Постанова № 50669629, 14.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2015 р. Справа№ 910/16592/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Руденко М.А.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р.

у справі №910/16592/15 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»

про відшкодування шкоди в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 39414,14 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 35727,38 грн. та 1656,18 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права та не відповідає дійсним обставинам справи.

Представник позивача в судове засідання 14.09.2015 р. не з'явився, проте через відділ інформаційного забезпечення суду від останнього надійшов лист, в якому представник позивача просив розглядати апеляційну скаргу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників сторін.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 31.08.2015 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та Здесенко А.В.(страхувальник) 13.10.2014 р. було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0102-14-00303, згідно умов якого позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу-автомобіля «Форд» реєстраційний номер АА7716АМ.

Предметом вказаного договору є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням вказаним транспортним засобом на випадок настання подій, перелік яких наведено у договорі, а саме до страхових випадків відноситься: дорожньо-транспортні пригоди; незаконне заволодіння; протиправні дії третіх осіб; інші випадкові події (пожежа, вибух або самозаймання транспортного засобу, стихійне лихо чи природні явища і т.п.).

06.12.2014 р. в м. Києві по вул. Б.Хмельницького сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), у якій громадянин Пахальчук С.А., керуючи транспортним засобом-автомобілем «Хюндай» реєстраційний номер АН6675ЕН порушив Правила дорожнього руху України, внаслідок чого вчинив зіткнення з застрахованим позивачем автомобілем «Форд» реєстраційний номер АА7716АМ, що призвело до механічних пошкоджень останнього.

Із довідки УДАІ ГУ МВС України в м. Києві про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що транспортний засіб - автомобіль «Хюндай» реєстраційний номер АН6675ЕН, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення майнової шкоди автомобілю «Форд» реєстраційний номер АА7716АМ, знаходився під керуванням громадянина Пахальчука С.А.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.01.2015 р. по справі № 761/37091/14-п Пахальчука С.А. за вчинення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпА, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 981 ЦК України, договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Після вказаної ДТП страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодуванні та надав підтверджуючі документи.

Згідно страхового акта №ДККА-41653 від 23.12.2014 р., ремонтної калькуляції № 6827 від 18.12.2014 р., рахунку № ККК00001381/ККС00001454 від 13.12.2014 р. і у відповідності до розрахунку суми страхового відшкодування позивачем, на виконання умов договору страхування, виплачено на рахунок, визначений страхувальником, страхове відшкодування у розмірі 35727,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 30780 від 23.12.2014 р.

Вина Пахальчука С.А. встановлена у судовому порядку, а відтак шкода, заподіяна внаслідок експлуатації ним автомобіля «Хюндай» реєстраційний номер АН6675ЕН та завдання майнової шкоди автомобілю «Форд» реєстраційний номер АА7716АМ, ним і відшкодовується, так як відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Хюндай» реєстраційний номер АН6675ЕН, застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Нова» полісом АС №6754916, що підтверджується матеріалами справи та копією даного поліса. Вказаним полісом передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При дослідженні наданих позивачем доказів на підтвердження вартості витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом пошкодженого автомобіля, з урахуванням зносу, колегією суддів було враховано, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 988 ЦК України та ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. А згідно ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Крім того, листом від 19.07.2011 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, документами, які підтверджують дійсний розмір витрат, пов'язаних з відновлювальним вказаного вище ремонтом автомобіля є страховий акт №ДККА-41653 від 23.12.2014 р., ремонтна калькуляція № 6827 від 18.12.2014 р., рахунок № ККК00001381/ККС00001454 від 13.12.2014 р. та платіжне доручення № 30780 від 23.12.2014 р., якими підтверджується факт перерахування коштів на рахунок страхувальника.

Відтак, реальний розмір витрат позивача, пов'язаних з відновлювальним ремонтом автомобіля «Форд» реєстраційний номер АА7716АМ, складає (без урахування зносу) 35727,38 грн.

Позивачем було заявлено до стягнення суму в розмірі 39414,14 грн., посилаюсь на сплату даної суми платіжним дорученням № 30780 від 23.12.2014 р., однак в даному платіжному дорученні зазначена саме сума 35727,38 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АІ №6994316 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1192 ЦК України, відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000,00 грн.), франшизи в сумі 0,00 грн., виходячи із розміру реально завданих збитків в межах суми, що перейшла до позивача, тобто в сумі 35727,38 грн., яка визначена згідно ремонтної калькуляції № 6827 від 18.12.2014 р. та рахунку № ККК00001381/ККС00001454 від 13.12.2014 р.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що позивач не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 38 Закону України «Про страхування» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Водночас, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002, кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 р. по справі №23/279.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування розміру вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 39414,14 грн. підлягають частковому задоволенню виходячи із розміру реально завданих збитків в межах суми, що перейшла до позивача, тобто в сумі 35727,38 грн., яка визначена згідно ремонтної калькуляції № 6827 від 18.12.2014 р. та рахунку № ККК00001381/ККС00001454 від 13.12.2014 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а оскаржуване рішення не відповідає обставинам справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р. у справі №910/16592/15 залишити без змін.

Справу №910/16592/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

М.А. Руденко