КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2382/15 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.
У Х В А Л А
Іменем України
14 вересня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Новинка» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
ВСТАНОВИВ:
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Новинка» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 8787,50 грн. і пені у сумі 421,92 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмолено повністю.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.
Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2014 році. У зв'язку з цим позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції і пеню.
Статтею 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті
Стаття 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
Стаття 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України(частина 7 статті 19 Закону).
Статтею 20 Закону встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Поряд з цим, статтею 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що: 1) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості; 2) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законом покладено обов'язок на підприємства, установи чи організації виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а інваліду надано право на працевлаштування та оплачувану роботу, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Водночас, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, статтею 18, не передбачено обов'язку працедавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою працевлаштування.
Крім того, держава у відповідності до норм законів "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення" гарантує особі право, а не обов'язок праці, при цьому гарантії у реалізації зазначеного права забезпечуються особам-інвалідам, які не досягли пенсійного віку, відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.
Отже, статус інваліда та безробітного забезпечує реалізацію державних гарантій та права особи на працю, а тому механізм працевлаштування інвалідів кореспондує з обов'язком працедавця згідно з положенням статті 18 та частині 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідно до якого, працевлаштування реалізується шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, або до державної служби зайнятості. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законом не передбачено обов'язку працедавця шукати працездатних осіб-інвалідів з метою їх працевлаштування.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, товариством з обмеженою відповідальністю «Новинка» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0.
Крім того, з листа від Обухівського міськрайонного центру зайнятості від 27.05.2015 №258/04/06-23 вбачається, що відповідач подавав звітність за формою 3-ПН про попит на робочу силу(вакансії), з відміткою про 1 (одну) вакансію для працевлаштування інвалідів у 2014 році. Проте, Центр зайнятості не направляв до відповідача інвалідів для працевлаштування у зв'язку з відсутністю претендентів на заявлену посаду.
Відповідно до Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2, при розгляді даної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів і не доведено у встановленому порядку, що на підприємстві відповідача не були створені робочі місця для інвалідів відповідно до необхідної кількості.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що перелік обов'язків, визначних статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", реалізований відповідачем належним чином та в повному обсязі, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
суддя Н.Е.Старова
суддя В.В.Файдюк
Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.
Судді: Файдюк В.В.
Старова Н.Е.
Судове рішення № 50676300, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 14.09.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 810/2382/15. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: