Рішення № 50652690, 11.09.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.09.2015 Справа № 907/723/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Свалява-Міськбуд", с. Голубине Свалявського району

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Чоп

про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000 грн.

Суддя О.В. Васьковський

Представники:

від позивача - не з'явився

від відповідача - ОСОБА_2 (дов.№1663 від 20.07.15)

СУТЬ СПОРУ: про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000 грн.

Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідач безпідставно отримав кошти у розмірі 38000,00 грн. у вигляді передоплати за договором про виконання робіт по виготовленню дверей, який мали намір укласти з відповідачем, однак такий договір укладений не був. Позивач стверджує, що відповідач безпідставно отримав вказану суму коштів, оскільки роботи по виготовленню та поставці дверей не виконав, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача та повернути безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000 грн. Позивач у заяві від 11.09.15 вказує, що намір укласти договір не є договором та договірними відносинами, а копії актів та накладних, які додані відповідачем до відзиву не містять підпису посадових осіб позивача та не містять інформації про їх отримання позивачем, що не може слугувати належним доказом виконання будь-яких зобов'язань.

Відповідач проти позову заперечує та у поданому 03.09.15 відзиві вказує, що у позовній заяві в порушення вимог п.5 ч.2 ст.54 та ст.57 Господарського процесуального кодексу України не зазначені докази порушення прав позивача; вказує, що позивач не надав докази помилковості перерахунку коштів, які окрім того, були переведені в різні дні та різними сумами на загальну суму 38000,00 грн. та не здійснив жодних дій щодо виправлення такої помилки, у зв'язку з чим відповідач стверджує, що між сторонами виникли відносини, які регулюють положення зобов'язального права. Також, відповідач стверджує, що доказом існування договірних зобов'язань між сторонами є рахунок №11 від 30.04.15, копії доручень, наряди на замір дверей та монтажу, підготовлені та підписані відповідачем видаткову накладну, акт здачі-приймання виконаних робіт, які долучені відповідачем до відзиву. Відповідач вважає, що враховуючи існуючі між сторонами відносини, які підтверджені доказами, підстави для задоволення позовних вимог про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 38000,00 грн. відсутні.

У судовому засіданні 03.09.15 відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:

Позивач стверджує, що він та відповідач мали намір укласти договір про виконання робіт по виготовленню дверей. Відповідач надав рахунок №11 від 30.04.15 про здійснення передоплати. Позивач у позовній заяві підтверджує вказаний факт та не заперечує проти нього.

Відповідач надав позивачу рахунок №11 від 30.04.15 на суму 27000,00 грн. та №15 від 10.06.15 на суму 11000,00 грн.

Позивач перерахував відповідачу суму 15000,00 грн. згідно платіжного №136 від 05.05.15, 15000,00 грн. згідно платіжного доручення №181 від 12.06.15, суму 8000,00 грн. згідно платіжного доручення 184 від 19.06.15.

Відповідачем надано оригінал наряду на заміри дверей від 28.04.15 за адресою АДРЕСА_1, виконавець - ОСОБА_3; оригінал наряду на монтаж 6 дверей на дату 04.06.15 за адресою АДРЕСА_1, виконавець - ОСОБА_3 Також, відповідачем надано видаткову накладну №8 від 12.06.15, акт виконаних робіт (надання послуг) №1 від 12.06.15, згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку №11 від 30.04.15: виготовлення дверей (соснові)- 6 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 27000,00 грн. та акт виконаних робіт (надання послуг) №2 від 19.06.15, згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку №15 від 10.06.15 : виготовлення дверей (соснові)- 4 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 11000,00 грн. Вказані документи позивачем не підписані.

Проаналізувавши матеріали справи та законодавство, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд прийшов висновку відмовити у позові повністю виходячи з наступного.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; тощо.

Загальний порядок укладання господарських договорів, згідно ч. 1 ст.181 Господарського кодексу України передбачає їх укладення у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено дії, на виконання зобов'язання щодо оплати виконання робіт (наданих послуг) з виготовлення дверей. Такі дії розцінюються судом як дії зобов'язального (договірного) характеру, що спрямовані на настання певних правових наслідків. Згідно платіжних доручень №136 від 05.05.15, №181 від 12.06.15, №184 від 19.06.15 позивачем, на користь відповідача, було здійснено перерахунок коштів на загальну суму 38000,00 грн. в різний період та різними сумами коштів.

Дані обставини спростовують помилковість перерахування коштів, безпідставність їх набуття відповідачем, свідчать не лише про намір до настання відповідних правових наслідків, а й конкретні дії, що свідчать про виникнення зобов'язальних (договірних) відносин між сторонами. Факт перерахування вказаної суми за позовом та виникнення зобов'язальних відносин між сторонами також підтверджується як доводами відповідача, так і викладеними позивачем обставинами спору у позовній заяві, оскільки позивач сам стверджує, що сторони мали намір укласти договір про виконання робіт по виготовленню дверей, у підтвердження якого відповідачем надано рахунок на оплату, який і був оплачений позивачем. Тобто обидві сторони вчинили дії зобов'язального (договірного) характеру, спрямовані на виникнення у сторін прав та обов'язків за договором, відповідно у позивача - оплатити виконані роботи, а у відповідача - виготовити двері та поставити їх позивачу.

Відповідач наводить доводи та підтверджує факт виконання робіт - виготовлення дверей, у підтвердження чого надає підготовлені позивачу для підпису оригінал наряду на заміри дверей від 28.04.15 за адресою АДРЕСА_1, виконавець - ОСОБА_3; оригінал наряду на монтаж 6 дверей на дату 04.06.15 за адресою АДРЕСА_1, виконавець - ОСОБА_3 Також, відповідачем надано видаткову накладну №8 від 12.06.15, акт виконаних робіт (надання послуг) №1 від 12.06.15, згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку №11 від 30.04.15: виготовлення дверей (соснові)- 6 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 27000,00 грн. та акт виконаних робіт (надання послуг) №2 від 19.06.15, згідно якої виконавцем були надані такі послуги по рахунку №15 від 10.06.15: виготовлення дверей (соснові)- 4 шт.; загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 11000,00 грн.

Позивач факт поставки дверей виготовлених відповідачем дверей заперечує, однак не спростовує факт перерахування коштів як передоплату за виготовлені двері відповідачу.

Загальні положення ст.1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст.11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, дії сторін свідчать про виникнення між ними господарських правовідносин, у відповідності до ст.174 Господарського кодексу України, тому спірні грошові кошти отримані на визначених законодавством та учасниками підставах та не є такими, що підпадають під поняття та ознаки безпідставно отриманих коштів. Відтак суд вважає що у даних спірних правовідносинах виключається застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки такі можуть бути застосовані лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена чи припинена, або відсутня взагалі.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовні вимоги до відповідача позивачем належним чином не обґрунтовані та не доведені відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Позивачем на момент пред'явлення позову не доведено порушення відповідачем його прав та інтересів та факту безпідставно отриманих коштів відповідачем, позивач звернувся до суду за захистом свого права, в спосіб, який не відповідає вимогам чинного цивільного (господарського) законодавства. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували вищенаведені висновки суду.

З огляду на викладене, у вимозі позивача про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 38000 грн. слід відмовити.

Отже, у позові слід відмовити повністю.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача..

Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

у позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.09.15.

Суддя О.В. Васьковський