Рішення № 50657001, 09.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2015

Справа №910/18541/15

За позовом Міського комунального підприємства «Дніпропетровські теплові мережі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватпромсерсвіс»

про стягнення 16 678, 37 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міське комунальне підприємство «Дніпропетровські теплові мережі» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватпромсерсвіс» про стягнення заборгованості за спожиту теплу енергію у розмірі 12 160, 26 грн., а також 1 801, 31 грн. – пені, 100, 83 грн. – 3 % річних від простроченої суми та 2 615, 97 грн. – інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань за договором № 081146 від 24.02.2014 р. щодо оплати спожитої теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/18541/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватпромсерсвіс» заборгованість за спожиту теплу енергію у розмірі 8 488, 84 грн., а також 1 801, 31 грн. – пені, 100, 83 грн. – 3 % річних від простроченої суми та 2 615, 97 грн. – інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що заява Міського комунального підприємства «Дніпропетровські теплові мережі» не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду та задовольнив.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

07.09.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності представника.

У дане судове засідання представники сторін не з’явились.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 09.09.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2014 р. між Міським комунальним підприємством «Дніпропетровські теплові мережі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватпромсерсвіс» укладено договір № 081146, за умовами якого позивач зобов’язався постачати, а відповідача – оплачувати теплову енергію у гарячій воді за встановленими тарифами та у термін, встановлені договором.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. договору відповідач зобов’язаний встановити прилади обліку теплової енергії по вул. Центральній, 2/4 прим. 34. Облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку розрахунковим способом.

Згідно з п.п. 7.2., 7.3., 7.4. договору розрахунковим періодом є календарний місць, по результатах якого підписується акт на відпуск-отримання енергії. Відповідач зобов’язаний не пізніше ніж за 5 діб по початку розрахункового періоду сплачувати позивачу вартість теплової енергії по власним платіжним дорученням з урахуванням періоду, за який він сплачує. Остаточний розрахунок з спожиту теплову енергію проводиться відповідачем впродовж 5 діб після одержання рахунку відповідача, який зобов’язаний направити його не пізніше 10-го числа місяця слідуючого за розрахунковим.

Згідно з п. 8.2.3. договору у разі несвоєчасної оплати – нараховується пеня в розмірі 1 %, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 11.1., набирає чинності з дня його підписання і діє до 24.02.2017 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує що протягом опалювального сезону 2014-201 рр. відповідачем допущено порушення зобов’язань за договором № 081146 від 24.02.2014 р. в частині оплати за спожиту теплову енергію, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 8 488, 84 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням забов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом забов’язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов’язання є обов’язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

Виходячи із встановленого договором № 081146 від 24.02.2014 р. обов’язку відповідача сплачувати позивачу вартість теплової енергії по власним платіжним дорученням з урахуванням відповідного періоду, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов’язань щодо оплати за визначений позивачем період є таким, що настав.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов’язковість виконання договірних зобов’язань.

При цьому, за приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Житлово-комунальними послугами, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;

Частиною 3 статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Повідомлений належним чином про дату та час судового засідання відповідач правом надання відзиву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів наявності об’єктивних причин неможливості виконання зобов’язань щодо оплати послуг за договором № 081146 від 24.02.2014 р. суду не надав.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за договором № 081146 від 24.02.2014 р. у сумі 8 488, 84 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 801, 31 грн. – пені, 100, 83 грн. – 3 % річних від простроченої суми та 2 615, 97 грн. – інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов’язань щодо оплати наданих послуг, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов’язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання за договором № 081146 від 24.02.2014 р.

Згідно розрахунку позивача за період з 11.11.2014 р. до 31.05.2015 р., здійснено окремо за кожним платежем з урахуванням дати виникнення заборгованості за відповідний період та кількості днів прострочення, розмір пені становить 1 801, 31 грн., 100, 83 грн. – 3 % річних від простроченої суми та 2 615, 97 грн. – інфляційних втрат.

Розрахунок позивача перевірено судом та встановлено, що заявлені позивачем до стягнення суми не перевищують нараховані судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Міського комунального підприємства «Дніпропетровські теплові мережі» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватпромсерсвіс» (01133, м. Київ, провулок Лабораторний, 1, секція 3, 4, кімната 300, код ЄДРПОУ 24433838), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Міського комунального підприємства «Дніпропетровські теплові мережі» (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 37, код ЄДРПОУ 26510514) 8 488, 84 (вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім грн. 84 коп.) грн., 1 801, 31 (одна тисяча вісімсот одна грн. 31 коп.) грн. – пені, 100, 83 (сто грн. 83 коп.) грн. – 3 % річних від простроченої суми, 2 615, 97 (дві тисячі шістсот п’ятнадцять грн. 97 коп.) грн. – інфляційних втрат та 1 827, 00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн.) грн. – судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 14.09.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.