УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2015 року м. Львів Справа № 876/2802/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А.І.,
суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,
з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року по справі № 819/239/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Комунал Сервіс» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопіль Комунал Сервіс» (далі - ТзОВ «Тернопіль Комунал Сервіс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - Тернопільська ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 0005292203 та № 0005302203.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року вказаний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Тернопільська ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 24 жовтня 2014 року № 8045/22-03/37977515, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.
Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до частини 1 статті 41 та частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 24 жовтня 2014 року № 8045/22-03/37977515, складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Тернопіль Комунал Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 01 січня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 01 січня 2014 року, Тернопільською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 0005292203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств на суму 47623,75 грн., з яких на 38099,00 грн. за основним платежем та на 9524,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0005302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 60157,50 грн., з яких на 40105,00 грн. за основним платежем та на 20052,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог статей 22, 44, підпунктів 14.1.56, 14.1.228, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1. пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.6, 138.8 статті 138, статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 38099,00 грн., а також статей 22, 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 40105,00 грн.
Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом ТзОВ «Лідер Нафта». На обґрунтування такого твердження відповідач вказує на відомості, які містяться в акті, складеному працівниками ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Лідер Нафта» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2014 року у зв'язку з внесенням запису про відсутність підтвердження відомостей до Єдиного державного реєстру, в якому зазначено, що вказаним суб'єктом господарювання не надано первинних документів, на підставі яких формувалися суми податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а тому задекларовані ним податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01 серпня 2012 року по 31 травня 2013 підлягають зменшенню до «0». Також вказує на те, що надані позивачем до перевірки талони, придбані у ТзОВ «Лідер нафта», не містили необхідних елементів - серійного та порядкового номеру, що ним не надано актів приймання-передачі талонів та рахунків-фактур на пальне від ТзОВ «Лідер Нафта», сертифікатів якості на пальне, інформаційних чеків, фіскальних чеків реєстратора розрахункових операцій на відпущене за талонами пальне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Тернопіль Комунал Сервіс» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та заниження податку на прибуток є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять правомірність формування позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість з врахуванням господарських операцій з ТзОВ «Лідер Нафта», що в свою чергу свідчить про безпідставність донарахування йому податковим органом податкових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пункті 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Як видно з матеріалів справи, 16 липня 2013 року між ТзОВ «Лідер Нафта» як продавцем та ТзОВ «Тернопіль Комунал Сервіс» як покупцем укладено договір купівлі-продажу № 4013ТТ, згідно з яким продавець зобов'язувався передавати у власність покупця та відпускати через мережу визначених АЗС нафтопродукти в асортименті: дизельне паливо, неетильовані бензини А-95, А-95 Преміум А-9, А-76/80, належної якості, в кількості, визначеній відповідно до видаткових накладних, а покупець зобов'язувався оплачувати вартість товару та отримувати його через АЗС. Розділом 5 вказаного договору передбачено, сторони на виконання договору підписують накладну та продавець передає талони, про що складається акт прийому-передачі. Відпуск товару здійснюється після надання покупцем талону. Після завершення відпуску товару оператор АЗС зобов'язується видати покупцю або його уповноваженому представнику інформаційний чек, в якому повинно бути зазначено дата та час обслуговування, марка та кількість відпущеного товару.
В підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем надано суду копії витягів з Єдиного реєстру податкових накладних, в яких відображено факт реєстрації податкових накладних, виписаних ТзОВ «Лідер Нафта» позивачу.
Також позивачем надано суду копії рахунків на плату, платіжних доручень, акта звірки взаємних розрахунків.
Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Посилання відповідача на відсутність у придбаних талонах серійного та порядкового номеру судом першої інстанції вірно не взято до уваги, оскільки такий висновок зроблено лише на підставі аналізу накладних, а не самих талонів, які відсутні у позивача та після відпуску товару залишені у продавця.
Слід також вказати на помилковість висновку податкового органу про відсутність у позивача чеків на відпущене йому за талонами пальне, так як і при проведенні перевірки, і при адміністративному оскарженні податкових повідомлень-рішень позивачем надавались копії подорожних листів та фіскальних чеків до кожного з них, виданих АЗС ТзОВ «Лідер Нафта». Крім цього, такі долучені до матеріалів справи.
Що ж до посилання Тернопільської ОДПІ на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Лідер Нафта» у зв'язку з внесенням запису про відсутність підтвердження відомостей до Єдиного державного реєстру, що, на думку податкового органу, також вказує на нереальність здійснених господарських операцій з позивачем, то слід зазначити, що згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності їх у Єдиному державному реєстрі. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Крім цього, в 2013-2014 роках ТзОВ «Тернопіль Комунал Сервіс» надавало послуги з очищення та утримання шляхово-мостового господарства м. Тернополя, про що свідчать копії актів приймання виконаних робіт, підписаних позивачем як виконавцем та управлінням житлово-комунального господарства Тернопільської міської ради як замовником, та згадані вище копії подорожних листів, при здійсненні чого ним використовувались придбані у ТзОВ «Лідер Нафта» нафтопродукти.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що господарські операції між ТзОВ «Тернопіль Комунал Сервіс» та ТзОВ «Лідер Нафта» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даним контрагентом податкових накладних відомості відповідають дійсності.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Лідер Нафта», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року по справі № 819/239/15-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: А.І. Рибачук
Судді В.М. Багрій
Д.М. Старунський
Повний текст ухвали виготовлено 15 вересня 2015 року.
Судове рішення № 50676766, Львівський апеляційний адміністративний суд було прийнято 10.09.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 819/239/15-а в двох томах,. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: