Постанова № 50644234, 16.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 вересня 2015 року № 826/12229/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Гарника К.Ю., суддів: Кузьменка В.А., Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Непомнящій А.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправно. бездіяльності, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач) в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Міністерства внутрішніх справ України, оформлену листом № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року, у здійсненні ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ України;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ у відставку за п. 65 «а» (за віком) відповідно до Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ: вислуги років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні 25 років 02 місяці 10 днів, розміру місячного грошового забезпечення згідно довідки МВС по Республіці Крим від 17 березня 2015 року в сумі 7465,87 грн.,

та компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2014 рік, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок: Приватбанк, номер рахунку НОМЕР_1, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, номер картки 5211537351295683.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/12229/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14 липня 2015 року, яке відкладалось на 06 серпня 2015 року у зв'язку з неявкою сторін.

У судовому засіданні 06 серпня 2015 року залучено до участі у справі в якості відповідача-2 Головне управління МВС України в Автономній Республіці Крим, у зв'язку із необхідністю належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду, засідання відкладено на 20 серпня 2015 року.

У судовому засіданні 20 серпня 2015 року представник позивача адміністративний позов підтримав, просив задовольнити його. Представник відповідача проти позову заперечив. Представник відповідача-2 не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Враховуючи неявку представника відповідача-2 належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Позивач ОСОБА_1, підполковник міліції у відставці, проходила службу в органах внутрішніх справ України з 01 серпня 1990 року по 31 березня 2014 року.

До звільнення з органів внутрішніх справ з 01 липня 2011 року позивач ОСОБА_1 перебувала на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативного забезпечення управління внутрішньої безпеки в Автономній Республіці Крим і підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України).

Наказом МВС України від 31 березня 2014 року № 471о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнена з органів внутрішніх справ у відставку за п. 65 «а» (за віком) з 31 березня 2014 року, з виплатою компенсації за 11 діб невикористаної чергової відпустки за 2014 рік.

Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби складає 25 років 06 місяців 29 днів, у пільговому обчисленні, для призначення пенсії - 28 років 02 місяці 10 днів. Підставою звільнення в наказі зазначено рапорт ОСОБА_1 від 26 березня 2014 року.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1, з 01 серпня 1990 року по 31 березня 2014 року остання проходила службу в органах внутрішніх справ України.

Як стверджує представник позивача та зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 є громадянкою України (паспорт громадянина України серії ЕС 857143, виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 19 лютого 1999 року), в даний час зареєстрована та проживає на тимчасово окупованій території України в АР Крим за адресою: АДРЕСА_1.

Матеріали справи свідчать, що 02 квітня 2015 року представник позивача звернувся до Міністра внутрішніх справ України із завою, в якій просив вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану відпустку в Управління МВС Україні в Херсонській області.

Листом МВС України вих. № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року повідомлено, що Законом України від 06 травня 2014 року № 1241-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати одноразової грошової допомоги» внесено зміни до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених З військової служби, та деяких інших осіб» в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу, які станом на 16 березня 2014 року проходили службу на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, крім осіб, які в установленому порядку продовжили службу за межами тимчасово окупованої території України.

Посилаючись на зазначені норми, а також на те, що ОСОБА_1 звільнена з органів внутрішніх справ 31 березня 2014 року, МВС України вважає, що правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ немає.

Відмову МВС у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, викладену в листі МВС України № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року, позивач вважає протиправною та вважає, що має право на одержання одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік.

Відповідач-1 проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень зазначає, що Міністерство внутрішніх справ України є неналежним відповідачем, оскільки грошове забезпечення позивачу виплачувалося не Міністерством, а за місцем служби, тому позовні вимоги повинні бути звернені до Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим.

Відповідач-2 у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову або заяви про визнання позову не подав.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 9 Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Судом встановлено, що на день звільнення позивач мав вислугу 25 років 06 місяців 29 днів.

Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 березня 2014 року № 471 о/с позивача звільнено у відставку з органів внутрішніх справ за віком.

Отже, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 31 березня 2014 року.

З системного аналізу викладеного вбачається, що при звільненні позивача з органів внутрішніх справ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до вказаних вище норм законодавства.

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що всупереч наведеним вище нормам законодавства позивачу не виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Листом МВС України вих. № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року повідомлено позивача, що Законом України від 06.05.2014 року № 1241-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати одноразової грошової допомоги» внесено зміни до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених З військової служби, та деяких інших осіб» в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу, які станом на 16 березня 2014 року проходили службу на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, крім осіб, які в установленому порядку продовжили службу за межами тимчасово окупованої території України. Посилаючись на зазначені норми, а також на те, що ОСОБА_1 звільнена з органів внутрішніх справ 31 березня 2014 року, МВС України вважає, що правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ немає.

Проте, відповідно до частини ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати одноразової грошової допомоги" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування та набрав чинності 29 травня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції акти законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

За загальним положенням, встановленим цією статтею, закони та інші нормативно-правові акти (укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, накази міністерств та держкомітетів тощо), не мають зворотної сили в часі, тобто не поширюються на поведінку, що мала місце /в той період, коли відповідний акт ще не був прийнятий або ще не набрав чинності.

Враховуючи, що позивач була звільнена з військової служби 31 березня 2014 року, в той же день набула право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", отже відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати одноразової грошової допомоги", який набув чинності 29 травня 2014 року є протиправною.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі № 826/16814/14, від 12 лютого 2015 року у справі № 826/17140/14.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 також посилається на постанову Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 7 листопада 2007 р. № 1294, якою державним органам доручено привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 затверджено Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 1.6 зазначеної Інструкції встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 1 Розпорядження МВС України від 17 січня 2007 року № 41 працівникам підрозділів внутрішньої безпеки з 01 січня 2007 року грошове забезпечення виплачується за місцем проходження служби, а п. 4.1 Розпорядження зобов'язано направити грошові атестати вказаних працівників до відповідних органів та підрозділів внутрішніх справ.

Відповідно до даного Розпорядження при затвердженні кошторисів ГУМВС, УМВС передбачаються асигнування загального фонду на утримання працівників внутрішньої безпеки.

Таким чином, відповідач-1 вважає, що оскільки грошове забезпечення позивачу виплачувалося не Міністерством внутрішніх справ України, а за місцем її служби, тому позовні вимоги повинні бути звернені до Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим.

Разом з тим, частиною 4 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (як в редакції чинній на момент звільнення позивача такі на момент розгляду справи в суді) встановлено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що виплата одноразового грошового забезпечення здійснюється Міністерством внутрішніх справ України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, серед іншого, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Таким чином, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має вищу юридичну силу у відношенні до Розпорядження МВС України від 17 січня 2007 року № 41 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499.

Також, відхиляються посилання відповідача на те, що позивач не звертався до останнього безпосередньо із вимогою про виплату одноразового грошового забезпечення, оскільки наявні в матеріалах справи заяви позивача та її представника свідчать про звернення ОСОБА_1 до відповідача-1 із заявою про вирішення питання про виплату одноразового грошового забезпечення.

З огляду на викладене, одноразове грошове забезпечення підлягає стягненню з саме з Міністерства внутрішніх справ України.

Щодо зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2014 рік суд зазначає, що оскільки місцем проходження служби було Головне управління МВС України в Автономній Республіці Крим, відповідно і підлягає стягненню компенсація за невикористану чергову відпустку за 2014 рік саме з відповідача-2.

При цьому, вирішуючи питання про розмір одноразового грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає, що матеріали справи не містять відповідної довідки від належного органу, оскільки довідка від 13 березня 2015 року № 7/Ф-1231 та грошовий атестат від 20 квітня 2015 року № 7/Ф-2118, ф-2314-87 видані Міністерством внутрішніх справ по республіки Крим, а не Головним управління МВС України в Автономній Республіці Крим, який в даному випадку є уповноваженим органом в контексті спірних правовідносин.

А тому, судом відхиляється розрахунок позивача, зроблений на підставі вищевказаної довідки.

До матеріалів справи не додано, хоча і витребувано довідку Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, відтак визначити розмір одноразового грошового забезпечення та компенсації про невикористану відпустку не вбачається можливим, а справа підлягає вирушенню за наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідним вирішити справу за наявними в ній матеріалами справи, захистити порушене право позивача шляхом визнання протравною відмови Міністерства внутрішніх справ України, оформлену листом № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року, у здійсненні ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ України та зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ.

Слід зазначити, що вимога про скасування відмови Міністерства внутрішніх справ України, оформлену листом № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року, у здійсненні ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ України не підлягає задоволенню, оскільки зазначена відмова оформлена у формі листа, а тому в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України, оформлену листом № 15/2-Б-197 від 29 квітня 2015 року, у здійсненні ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ України.

3. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ у відставку за п. 65 «а» (за віком) відповідно до Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням вислуги років на день звільнення в календарному обчисленні для виплати надбавки за вислугу років, одноразової грошової допомоги при звільненні, 25 років 02 місяці 10 днів та розміру місячного грошового забезпечення та компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2014 рік, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок: Приватбанк, номер рахунку НОМЕР_1, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, номер картки 5211537351295683.

4. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.Ю. Гарник

Судді В.А. Кузьменко

А.Б. Федорчук