Постанова № 50640809, 10.09.2015, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 р. м. Чернівці Справа № 824/1262/13-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції, Управління Пенсійного фонду України у м. Чернівцях про визнання незаконними дій та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулася з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі-Відповідач 1), Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях (далі-Відповідач 2) про визнання незаконними дій та скасування постанови ДВС від 11.12.2012 року про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.12.2012 р. винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відсутній предмет виконання. Вимога №Ф-4093/У від 16.06.2011 р. станом на 10.12.2012 р. не являється предметом виконання цієї вимоги у звязку з відсутністю у неї договору про добровільну участь пенсіонера за віком з 2007 р. в системі загальнообовязкового державного соціального страхування.

Представники відповідачів надали до суду заперечення проти позову та клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно із ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. На підставі вище викладеного суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд доходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

У травні 2011 р. управлінням Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Чернівці, правонаступником якого є УПФУ у м. Чернівцях, сформована вимога про сплату боргу №Ф-4093 на загальну суму 1771,20 грн.

08.07.2011 р. управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці надіслало на адресу позивача рішення про результати розгляду заяви приватного підприємця ОСОБА_1 Зазначеним рішенням вимогу про сплату боргу №Ф-4093 від 16.0.2011 р. на суму 1771,20 грн. залишено без змін, а заяву ОСОБА_1 без задоволення.

Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач оскаржив її до Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Постановою Шевченківського суду м. Чернівці від 06.02.2011 р. в справі №2-А-5156/11 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р. постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.12.2011 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій скасовано та ухвалено нову. В задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду позивач оскаржив їх у касаційному порядку.

29.05.2014 р. Ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р. залишено без змін.

06.12.2012 р. УПФУ в м. Чернівцях звернулося до Шевченківського ВДВС із відповідною заявою про примусове виконання вимоги про сплату боргу серії «Ф» №4093/у від 16.06.2011 р. Вказана заява надійшла на адресу Шевченківського ВДВС 10.12.2012 р.

11.12.2012 р. державним виконавцем Шевченківської ВДВС ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 35624149 по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу №Ф-4093у у від 16.06.2011 р. про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 1771,20 грн. Боржника зобовязано добровільно виконати виконавчий документ в семиденний строк (а.с. 42).

Вказана постанова направлена позивачу 24.12.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення відправлення.

Вважаючи дії відповідачів протиправним, а постанову про відкриття виконавчого провадження незаконною, позивач оскаржив їх до суду.

15.05.2013 р. ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.02.2013 р. скасовано і закрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження та на дії УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці.

08.12.2014 р. постановою Чернівецького окружного адміністративного суду в адміністративній справі №824/1619/13-а в задоволенні позову ОСОБА_1 до УПФУ в м. Чернівцях про визнання дій та рішень протиправними, скасування рішень відмовлено повністю.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 606-XIV).

Статтею 2 цього Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 17 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 17 цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, в т.ч. рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Як зазначалося вище, ст. 106 Закону № 1058-IV передбачено, що вимога про сплату боргу є виконавчим документом. Вимога про сплату недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Вимоги до виконавчого документа встановлено ст. 18 Закону № 606-XIV. Так, у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Підстави для відкриття виконавчого провадження встановлені ст. 19 Закону № 606-XIV, відповідно до якої державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, в т.ч. за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено, що у звязку із набранням законної сили постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 р. в справі №2а-5156/11/2414, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2014 р., якою процедура узгодження вимоги про сплату боргу № Ф 4093 від 06.06.2011 р. закінчилася.

Дослідженням вимоги про сплату боргу № Ф 4093 від 06.06.2011 р. встановлено, що вона відповідає вимогам виконавчого документа встановленим ст. 18 Закону № 606-XIV, в т.ч. містить дату набрання чинності вимоги про сплату боргу 23.07.2012 р.

Відповідно до ст. 26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Отже, наведені вище норми Закону даються підстави для висновку, що державний виконавець зобовязаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк предявлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам передбаченим закону і предявлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що УПФУ в м. Чернівцях звернулося до Шевченківського ВДВС із заявою про стягнення боргу з позивача.

За відсутності підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження та відповідності вимоги про сплату боргу №Ф-4093у від 16.06.2011 р., приписам Закону № 606-XIV, 11.12.2012 р. державний виконавець Шевченківського ВДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача боргу в сумі 1771,20 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у державного виконавця були всі законні підстави для винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу № Ф-4093у від 16.06.2011 р.р., відтак вимоги позивача стосовно визнання неправомірними дій та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження не підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів та зважаючи на те, що відповідач, як субєкт владних повноважень довів суду правомірність оскаржуваних дій та постанови, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У звязку з відсутністю таких витрат, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст.2,3,6-12,17,18,71,94,122,157,160-163,167 Кодексу адміністративного

судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя І.В. Маренич