Ухвала суду № 50677352, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2015 р. м.Київ К/800/7263/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Мороз В.Ф.,

Чумаченко Т.А.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представника відповідача - Качалової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі за позовом Головного управління Держземагенства у Чернігівській області до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування пункту вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Головне управління Держземагенства у Чернігівській області звернулося з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області, третя особа - Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправним та скасувати п.3 вимоги щодо усунення виявлених порушень від 23 квітня 2014 року №25-07-18-14/3688.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про необґрунтованість та безпідставність вимоги в оскаржуваній частині.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року скасовано; адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано п.3 вимоги від 23 квітня 2014 року №25-07-18-14/3688 Державної фінансової інспекції в Чернігівській області.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна фінансова інспекція в Чернігівській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року.

У касаційній скарзі зазначає, що обґрунтованість та правильність обчислення збитків перевіряється судом при вирішенні спору про їх стягнення, а не при розгляді справ за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 20 січня 2014 року по 07 квітня 2014 року Державною фінансовою інспекцією в Чернігівській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Головного управління Державного агентства земельних ресурсів у Чернігівській області за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами ревізії 14 квітня 2014 року складено акт №25-07-21/19.

На підставі акту ревізії держфініспекцією листом від 23 квітня 2014 року вих. №25-07-18-14/3688 позивачу наслано вимоги щодо усунення виявлених порушень. Позивачем оскаржується п.3 вимоги, згідно якої в ході ревізії встановлено, що в порушення ст.193 Господарського кодексу України, ст.526 Цивільного кодексу України та умов договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області від 20 грудня 2010 року № 61, укладеного між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради та Головним управлінням Держкомзему у Чернігівській області (в редакції додаткової угоди від 01 лютого 2014 року № 4), видатки на охорону здійснювались не пропорційно займаній Управлінням площі, що призвело до покриття витрат балансоутримувача будівлі та збитків, завданих Управлінню на загальну суму 56196,79 грн., в зв'язку з чим вимагається:

- погодити з балансоутримувачем будівлі - Департаментом агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації розподіл витрат на охорону пропорційно займаній Управлінням площі;

- стягнути з балансоутримувача кошти в сумі 48913,71 грн. як відшкодування фактично сплачених видатків за охорону понад займану площу або зарахувати в рахунок майбутніх платежів;

- зменшити суму кредиторської заборгованості щодо відшкодування витрат за охорону понад займану площу в сумі 7283,08 грн.;

- в іншому випадку стягнути з осіб, винних у допущенні порушення коштів у порядку та розмірах встановлених ст.ст.130-136 КЗпП.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як передбачено ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п.п.4 п.4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У п.6 Положення Держфінінспекція України встановлено, що для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.п.7, 10, 13 ст.10 Закону України №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, підстави та правильність їх обчислення перевіряє суд при розгляді справи за позовом про їх стягнення, а не в порядку визнання такої вимоги протиправною та її скасування.

Вищевказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справах №№ 21-601а14, 21-603а14, від 27 січня 2015 року у справі №21-436а14.

За вказаними обставинами колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваного пункту вимоги. Висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування п.3 вимоги ДФІ в Чернігівській області від 23 квітня 2014 року №25-07-18-14/3688 є помилковими.

У відповідності із ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасувати, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді