Постанова № 506654, 16.03.2007, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.02.07р.

Справа № А37/12-07

за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м.Дніпропетровськдо Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Суддя Кеся Н.Б.

Представники:

Від позивача: Белінський В.Є. дов № 2132 від 05.10.2006 року

Від позивача: Дейнега Н.Є. дов 3 2401 від 13.11.2006 року

Від відповідача: Варданян Г.С. дов № 624/10/08-09-30 від 15.01.2007 року

Від відповідача: Осиченко І.М. дов № 2710/10/08-09-15 від 29.01.2007 року

На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні оголошена тільки вступна та резолютивна частина постанови

СУТЬ СПОРУ:

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (далі –позивач) звернулося з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську і просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 19.04.2006року №0001528822/0/10235, від 26.06.2006року №0001528822/1/15944, від 12.09.2006року №0001528822/2/21779, від 20.11.2006року №0001528822/3/28961 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 377352,0грн. та від 16.05.2006року № 0001538822/0/12238,від 26.06.2006року №0001538822/1/15945, від 12.09.2006року №0001538822/2/21780 та від 20.112006року №0001538822/3/28921 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 288905,0грн., в зв’язку з їхньою невідповідністю вимогам чинного законодавства України. З урахуванням додаткових підстав для задоволення позову від 02.02.2007року №224 позовні вимоги обґрунтовані незгодою позивача з оцінкою відповідачем дистриб’юторських угод як угод купівлі-продажу та виключенням пов’язаних з ними витрат зі складу податкового кредиту, а також незаконним проведенням спірної перевірки.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що за спірними операціями роздрібна торгівля продукції не є статутною діяльністю позивача, позивач поставив товар, і подальша його реалізація дистриб’ютором не належить до господарської діяльності підприємства. У зв’язку з цим спірні витрати не підлягають включенню до складу податкового кредиту та не повинні враховуватися при розрахунках з бюджетом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд

В с т а н о в и в :

На підставі актів від 11.04.2006року №126-08-03/2-00374385 та №126-08-03/2-00374385 №170-08-03/2-00374385 від 05.05.2006року щодо результатів позапланової виїзної документальної перевірки ЗАТ з ІІ „Дніпропетровський олійноекстракційний завод” з питання правильності та достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за грудень 2005року, січень, січень, лютий 2006року відповідачем видані податкові повідомлення-рішення від 19.04.2006року №0001528822/0/10235, від 26.06.2006року №0001528822/1/15944, від 12.09.2006року №0001528822/2/21779, від 20.11.2006року №0001528822/3/28961 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2006року на суму 377352,0грн. та від 16.05.2006року № 0001538822/0/12238,від 26.06.2006року №0001538822/1/15945, від 12.09.2006року №0001538822/2/21780 та від 20.112006року №0001538822/3/28921 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку за лютий 2006року на додану вартість на суму 288905,0грн.

Видання наведених спірних повідомлень-рішень пов’язується з наступними обставинами.

Як зазначається актами спірних перевірок від 11.04.2006року №126-08-03/2-00374385№126-08-03/2-00374385 та від 05.05.2006року №170-08-03/2-00374385 реалізацію готової продукції Позивач здійснює на території України через мережу Дистриб’юторів. Відповідно Дистриб’юторської угоди –Продавець (Позивач) продає та поставляє Дистриб’ютору продукцію на основі прийняття замовлень Дистриб’ютора до виконання, що надаються Продавцеві на умовах базису поставки Інкотермс 2000 СРТ склад Дистриб’ютора. Реалізація товару від Дистриб’ютора в торгівельну мережу здійснюється на підставі угод, укладених Дистриб’ютором (додаток № 1). У Позивача відсутні документи, підтверджуючи факт роздрібної торгівлі готовою продукцією, але до складу валових витрат і податкового кредиту по податку на додану вартість включені суми по послугам передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі. Відповідно Дистриб’юторських угод, послуги передпродажної підготовки це:

- просування Товару на ринку шляхом продажу торговим агентом Дистриб’ютора у роздрібні торгівельні точки складає 1% від вартості такого обсягу;

- розвезення Товару по роздрібним точкам на їх замовлення транспортом Дистриб’ютора складає 1,5% від вартості такого обсягу;

- забезпечення стандартів розміщення продукції в роздрібних торгівельних точках та інше.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, здійснюваних як компетенція вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

На підставі наведеного, відповідачем зроблений висновок про те, що перепродажна підготовка не має відношення до господарської діяльності Позивача з наступних причин. Позивач є виробником олії та оптовим продавцем і не здійснює роздрібну торгівлю. При здійсненні Позивачем доставки товару до складу дистриб’ютора, право власності на цей товар переходить до Дистриб’ютора. Витрати, які пов’язані з реалізацією товару Дистриб’ютора іншим покупцям є господарською діяльністю Дистриб’ютора, і відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” є витратами останнього. У зв’язку з цим відповідач зазначає, що враховуючи норми п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, Позивачем у грудні 2005 року завищена сума податкового кредиту на суму ПДВ 377352,00 грн. та у січні 2006 року - на 288905,00 грн., що сплачено у складі ціни за послуги передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі та послуг дистриб’юторів. У зв’язку з цим відповідачем сума бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за січень 2006 р. зменшується на 377353,00грн. , а за лютий 2006 р. - на 288905,00 грн.

За матеріалами справи спірні витрати підтверджуються договорами, накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт тощо.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п/п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” ( в редакції, яка діяла в спірний період) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Поняття господарської діяльності розуміється у значенні, встановленому п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як свідчать обставини справи, господарські операції за суттю спору пов’язані з укладенням позивачем з низкою підприємств типових договорів по передпродажній підготовці товарів позивача, відповідно до умов яких контрагенти позивача зобов’язувалися, зокрема, розмістити товар позивача на основному місці викладки, на палетах, на фірмових стійках та інших додаткових місцях викладки, розширення асортименту у нових торгівельних точках, здійснення передбачених договором рекламних заходів.

Крім того, спірні операції пов’язані з укладенням позивачем з низкою підприємств типових дистриб’юторських угод, відповідно до умов яких контрагенти позивача зобов’язувалися діяти в якості не ексклюзивного Дистриб’ютора продукції позивача, купувати у останнього рафіновану дезодоровану олію під зареєстрованим знаком для товарів, робіт, послуг „Олейна” та організовувати прямі та непрямі поставки продукції позивача кінцевому споживачу за умовами, визначеними позивачем. З договорів також вбачається їх укладення з метою збільшення обсягів продаж, утримання та завоювання ринкових позицій продукції позивача.

З аналізу вказаних договорів вбачається, що їх предметом є надання послуг, які пов’язуються з реалізацією продукції позивача.

Спірні витрати позивача полягають в оплаті вартості послуг контрагентів з передпродажної підготовки продукції позивача, а також послуг дистриб’юторів з просування продукції позивача на ринку шляхом продажу його торговим агентом Дистриб’ютора у роздрібній торгівлі. Вартість дистриб’юторських послуг розраховується у процентному відношенні від вартості обсягу фактично проданого товару.

Також актами перевірки зазначається, що основним видом діяльності позивача є випуск соняшникової олії та супутньої продукції.

Поняття дистриб’юторської угоди не визначено чинним законодавством України, а податкове законодавство не містить обмежень щодо їх відображення в податковому обліку.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для виключення зі складу податкового кредиту підприємства витрат з передпродажної підготовки продукції позивача та дистриб’юторських послуг, оскільки вони не суперечать чинному законодавству, розцінюються судом як такі, що спрямовані на забезпечення попиту на продукцію позивача, отже - спрямовані на забезпечення отримання в майбутньому доходів по його виробництву, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.

У зв’язку з наведеним суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що за дистриб’юторськими угодами Дистриб’ютори набувають право власності на умовах СРТ склад Дистриб’ютора згідно з умовами Інкотермс 2000року і подальша реалізація не належить до господарської діяльності позивача. Суд зазначає, що поставка товару позивачем Дистриб’ютору є лише складовою дистриб’юторської угоди, предметом якої є надання послуг Дистриб’ютором.

Крім того суд не погоджується аргументами відповідача про те, що позивач не здійснює роздрібну торгівлю і тому пов’язані з цією торгівлею витрати з передпродажної підготовки товару не належать до його господарської діяльності. Слід зазначити, що за обставинами справи позивач дійсно є зацікавленим в реалізації його продукції кінцевому споживачу, тому зроблені у зв’язку з цими витрати пов’язані з його господарською діяльністю.

Також судом прийняті до уваги надані до матеріалів справи розрахунки позивача з порівняння понесених витрат з виробництва продукції і отримання передпродажних та дистриб’юторських послуг з отриманими позивачем доходами на кожну пляшку олії, які свідчать про перебільшення доходів на витратами.

Щодо інших вимог податкового законодавства з порядку формування податкового кредиту та суми до бюджетного відшкодування, що пов’язується з необхідністю отримання податкових накладних та фактичною сплатою податку на додану вартість, порушень в діях позивача відповідачем не виявлено і сторонами по справі не заперечується.

Крім того, суд вважає, що спірні позапланові перевірки проведені відповідачем з порушенням встановленого порядку, оскільки відсутні правові підстави для їх проведення.

Зокрема, відповідачем порушено норму, що встановлена частиною восьмою статті 11-1 Закон України „Про державну податкову службу в Україні”, згідно з якою позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Відповідно до ст.11-1 Закону України позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин, як подання платником декларації з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень (пункт 9 частини шостої ст.11-1 Закону).

Посилання позивача на норми п/п. 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” суд вважає помилковим, оскільки в ньому йдеться про результати камеральної перевірки, суть якої полягає у виявленні арифметичних або методологічних помилок в податковій декларації. Відсутність камеральної перевірки за обставинами справи суд вважає таким, що не порушує права та інтереси позивача, тому не може вплинути на результати вирішення спору.

Таким чином, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з підстав, визначених в актах спірних перевірок, які проведені незаконно, судом визнано необґрунтованим, це є підставою для визнання їх недійсними, тому позов слід задовольнити у повному обсязі

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, п.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу Адміністративного Кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Дніпропетровську від 19.04.2006року №0001528822/0/10235, від 26.06.2006року №0001528822/1/15944, від 12.09.2006року №0001528822/2/21779, від 20.11.2006року №0001528822/3/28961 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2006року на суму 377352,0грн. та від 16.05.2006року № 0001538822/0/12238,від 26.06.2006року №0001538822/1/15945, від 12.09.2006року №0001538822/2/21780 та від 20.112006року №0001538822/3/28921 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку за лютий 2006року на додану вартість на суму 288905,0грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки та порядку, передбачені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Б.Кеся

Постанову оформлено у повному обсязі 15.03.2007року