Постанова № 50669211, 16.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа№ 910/13976/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року

у справі №910/13976/15 (суддя С.М. Мудрий)

за позовом дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Черкаси

до приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія", м. Київ

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 21 272,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року дочірне підприємство "Черкаський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 21 272,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року позовні вимоги задоволено повінстю. Присуджено до стягнення з приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на користь дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" суму шкоди у розмірі 21 272, 00 грн., судовий збір в розмірі 1 827, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустими доказами порушення норм чинного законодавства України щодо виплати страхового відшкодування на користь позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням, приватне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року по справі №910/13976/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Також, до апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року у справі №910/13976/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2015 року клопотання приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року у справі №910/13976/15 задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року у справі №910/13976/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий судя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 16.09.2015 року.

14.09.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання №1267/11 від 10.09.2015 року про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника позивача у іншому судовому процесі. Також, позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, у відповідності до яких останній просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін.

16.09.2015 року до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з участю представника у іншому судовому засіданні.

Розглянувши вказані клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.) (п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Однак, сторонами не надано належних доказів, які б свідчили про неможлвість прийняти участь у судовому засіданні 16.09.2015 року у справі №910/13976/15.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 09.07.2012 року на автодорозі Київ-Одеса сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки BMW, д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки ГАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, який знаходився на правому узбіччі в нерухомому стані, без водія в середині автомобіля, який належить позивачу.

У відповідності до Вироку Жашківського районного суду Черкаської області від 24.12.2012 року №2304/1806/12 (а.с. 37), ОСОБА_3 визнано виним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальністю ОСОБА_3 була застрахована у приватному акціонерному товаристві "Українська охоронно-страхова компанія" згідно полісу №АА/5035761 (а.с. 38) зі строком дії з 27.09.2011 року по 26.09.2012 року включно.

У відповідності до звіту №24/7/12 про оцінку автомобіля ГАЗ-33021, д.р.н. НОМЕР_3 від 10.07.2012 року (а.с. 19-25) матеріальний збиток, завданий власникові ГАЗ-33021, д.р.н. НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при ДТП складає 22 272,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що 11.10.2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою (а.с. 39-40) про виплату страхового відшкодування за пошкодження автомобіля ГАЗ, д.р.н. НОМЕР_3, з вини страхувальника ОСОБА_3.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що відповідачем не було здійснено страхове відшкодування на рахунок позивача за пошкодження автомобіля внаслідок ДТП.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд першої інстанції, врахувавши встановлені обставини справи, цілком вірно дійшов висновку, що в даному випадку, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", відповідальним за завдані внаслідок ДТП збитки, є відповідач.

Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

З матеріалів справи вбачається, що сума франшизи сплачена громадянином ОСОБА_3, як страхувальником у відповідності до банківської виписки від 26.12.2012 року.

З урахуванням положень абз. 2 ч. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір страхового відшкодування складає 21272,00 грн. з розрахунку: 22 272,00 грн. (оцінена шкода) - 1000,00 грн. (франшиза).

Щодо тверджень апелянта про відсутність у позивача права зворотної вимоги до відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що власником, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль ГАЗ, д.р.н. НОМЕР_3, є Уманське дорожнє експлуатаційне державне підприємство.

У відповідності до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 року №156 "Про створення дочірніх підприємств ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" утворено дочірні підприємства відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та з метою забезпечення їх діяльності передано частину майна і коштів компанії дочірнім підприємствам на праві оперативного управління. Визнано дочірні підприємства правонаступниками зобов'язань та договорів ліквідованих обласних об'єднань та реорганізованих дорожніх державних підприємств.

Таким чином, з наведенного вбачається, що власник, зазначений у свідоцтві, був реорганізований, а його майно передане, як правонаступнику, позивачу на праві оперативного управління.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача виникло право зворотної вимоги до відповідача.

Щодо доводів відповідача про необґрунтованість суми матеріального збитку колегія суддів зазначає наступне.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (ст. 30.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Експертом встановлено, що відновлювальний ремонт автомобіля значно перевищує вартість транспортного засобу до ДТП.

Якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (п.15 постанови пленуму ВСУ від 01.03.2013 року № 4).

З довідки від 18.06.2015 року вбачається, що ремонтні роботи по відновленню автомобіля ГАЗ, д.р.н. НОМЕР_3, не проводились.

Отже матеріали справи не містять документів того, що позивач заперечує, що автомобіль фізично знищений.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що заявлений розмір збитків у сумі 21 272,00 грн., що складається з вартості транспортного засобу на момент аварії, визначений згідно звіту, є обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. Слід також враховувати, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому (лист Верховного суду України від 19.07.2011 року "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування").

Страховиком не надано доказів про направлення своїх співробітників для проведення оцінки збитків, завданих пошкодженням майна. Докази перешкоджання огляду майна відповідачем з боку позивача не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва 21.07.2015 року у справі №910/13976/15 .

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року у справі №910/13976/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року у справі №910/13976/15 залишити без змін.

3. Справу №910/13976/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Г. Рудченко