Ухвала суду № 50677467, 15.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/43907/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2013

у справі № 804/9006/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Сервіс»

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Сервіс» звернулося до суду, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області № 0000162250, № 0000172250 від 29.03.2013 та № 0000072205 від 08.08.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000162250 від 29.03.2013 та № 0000072205 від 08.08.2013, в решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Спецбуд-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.01.2013 при взаємовідносинах з ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта», складено акт № 1/225-33253299 від 14.03.2013, в якому зафіксовані порушення, зокрема: п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено розмір податкового кредиту на загальну суму 523 411,50 грн., в т.ч.: в розрізі податкових періодів: грудень 2011 року на суму 72 616,50 грн., лютий 2012 року - 52 233,50 грн., березень 2012 року - 21 318,07 грн., травень 2012 року - 60 339,99 грн., серпень 2012 року - 62 153,48 грн., вересень 2012 року - 66 328,64 грн., жовтень 2012 року - 126 176,42 грн., листопад 2012 року - 62 244,90 грн.; пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в частині завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) по коду рядка 05.1 податкової декларації з податку на прибуток за період 2-4 кв. 2011 року та 2012 рік на суму 2 617 057 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Шоковіта» і ТОВ «Лігран» за жовтень 2012 року на суму 126 176,42 грн. та за листопад 2012 року на суму 62 244,90 грн.; пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в частині завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) по коду рядка 05.1 податкової декларації з податку на прибуток за період 2-4 кв. 2011 року та 2012 рік на суму 2 617 057 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Шоковіта» і ТОВ «Лігран».

На підставі результатів проведеної перевірки, 29.03.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000162250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 785 118 грн., в т.ч.: 523 412 грн. основного платежу та 261 706 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 0000172250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 837 584 грн., в т.ч.: 1 225 056 грн. основного платежу та 612 528 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

За результатами розгляду скарги позивача Головним управлінням Міндоходів у Дніпропетровській області 10.06.2013 прийнято рішення про залишення без змін податкового повідомлення-рішення № 0000162250 від 29.03.2013 та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000172250 від 29.03.2013 в частині застосування штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 91 859,50 грн., в іншій частині залишено без змін.

08.08.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000072205 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 745 724,50 грн., в т.ч.: 1 225 056 грн. основного платежу та 520 668,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Матеріалами справи встановлено, що 01.12.2011 між TOB «Спецбуд-Сервіс» (замовник) та TOB «Лігран» (постачальник) укладено договір поставки № 011201, згідно якого постачальник зобов'язується поставити будівельні матеріали (товар), а замовник прийняти та оплатити товар; товар поставляється власним автотранспортом постачальника на будівельні об'єкти замовника.

01.07.2012 між TOB «Спецбуд-Сервіс» та TOB «Шоковіта» укладено договір поставки № 0107/04, згідно якого постачальник зобов'язується поставити будівельні матеріали, а замовник прийняти та оплатити товар; товар поставляється власним автотранспортом постачальника на будівельні об'єкти замовника.

Факт виконання укладених договорів судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями; договором підряду № 24/12-2010 від 24.12.2010, договором генерального підряду № 110819 від 23.05.2012, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, договором оренди території та приміщення № 26/01/2006-2 від 26.01.2006, штатним розкладом, сертифікатами якості, сертифікатами відповідності тощо.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.4 ст. 138 цього Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів (послуг) були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами про поставку товарів не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: TOB «Лігран», TOB «Шоковіта», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат спірного періоду за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи наведені обставини, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний