Постанова № 50669472, 14.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2015 р. Справа № 917/1128/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю:

прокурора Андрієвська Н.В. (посвідчення №022609 від 07.11.2013 року);

представників:

першого відповідача не зявився;

другого відповідача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх.№4351П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2015 року у справі №917/1128/15

за позовом Прокуратури міста Кременчука, м.Кременчук, Полтавська область,

до 1. Кременчуцького педагогічного коледжу ім.А.С. ОСОБА_1, ,м.Кременчук, Полтавська область

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Садки, Кременчуцький р-н, Полтавська область.

про визнання недійсною угоди та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2015 року заступник прокурора м. Кременчука звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про визнання недійсною угоду щодо тимчасової оренди майна спільної власності територіальних громад області, вартістю 104000грн., що знаходиться на балансі Кременчуцького педагогічного коледжу імені ОСОБА_1 від 03.02.2012р. та зобовязання ФОП ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення площею 27 кв.м., вартістю 104000грн. та повернути Кременчуцькому педагогічному коледжу імені ОСОБА_1.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2015 року у справі №917/1128/15 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено повністю.

Другий відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне зясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права. Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2015 року у справі №917/1128/15 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року апеляційну скаргу другого відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 14.09.2015 року.

Перший та другий відповідачі, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників першого та другого відповідачів не була визнана обовязковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Між Кременчуцьким педагогічним училищем ім. А.С. Макаренка (Кременчуцький педагогічний коледж імені ОСОБА_1 (Коледж) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено угоду щодо тимчасової оренди майна спільної власності територіальних громад області від 03.02.2012 за № 2/3-2-12.

Згідно умов даної угоди, Коледж надає ФОП ОСОБА_2 у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 27 кв.м., розташоване за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Л. Чайковської, 33, що знаходиться на балансі Коледжу, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 104000,00 грн., для розміщення об'єкту швидкого харчування.

Відповідно до п. 4.5, 4.6 Статуту Кременчуцького коледжу ім. А.С. Макаренка (Статуту), директор Коледжу в межах наданих йому повноважень згідно чинного законодавства є розпорядником майна і коштів, виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває банківські рахунки. Управління Коледжем здійснюється на основі принципів автономії та самоврядування.

Як зазначає прокурор у позові, згідно з п. 6.9 Статуту, коледж має право передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, фізичним особам-підприємцям, обмінювати, здавати в оренду, надавати в безоплатне користування належні йому вільні приміщення, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, та інші матеріальні цінності відповідно до чинного законодавства за погодженням з Головним управління освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації та Управління майном Полтавської обласної ради.

Але, згідно інформації Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації від 24.04.2015 №843/02-03-38 клопотання про погодження угоди № 1134 від 03.02.2012р. щодо тимчасової оренди майна спільної власності територіальних громад області між Кременчуцьким педагогічним коледжем імені ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не надходило, чим порушено порядок здачі в оренду приміщення коледжу.

Звертаючись з позовом до господарського суду про визнання недійсною угоди щодо тимчасової оренди майна спільної власності територіальних громад області, вартістю 104000грн., що знаходиться на балансі Кременчуцького педагогічного коледжу імені ОСОБА_1 від 03.02.2012р. та зобовязання ФОП ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення площею 27 кв.м., вартістю 104000грн. та повернення Кременчуцькому педагогічному коледжу імені ОСОБА_1, Заступник прокурора м.Кременчука зазначив, що вказана угода укладена всупереч вимогам чинного законодавства та Статуту коледжу.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд дійшов висновку, що угода щодо тимчасової оренди майна спільної власності територіальних громад області, укладена всупереч вимогам законодавства та Статуту коледжу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України регламентовано, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 28 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Відповідно до статті 43 Закону Україну «Про освіту» Вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж

Таким чином, Кременчуцький педагогічний коледж імені ОСОБА_1 є вищим навчальним закладом.

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч.3 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди не є вичерпним і може бути доповнено законодавчими актами України.

Відповідно до ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту», об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наданого позивачем, вид діяльності ФОП ОСОБА_2 не пов'язаний з освітньою діяльністю.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Необґрунтованими є твердження другого відповідача щодо спливу строку позовної давності, з огляду на наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Про укладену всупереч законодавству угоду від 03.02.2012р. прокуратурі м.Кременчука стало відомо з листа Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації від 11.02.2015р., який надійшов до прокуратури м.Кременчука 17.02.2015р., що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.

Отже, прокуратурою м.Кременчука не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовною заявою.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 4 Закону України «Про освіту» визначено, що державна політика в галузі освіти здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 5 вищевказаного Закону, державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в галузі освіти.

Державний нагляд (контроль) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, та місцевими органами управління освітою.

Виходячи з положень ст. 11 Закону України «Про освіту» органом управління освітою, якому підпорядкований Кременчуцький педагогічний коледж імені ОСОБА_1 є Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації.

Однак, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації та інші органи виконавчої влади у сфері управління освітою (у цьому випадку лише Міністерство освіти і науки України) не уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки не наділені правом розпоряджатися майном та звертатись до суду з позовними заявами.

Зокрема, Міністерство освіти і науки України (далі - МОН) відповідно до (п.1) Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України № 240/2013 від 25.04.2013 року є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (текст вказаного положення знаходиться на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України адреса: http://www.mon.gov.ua/ru/).

МОН входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, інтелектуальної власності, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

У розділі 3 вищевказаного Положення визначені основні завдання МОН України, якими є забезпечення формування державної політики у сферах освіти і науки, інтелектуальної власності, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності; реалізація державної політики у сфері освіти і науки.

Відповідно до вказаного Положення, Міністерство освіти і науки України не наділено правом звернення до суду із захистом інтересів держави щодо оскарження зазначених протиправних дій у спірних правовідносинах.

Департамент освіти і науки обласної державної адміністрації (далі -Департамент) є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, підпорядкований голові обласної державної адміністрації, підзвітний і підконтрольний Міністерству освіти і науки України, а також з питань здійснення контролю за діяльністю підпорядкованих навчальних закладів -Державній інспекції навчальних закладів України.

Згідно Положення «Про Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації», затвердженого головою Полтавської обласної державної адміністрації, вказаний структурний підрозділ не наділено правом звернення до суду із захистом інтересів держави щодо оскарження зазначених протиправних дій у спірних правовідносинах (повний текс положення знаходиться на офіційному сайті Департамент освіти і науки ОДА: http://www.poltav-oblosvita.gov.ua).

У зв'язку з цим, через відсутність органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, заступник прокурора міста звертається до суду в інтересах держави як позивач і виступає від імені держави у спірних правовідносинах.

Позов заступника прокурора міста Кременчука заявлений з метою захисту інтересів держави, оскільки Угода від 03.02.2012 порушує вимоги Закону України «Про освіту».

Механізм реалізації права на вищу освіту визначено законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту», відповідно до положень яких основними принципами освіти в України є доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, а зазначене право, незалежно від місця проживання, забезпечується розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності. Одночасно слід зазначити, що держава визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Крім того, порушення інтересів держави полягає у тому, що передача частина приміщення закладу освіти в оренду фактично порушує загальні засади, визначені у абзаці 2 преамбули Закону України «Про освіту», де зазначено, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору,, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Використання приміщень навчального закладу не за призначенням унеможливлює застосування вказаних приміщень для створення більш зручних та комфортабельних умов для здобуття вищої освіти, розширення можливостей реалізації талантів дітей шляхом створення додаткових груп, гуртків тощо.

Державна політика в галузі освіти - це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, що включає сукупність певної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного та впроваджувального супроводу стратегій розвитку системи освіти. Державна політика в галузі освіти і державне управління освітою взаємопов'язані. Державне управління є засобом (механізмом, інструментом) здійснення державної політики в галузі освіти.

Державна політика в галузі освіти в Україні визначається вищим законодавчим органом, здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі затвердженої органами влади і схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти, одним із напрямів якої є розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів.

Окрім того, вона ґрунтується на стратегічних документах розвитку освіти (програми, доктрини, концепції тощо); конституційних нормах, законодавчих актах; указах та розпорядженнях глави держави; наказах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, прийнятих у межах їх компетенції.

Таким чином, передача в оренду приміщень навчальних закладів для здійснення діяльності не пов'язаної із навчальним процесом перешкоджає реалізація державної політики в галузі освіти в Україні.

Також є необґрунтованими твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції ч.ч. 1, 3 статті 215 ЦК України.

Статтями 4, 10 та 203 ЦК України регламентовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральними засадами суспільства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, прокурор має право звертатися до суду з метою визнання недійсним угоди щодо тимчасової оренди майна спільної власності територіальних громад області, навіть якщо він не є стороною цієї угоди.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом України.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що наведені другим відповідачем доводи не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2015 року у справі №917/1128/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 16.09.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.