Ухвала суду № 50643705, 10.12.2014, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/1992/14-к

Провадження № 1-кп/483/142/2014

У Х В А Л А

10 грудня 2014 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря Басової Н.Г.,

прокурора Кашука О.В.,

захисника адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в заді суду обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014150100000156 від 18 червня 2014 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

В С Т А Н О В И В :

20 серпня 2014 року до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт, затверджений начальником відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3

У судовому засіданні 10 грудня 2014 року захисником заявлено клопотання про припинення дослідження, доказу, а саме протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 28 червня 2014 року, як очевидно недопустимого.

Так, під час досудового розслідування стороною обвинувачення було проведено контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, за наслідками якого 28 червня 2014 року складено протокол. Вказану слідчу дію було проведено на підставі постанови прокурора без отримання дозволу слідчого судді апеляційного суду, що, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, тягне за собою недопустимість доказу. Крім того, захисник вважав, що слідчу дію проведено із втручанням у приватне спілкування його підзахисного, що є порушенням вимог ст. 258 КПК України.

Заслухавши клопотання захисника, думку обвинуваченого, який підтримав клопотання, та думку прокурора, який заперечував проти його задоволення, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ст. 89 ч. 1 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

При цьому, ч. 2 ст. 89 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд визнає доказ недопустимим у разі встановлення очевидної його недопустимості, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

За змістом ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит; отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Відповідно до ч. 3 ст. 246 КПК України, рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.

З наданого суду протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 28 червня 2014 року вбачається, що підставою для проведення слідчої дії була постанова начальника відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 №20/1392 від 26 червня 2014 року про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, за участю заявника громадянина ОСОБА_4.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК України, контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках достатніх підстав вважати, що готується або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочину та проводиться, крім іншого, у формі спеціального слідчого експерименту.

При цьому, ч. 8 ст. 271 КПК України визначено, що у разі, якщо при проведенні контролю за вчиненням злочину виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, воно має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.

Вказане свідчить про те, що контроль за вчиненням злочину, в том числі у формі спеціального слідчого експерименту, здійснюється без отримання дозволу слідчого судді і тільки у випадку обмеження конституційних прав громадян на підставі такого судового рішення.

Обгрунтовуючи клопотання, захисник зазначив, що зміст протоколу дає підстави вважати, що слідчу дію було проведено із втручанням у приватне спілкування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Так, у протоколі викладена інформація, яка могла бути відома тільки тим особам, які розмовляли, і не могла бути доступною правоохоронним органам.

Таку правову позицію сторони захисту суд вважає помилковою, оскільки доказів, які б підтверджували факт несанкціонованого втручання у приватне спілкування осіб суду не надано, а домовленість між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 могла бути відома правоохоронним органам зі слів самого ОСОБА_4, який є заявником у кримінальному провадженні.

Крім того, протокол про результати контролю за вчиненням злочину наданий стороною обвинувачення на підтвердження факту передачі коштів від ОСОБА_4 ОСОБА_2, а не для визначення змісту отриманої під час бесіди між ними інформації.

В обґрунтування заявленого клопотання, захисник також зазначив, що під час проведення вказаної слідчої дії було допущено порушення ч. 4 ст. 271 КПК України.

Згідно з вказаної правовою нормою, у разі, якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

Таке твердження захисника спростовується самим змістом протоколу, з якого вбачається, що фіксування слідчої дії не було відкритим, оскільки після передачі коштів ОСОБА_2 ОСОБА_4 повернувся до Очаківського МРВ, де було проведено його огляд, в ході якого грошових коштів не знайдено.

Оскільки захисником не наведено суду фактів очевидної недопустимості доказів, суд вважає недоцільним визнання доказів недопустимими на стадії судового розгляду та дійшов висновку про необхідність вирішити питання допустимості доказів під час їх оцінки у сукупності з іншими доказами в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 87, 89 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 ОСОБА_1 про визнання недопустимим доказом протокол про результати негласної слідчої дії «Контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту» від 28 червня 2014 року про події від 27 червня 2014 року та припинення його дослідження відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення за кримінальним провадженням.

Головуючий: