Ухвала суду № 50644811, 16.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1157/14-ц 16.09.2015 16.09.2015

Справа № 478/1157/14-ц

Провадження №22-ц/778/2171/15

Головуючий у 1-й інстанції: Уманська О.В. Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2, та представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_5

та

Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» Головного управління з експлуатації систем газопостачання природного та скрапленого газу «Головпобутгаз» НАК «Нафтогаз України»

на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року за позовом

Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» Головного управління з експлуатації систем газопостачання природного та скрапленого газу «Головпобутгаз» НАК «Нафтогаз України»

до

ОСОБА_5

про

стягнення заборгованості за спожитий природний газ, -

ВСТАНОВИЛА :

В червні 2014 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» Головного управління з експлуатації систем газопостачання природного та скрапленого газу «Головпобутгаз» НАК «Нафтогаз України» (далі ПАТ «Миколаївгаз») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ.

В вересні 2014 року позивач звернувся до суду із заявою про відмову від позову та закриття провадження у справі.

Відповідач також звернувся до суду з клопотанням про компенсацію витрат пов'язаних з розглядом справи.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року клопотання ОСОБА_5 про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Миколаївгаз» на користь відповідача судові витрати у розмірі 1810, 77 грн., з яких 1300 грн. - добові, 510, 77 грн. - компенсація за відрив від звичайних занять.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з позивача витрат повязаних з переїздом до іншого населеного пункту ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в цій частині та задовольнити вимоги повністю.

Позивач не погодившись з вказаною ухвалою в частині задоволених вимог та просив її в цій частині скасувати та відмовити в задоволенні клопотання відповідача, посилаючись на недоведеність вказаних витрат.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи в червні 2014 року позивач ПАТ «Миколаївгаз» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 вересня 2014 року прийнято відмову представника позивача від позову та з цих підстав закрито провадження у справі.

Цією ж ухвалою суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача щодо стягнення на його користь судових витрат, повязаних з його явкою до суду та явкою його представників.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2014 року вказана ухвала районного суду в частині відмови в задоволенні клопотання про стягнення витрат повязаних з явкою до суду скасована, в цій частині справу направлено на новий розгляд, в звязку з необхідністю зясування судом вказаних реальних витрат відповідача.

Вирішуючи питання щодо компенсації відповідачу витрат повязаних з переїздом до іншого населеного пункту для участі в судовому засіданні його та його представника, районний суд виходив з того, що відповідно до положень ч. 1 ст. 85 ЦПК України такі витрати покладено на сторони, а тому вони не підлягають компенсації.

А приймаючі рішення про компенсацію добових та відрив від звичайних занять відповідачу та його представникам, районний суд виходив з положень ч. 2 ст. 85 ЦПК України та розрахунку наданого представником відповідача.

З таким висновком суду не можна погодитись.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом судової справи, належать витрати сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду.

Згідно з ст. 85 ЦПК України витрати, повязані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, граничний розмір компенсації за судовими рішеннями витрат сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, та проведення судових експертиз, витрат, повязаних з проведенням огляду доказів за їх місцем знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відповідно до ст.ст. 85-87 ЦПК України визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року за № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Відповідно до п. 5 додатку до вказаної постанови витрати повязані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалене судове рішення , її представникові не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, передбачає, що витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням всіх витрат, повязаних з придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених норм, слідує , що витрати повязані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників є витратами сторін, повязаними з явкою до суду, які під час розгляду справи несуть сторони, а після закінчення розгляду справи при постановленні рішення такі витрати підлягають розподілу судом, відповідно до наведених правил та загальних підстав встановлених ст. 88 ЦПК України. Аналогічні розяснення містяться в п. 46 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року. Проте районний суд формально послався на положення ч. 1 ст. 85 ЦПК України, без врахування змісту закону в цілому.

Так, згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення , суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

А відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України в разі відмови позивача від позову, понесені витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Із змісту заяви про компенсацію витрат, слідує, що відповідач просить стягнути з позивача на його користь витрати повязані з переїздом з місця проживання відповідача в с. Володимирівка Казанківського району та з місця проживання його представників з м. Херсон до місця судового засідання в пгт. Казанка та пгт. Новий Буг Миколаївської області.

Так, матеріалами справи підтверджено, що місце проживання відповідача є населений пункт с. Володимирівка Казанківського району Миколаївської області.

Із наданої довідки від 21 серпня 2014 року автотранспортної установи, слідує, що відстань між с. Володимирівкою та пгт. Казанкою становить 40 км. і відповідно до тарифної сітки вартість проїзду на автомобільному транспорті складає 17 грн. (а.с. 99).

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_5 був особисто присутнім в пяти судових засіданнях Казанківського районного суду Миколаївської області, то його витрати на проїзд в обидва кінці очевидно становлять 170 грн. (17 х 10).

Враховуючи, що для участі в судовому засіданні відповідач переїздив до іншого населеного пункту, районний суд, на підставі ч. 2 ст. 85 ЦПК України, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення добових витрат.

Визначаючи розмір добових витрат відповідача, районний суд також вірно виходив з граничних розмірів добових витрат на відрядження закріплених абз. 4 пп. 140.1.7. ст. 140 Податкового кодексу України, оскільки вони знаходяться в прямій залежності від розміру мінімальної заробітної плати, станом на 1 січня звітного податкового року і становлять 0,2 розміру мінімальної заробітної плати. Таким чином суд вірно задовольнив вимогу відповідача та визначив розмір добових для нього 500 грн.

В той же час, районний суд не звернув увагу на положення ст. 88 ЦПК України стосовно того, що суд присуджує стороні понесені саме нею витрати та підтверджені документально, а також на положення ч. 1 ст. 85, що витрати представників на переїзд до іншого населеного пункту несе сторона.

На підтвердження витрат представників відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в суд надано довідки про вартість проїзду автомобільним транспортом з м. Херсону де вони проживають до місця судового засідання та білети з м. Херсону від 4 серпня 2014 року та 21 червня, 28 липня 2015 року (а.с. 98,99, 152, 153, 167), проте доказів того, що вказані витрати були понесені саме відповідачем, тобто сплачені своїм представникам, суду не надано.

Враховуючи, що є недоведеним здійснення відповідачем витрат на проїзд до іншого населеного пункту його представників, то відсутні і підстави для розподілення витрат за рахунок позивача, в звязку з відсутністю таких витрат стороною у справі.

Також, районний суд стягуючи компенсацію за відрив від звичайних занять відповідачу та його представникам, не навів переконливих доказів, які саме втрати вказаних осіб підлягають компенсації, оскільки заробіток може бути компенсовано, якщо він був.

Будь-яких доказів наявності заробітку у відповідача та його представників як найманих працівників чи як самозайнятих працівників та втрати цього заробітку, в звязку з розглядом справи, відповідач до суду не надав. В звязку з чим в цій частині вимоги не можуть бути задоволені.

За вказаних обставин, оскаржувану ухвалу в частині задоволення вимог слід змінити, так як на користь відповідача ОСОБА_5 з позивача ПАТ «Миколаївгаз» підлягає стягненню лише 670 грн., з яких 170 грн. витрати на проїзд до іншого населеного пункту, а 500 грн. добові. Вказану ухвалу в частині відмови в задоволенні вимог слід скасувати, оскільки вимога про стягнення витрат на проїзд до іншого населеного пункту не є окремою вимогою, а є складовою вимоги про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга ОСОБА_5 в частині обґрунтованості понесених витрат, фактично відтворює заяву про стягнення судових витрат та ґрунтується на субєктивному сприйнятті положень закону, а доводів які б спростовували наведені висновки суду - не містить.

Також не можна погодитись з доводами викладеними в апеляційній скарзі позивача стосовно відсутності підстав для стягнення добових виплат, оскільки із наведених норм слідує, що їх виплата повязана із фактом переїзду до іншого населеного пункту.

Керуючись ст.ст. 303, 307,312, 315 ЦПК України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити частково, а апеляційну скаргу ПАТ «Миколаївгаз» - задовольнити частково.

Ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року в частині задоволення вимог змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації«Миколаївгаз» Головного управління з експлуатації систем газопостачання на користь ОСОБА_5 670 грн. (шістсот сімдесят грн..) з яких 170 грн. витрати на проїзд до іншого населеного пункту, 500 грн. добові.

Вказану ухвалу в частині відмови в задоволенні вимог скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді: