Рішення № 50665880, 03.05.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2012 р. Справа № 5023/1577/12

вх. № 1577/12

Суддя господарського суду Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 дов.№25/01-12 від 25.01.2012р. відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Українсько-американського спеціального підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" , м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач Українсько-американське спеціальне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський" про стягнення основної заборгованості у розмірі 191192,20грн., пені у розмірі 19158,11грн., інфляційних втрат у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі3749,18грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №090911 від 09.09.2011р.

24.04.12р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 03.05.12р. о 10 годині 30 хвилин.

Представник позивача через канцелярію суду надав заяву (вх.№4411 від 24.04.12р.) про припинення провадження у справі в частині стягнення 5000,00грн. основного боргу у зв"язку зі сплатою відповідачем вказаної суми, на підтвердження чього надав копію банківської виписки (арк.с. 81).

Розглянувши вказану заяву та додані до неї документи судом встановлено, що відповідач 04.04.12р. сплатив частину заборгованості, яка є предметом даного спору у розмірі 5000,00грн.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5000,00грн.

Згідно п.1-1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5000,00грн. підлягає припиненню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив їх задовольнити з урахуванням заяви (вх.№4411) про припинення провадження у справі в частині стягнення 5000,00грн.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

У наданому через канцелярію суду супровідним листом (вх.№4415 від 24.04.12р.) відзиві на позовну заяву, відповідач заперечував проти задоволення позову в частині стягнення з нього пені, інфляційних, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, посилаючись не правомірність їх нарахування, оскільки у відповідності до положень ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані суду докази, вислухавши пояснення представника позивача суд встановив, що 09.09.2011 р. між сторонами було підписано договір купівлі-продажу товарів №090911. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався передати відповідачеві товар, разом з усіма його документами, що стосуються товару, а відповідач зобов`язався вибрати товар згідно поданих заявок та оплатити його вартість протягом строку, що вказаний у договорі, а саме, п. 2.1 договору встановлено, що покупець оплачує товар на протязі 4 (чотирьох) банківських днів з моменту поставки. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, передав відповідачеві товар всього на суму 391192,20 грн. а відповідач, через свого повноваженого представника, товар отримав, що підтверджується видатковими накладними №РН-1/10/09 від 10.09.2011р., №РН-1/12/09 від 12.09.11р., РН-1/13/09 від 13.09.11р., довіреністю №О-00000000206 від 09.09.11р., але оплату його вартості здійснив частково, а саме, в сумі 200000,00 грн. про що свідчать банківські виписки (арк. с.32-49).

Станом на момент звернення позивача з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем складала 191192,20 грн.

В процесі розгляду справи , а саме 04.04.12р. відповідач сплатив частину заборгованості, яка є предметом даного спору у розмірі 5000,00грн.

Таким чином, на момент прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу №090911 від 09.09.2011р. складає 186192,20грн.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що вказана сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 186192,20грн. є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов"язань за договором по оплаті товару позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 19158,11грн., інфляційні втрати у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі3749,18грн., процентіи за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн.

Пунктом 5.3 Договору передбачено: в разі невиконання або неналежного виконання зобов"язання Покупцем, він сплачує Продавцю у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від варості не оплаченого Товару за кожний день прострочення.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виходячи з наведених законодавчих положень, слід дійти висновку, що сплата процентів визначених статтею 536 ЦК України передбачається за умови правомірного користування чужими грошовими коштами, тобто не є відповідальністю.

Положеннями статті 692 ЦК України регулюються правовідносини з оплати товару, частиною 3 якої встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто зазначеною правовою нормою прострочка оплати товару прирівнена у законодавчому порядку як користування боржником чужими грошовими коштами, правовою підставою якого є ця ж норма закону.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В зв"язку з тим, що розмір таких процентів не передбачений укладеним між сторонами договором поставки від 09.09.11р. № 090911 та положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини поставки, не передбачений, суд приходить до висновку про правомірне застосування позивачем при розрахунку позову аналогії статті 1048 ЦК України, оскільки в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобовязань за договором купівлі-продажу №090911 від 09.09.2011р. щодо оплати поставленого товару надають підстави для висновку суду про правомірність нарахування відповідачеві пені у сумі 19158,11 грн., інфляційних втрат у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі 3749,18грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн., а тому вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог в частині стягнення з нього пені, інфляційних, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, мотивованих не правомірністю їх нарахування та посиланням на положення ст.232 ГК України, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як вже зазначалось вище, розрахунок пені перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань та ч.6 ст.232 ГК України.

При цьому суд зазначає, що положення п.6 ст.232 ГК України, якими мотивовані заперечення відповідача, не розповсюджуються на нарахування інфляційних, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки дані нарахування не є штрафними санкціями в розумінні положень Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, суд вважає необгрунтованими та позбавленими правового підгрунтя заперечення відповідача проти позовних вимог в частині стягнення з нього пені, інфляційних, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, витрати по слпаті судового збору покладаються на відповідача.

За таких обставин, суд, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст..ст. 526, 530, 611, 629, 655, ЦК України, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, п.1-1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський" (61153, Харківська область, м. Харків, вул. Гвардійців-Широнівців, б.1, ідентифікаційний номер 37461511) на користь Українсько-американського спеціального підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (61022, Харківська область, м. Харків, вул..Іванівська, б.1 код ЄДРПОУ 20023279) основноу заборгованість у розмірі 186192,20грн, пеню у розмірі 19158,11грн., інфляційні втрати у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі3749,18грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн., також витрати по сплаті судового збору у сумі 4605,34 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5000,00грн. - припинити.

Повне рішення складене 08.05.12р.

Суддя Денисюк Т.С.