». Разом з тим, всі інші документи підтверджують факт оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства 21.10.2011 року, що, в свою чергу, виключає рух готівки в касі підприємства 21.11.2011 року в сумі 4316,77 грн.
Факт оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства в розмірі 4316,77 грн. саме 21.10.2011 року підтверджується наступними документами:
- касова книга за 2010-2011 роки (сторінка 48);
- видатковий касовий ордер № 26 на суму 2980,43 грн. (видача заробітної плати за першу половину жовтня 2011 року);
- відомість про виплату грошей № ВЗП-000020 за жовтень 2011 року від 21.10.2011 року на суму 2980,43 грн.;
- розрахунково-платіжна відомість № НЗП-000018 за першу половину жовтня 2011 року;
- видатковий касовий ордер № 25 від 21.10.2011 року на суму 1336,34 грн. (погашення раніше витрачених коштів);
- корінець чека ЛЖ5140411 на 4316,77 грн. від 21.10.2011 року
- виписка по рахунку № 26002104310001 за 21.10.2011 року.
Наведені обставини підтверджують відсутність порушення з боку позивача при оприбуткуванні готівкових коштів в касі підприємства на підставі прибуткових касових ордерів, оскільки вказана у прибутковому касовому ордері дата 21 листопада замість 21 жовтня - є технічною помилкою.
З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.12.2013 року № 0005262203 про нарахування грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в частині 21583,85 грн. та, відповідно, податкової вимоги Дніпродзержинської ОДПІ Міндоходів у Дніпропетровській області від 11.03.2014 року № 228-25 в частині 21583,85 грн. підлягають скасуванню.
Крім того, грошове зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в частині 21583,85 грн. накладене на позивача з порушенням строків, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Указу № 436/95 у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:
- за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;
- за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
За своєю суттю передбачена ст. 1 Указу № 436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України (далі - ГК). При цьому колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а отже, встановлений ст. 250 ГК строк адміністративно-господарської санкції застосовується при її реалізації.
Згідно з ст. 238 ГК за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до ст. 239 ГК однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст. 250 ГК, відповідно до ч. 1 якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після спливу одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки та перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах).
Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах) полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.
Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку про те, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки та перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених ч. 1 ст. 250 ГК. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.
Враховуючи те, що застосований згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 11.12.2013 року № 0005262203 штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосований у межах строків, визначених ст. 250 ГК.
Суди попередніх інстанцій встановили, що, на думку відповідача, позивач порушив встановлений Положенням порядок оприбуткування готівки 21.11.2011 року готівки (неоприбуткування в касах готівки) та, а тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи із вказаної дати, а отже, річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) закінчився у листопаді 2012 року.
Правова позиція щодо застосування до спірних відносин ст. 250 ГК висловлена у постановах Верховного Суду України від 13.02.2007 року № 21-713во06, 15 .09.2009 року № 21-558во09, 27.05.2014 року № 21-126а14 та від 04.11.2014 року № 41-466а14.
З огляду на зазначене, грошове зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в частині 21583,85 грн., за порушення позивачем п. 2.2, 2.6 гл. 2 Положення, накладене відповідачем із порушенням строків встановлених ст. 250 ГК, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги.
Хоча суди попередніх інстанцій не звернули увагу на порушення податковим органом строків, протягом яких до господарюючого суб'єкта можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції. зазначені обставини не вплинули на правильність вирішення судового спору по суті.
Щодо нарахування грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) за перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства на суму 1100,00 грн., суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до зазначеного акту перевірки при здійсненні фактичної перевірки було встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства в сумі 1100,00 грн., а саме: до каси підприємства прийнято видатковий касовий ордер від 08.04.2013 року № 3, не підтверджений одержувачем готівкових коштів.
Встановлене в ході перевірки порушення позивачем п. 3.1, 3.5 гл. 3 Положення позивачем не спростовано, адміністративно-господарські санкції застосовані з урахуванням строків передбачених ст. 250 ГК, а тому оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкова вимога в частині накладення штрафу у розмірі 2200 грн. є правомірними.
Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року у справі № 804/9956/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.
Судді: І.Я. Олендер
Н.Є. Маринчак
А.О. Рибченко
Судове рішення № 50677574, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 10.09.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 804/9956/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: