Постанова № 50622969, 14.09.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3550/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Судді - Гусева О.Г.,

при секретарі судового засідання - Селімової О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського міського центру зайнятості про зобовязання вчинити певні дії та нарахувати кошти в розмірі 31 127, 06 грн., виплатити матеріальну компенсацію у розмірі 31 127, 06 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Одеського міського центру зайнятості, в якому просить, згідно заяви про збільшення позовних вимог:

- зобовязати Одеський міський центр зайнятості нарахувати позивачу, відведені Державою та не виплачені кошти 31 127, 06 грн.;

- зобовязати Одеський міський центр зайнятості нарахувати позивачу матеріальну компенсацію у розмірі недодержаних коштів 31 127, 06 грн. адекватно сумі нанесеної матеріальної шкоди.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що він зареєстрований у ОМЦЗ з 22.07.2014 року. Розмір середньої заробітної платні за даними довідки за останні шість місяців складає 10 463 грн., 77 коп. Страховий стаж позивача, за підрахунком ОМЦЗ, складає вісім років. Розмір допомоги по безробіттю, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р №1266 при наявності страхового стажу не менше 6 років складає 60 відсотків від розміру середньої зарплатні за останнім місцем роботи. Таким чином, для позивача вона за перший квартал складає: 10463, 77/100x60%=6278, 22 грн. Наступних 90 днів вона складає 80 відсотків. Але на підставі цієї ж самої постанови, Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом. Максимальна сума допомоги у 2014 році складає 4872 грн. Взагалі за перші 90 діб, позивач повинен був отримати допомогу по безробіттю у розмірі 4872Х3=14616 грн., за наступний місяць 4872/100Х80=3897,6 грн. В сумі за чотири місяці, позивач повинен був одержати 18 513, 60 грн. Між тим, сума перерахованих позивачу коштів по допомозі по безробіттю за 120 діб складає 3950, 47 грн. Таким чином, ОМЦЗ винен позивачу суму в розмірі 14 563, 13 грн. за період з 22.07.2014 року по 30.11.2014 року.

Позивачем зазначено, що відповідно до п.9.1 „Наказу №307 відповідальність за виплату допомоги несе керівник центру зайнятості, а саме ОСОБА_4

12.12.2014 року позивач направив претензію керівнику ОМЦЗ ОСОБА_4, на яку отримав відповідь, але позивачу не було надано відповіді на питання.

Згідно заяви про збільшення позовних вимог, станом на 08.09.2015 року позивач знаходиться на реєстрації в ОМЦЗ більш ніж один рік. Таким чином, згідно з п.2.1 Наказу Міністерства праці та соціальної політики від 20 листопада 2000 року №307 „Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності сума виплати становить 100% - 90 календарних днів, 80%-90 календарних днів, 70%-180 календарних днів. Виходячи з того, що перша виплата позивачу повинна становити 4872 грн. за перші 90 днів, друга відповідно 80% від цієї суми, тобто 3897, 60 грн., третя 70% - 3410, 40 грн. Всього за рік, ОМЦЗ повинен був перевести ОСОБА_1 46 771, 20 грн. Але ОМЦЗ перерахував всього 15 644, 14 грн. Позивач зазначає, що ОМЦЗ залишився винним йому 31127, 06 грн.

Також позивач посилається на Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 18, згідно якого „дохід визнається, коли існує надходження до субєкта господарювання економічних вигод і ці вигоди можна достовірно оцінити. „Питанням номер один в обліку доходу є визначення того, коли має визнаватись дохід. Дохід визнається, коли існує надходження до субєкта господарювання економічних вигод і ці вигоди можна достовірно оцінити. Цей стандарт окреслює обставини, за яких зазначені критерії будуть дотриманні, а отже, дохід буде визнаний.

На думку позивача, слід керуватись п.12, ст.6 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, та обчислювати дохід за останнім місцем роботи, а підприємницьку діяльність, яка не приносила прибутку та за яку не сплачувались страхові внески, не враховувати.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували з підстав наведених в письмових запереченнях (а.с.25-28).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, проаналізувавши чинне законодавство, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Згідно матеріалів справи з 22.07.2002 р. по 16.07.2014 р. позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець. В період з 18.06.2012 року по 12.02.2014 року ОСОБА_1 працював за основним місцем роботи в Представництві „Астеллас фарма юроп Б.В.

ОСОБА_1 отримав статус безробітного з 22.07.2014 року.

З липня 2014 року Одеським міським центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю згідно з п. 1 ст. 23 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Страховий стаж позивача складає вісім років і тому розмір допомоги відповідає 60% від середньоденної заробітної плати.

Згідно довідки Одеського МЦЗ від, допомога по безробіттю склала за період липень 2014 року серпень 2015 року 24452, 15 грн.

В свою чергу позивач вказує, що сума допомоги по безробіттю повинна складати 100% - 90 календарних днів, 80%-90 календарних днів, 70%-180 календарних днів. Виходячи з того, що перша виплата позивачу повинна становити 4872 грн. за перші 90 днів, друга відповідно 80% від цієї суми, тобто 3897, 60 грн., третя 70% - 3410, 40 грн. Всього за рік ОМЦЗ повинен перевести позивачу 46 771, 20 грн.

Надаючи належну правову оцінку спірних правовідносин суд виходив з того, що згідно п.1 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - це засвідчення - факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.15 ст.47 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем.

Отже, момент припинення підприємницької діяльності ФОП не пов'язаний з датою внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності ФОП, що не пов'язане з банкрутством - фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 4 ст. 49 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема частиною десятою статті 47 цього Закону, а саме: з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем забороняється проведення державної реєстрації змін, пов'язаних із зміною місця проживання фізичної особи - підприємця, щодо якої прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності.

Крім того, слід зазначити, що особи, які мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, незалежно від того, чи отримують вони дохід чи ні - не можуть належати до осіб, що мають статус безробітного, так як відносяться до категорії зайнятого населення. Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.09.2013 року справа № К/9991/44852/11.

Відповідно до статті 23 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, Постановою Кабінету Міністрів України 26.09.2001 року за № 1266 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Відповідно до п. 3 Постанови, для страхування на випадок безробіття розрахунковим періодом, за який обчислюєтеся середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є період (періоди) роботи за основним місцем роботи (проходження служби), а у разі його відсутності - період (періоди) зайняття підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від такої діяльності, виконання робіт (надання послуг) згідно з цивільно-правовими договорами перед настанням страхового випадку (реєстрація особи в державній службі зайнятості як безробітної), протягом якого сплачено страхові внески.

Згідно п.4 вищезазначеної Постанови, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) для застрахованих осіб (включаючи осіб, які працюють неповний робочий день (робочий тиждень) та добровільно застрахованих осіб), є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (для страхування на випадок безробіття) - в якому припинено дію трудового договору або особу знято з обліку у державного реєстратора як суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідачем визначений розрахунковий період (останні 6 місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок), за який обчислено середню заробітну плату (дохід) для розрахунку допомоги по безробіттю ОСОБА_1, з урахуванням, того що позивач працював за основним місцем роботи в Представництві „Астеллас фарма юроп Б.В. з 18.06.2012р. по 12.02.2014 р. та здійснював підприємницьку діяльність з 22.07.2002р. по 16.07.2014 р., а саме: за січень 2014 р. 11 477, 79 грн. (сумарний дохід, що береться для обчислення середнього доходу); лютий 2014 р. 7392, 14 грн.; березень 2014 р. - 0; квітень 2014 р. - 0; травень 2014 р. 1502, 62; червень 2014 р. - 0; всього 20 372, 55 грн.

Середньоденний дохід становить 112, 56 грн.

Таким чином, відповідачем правомірно для розрахунку середньоденного заробітку визначив період роботи за останні шість календарних місяців (зайняття підприємницькою діяльністю) перед настанням страхового випадку (п. 4 абз. 1 Порядку) з дотриманням вимог п.4, 5, 6 Порядку.

Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем обрано правильний метод визначення розрахункового періоду, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для розрахунку допомоги по безробіттю, доводи позивача є не обґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ОМЦЗ матеріальної компенсації у розмірі недодержаних коштів 31 127, 06 грн. адекватно сумі нанесеної матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.

Суд вважає, що вказана вимога про стягнення матеріальної компенсації у розмірі недодержаних коштів 31 127, 06 грн. адекватно сумі нанесеної матеріальної шкоди задоволенню не підлягає у зв'язку із тим, що вона є похідною від вимог про зобов'язання нарахувати позивачу, відведені Державою та не виплачені кошти 31 127, 06 грн., щодо яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення, у зв'язку із недоведеністю порушення прав позивача.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у повному обсязі в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеського міського центру зайнятості про зобовязання вчинити певні дії та нарахувати кошти в розмірі 31 127, 06 грн., виплатити матеріальну компенсацію у розмірі 31 127, 06 грн.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту.

Суддя О.Г. Гусев

Відмовити у повному обсязі в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеського міського центру зайнятості про зобовязання вчинити певні дії та нарахувати кошти в розмірі 31 127, 06 грн., виплатити матеріальну компенсацію у розмірі 31 127, 06 грн.

14 вересня 2015 року.