Постанова № 50669578, 15.09.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа № 907/666/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Мельник Г.І.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Зняцівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області

на рішення господарського суду Закарпатської області від 28.07.2015р.

у справі № 907/666/15

за позовом Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Ужгород

до Зняцівської сільської ради, с.Зняцьово Мукачівського району Закарпатської області

про стягнення заборгованості в сумі 47464,95 грн.,

з участю представників :

від скаржника не з»явився

від позивача не з»явився

Сторони належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в звязку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.07.2015р. у справі № 907/666/15 (суддя Васьковський О.В.) задоволено позов Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та стягнуто з Зняцівської сільської ради, с.Зняцьово Мукачівського району Закарпатської області 29994,00 грн. основного боргу, 3717,20 грн. пені, 451,14 грн. 3% річних, 13302,61 грн. інфляційних втрат та 1827,00 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач Зняцівська сільська рада подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки задовольняючи позовні вимоги Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», суд першої інстанції помилково визнав встановленими та доведеними обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, і які належним чином в судовому засіданні доведені не були. Як зазначає скаржник, 03.12.2014р. позивачем надіслано відповідачу рахунок № 33 на проведення оплати в сумі 292224 грн. за поточний ремонт вул.Грунь у с.Драгиня згідно договору № 141202/03. Зазначений рахунок був опачений відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням № 6 від 09.12.2014р. Крім того, надходження вказаної суми на рахунок позивача також підтверджується актом звірки розрахунків на 31.03.2015р., підписаного та скріпленого печатками обох сторін.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Між позивачем (підрядник по договору) та відповідачем (замовник по договору) укладено договір підряду на виконання робіт по поточному ремонту вулиці Грунь у с.Драгиня №141202/03 від 02.12.14 (далі договір підряду), згідно п. 1.1. якого замовник доручив, а підрядник зобовязався виконати роботи по поточному ремонту вулиці Грунь у с.Драгиня, склад та обсяг яких визначені проектно-кошторисною документацією у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Загальна вартість робіт становить 29994,00 грн., договірна ціна визначається відповідно до вимог нормативних документів у сфері ціноутворення у будівництві; вартість робіт за договором визначається договірною ціною (п.3.1 договору підряду).

Договірна ціна за договором визначена обома сторонами у розмірі 29994,00 грн.

Позивач підтвердив виконання та прийняття відповідачем (замовником) робіт на суму 29994,00 грн. згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт за 09 грудня 2014 року, локальним кошторисом на будівельні роботи. Відповідачем затверджено зведений кошторисний розрахунок вартості обєкта будівництва у розмірі 29994,00 грн.

Згідно акту звірки розрахунків станом на 31.03.15 підписаного та скріпленого печатками обох сторін у відповідача існує заборгованість у розмірі 29994,00 грн.

Згідно п.4.1.договору підряду передбачено, що замовник здійснює щомісячні розрахунки за виконані роботи по цьому договору шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок підрядника протягом пяти банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2а) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобовязання перед позивачем щодо оплати вартості робіт не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 29994,00 грн.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобовязаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Пунктом 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд вважає доведеним факт виконання робіт на загальну суму 29994,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобовязаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин, суд дійшов вірного висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов»язань за договором підрядник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойку) у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен дань затримки, розраховану від вартості невиконаного зобов»язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано пеню в сумі 3717,20 грн., 3% річних в сумі 451,14 грн. та інфляційні втрати в сумі 13302,61 грн.

Посилання скаржника на те, що платіжним дорученням № 6 від 09.12.2014р. сплачено кошти за виконані роботи по договору спростовуються рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.08.2015р. у справі № 907/667/15 за позовом Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Зняцівської сільської ради про стягнення заборгованості згідно договору підряду № 220141128/01 від 01.12.2014р. (копія додана до відзиву на апеляційну скаргу), яким, в тому числі, встановлено й факт часткової оплати відповідачем виконаних робіт у розмірі 29234,00 грн. згідно платіжного доручення № 6 від 09.12.2014р., що не заперечувалось позивачем.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Закарпатської області від 28.07.2015р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 28.07.2015 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Закарпатської області від 28.08.2015 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Зняцівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 28.07.2015р. у справі № 907/666/15 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

6. Повний текст постанови складено « 15» вересня 2015р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Мельник Г.І.

суддя Плотніцький Б.Д.