Постанова № 50607803, 09.09.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року м.Житомир справа № 806/5116/14

час прийняття: 15 год. 40 хв. категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сичової О.П.,

секретар судового засідання Шевчук Т.А.,

за участю: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень.,

встановив:

Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просить скасувати податкові повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області:

- №0000421706 від 06 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9137,83 грн., в тому числі: 5225,14 грн. - основний платіж та 3912,69 грн. - штрафні санкції;

- №0001202201 від 06 серпня 2014 року в частині застосування суми штрафних санкцій в розмірі 29621,00 грн.;

- №0001922201 від 08 жовтня 2014 року, яким збільшено суми грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 7327884,00 грн., в тому числі: 4885256,00 грн. - за основним платежем та 2442628,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001932201 від 08 жовтня 2014 року, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 30000,00 грн.;

- №0000581706 від 08 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 282,12 грн., в тому числі: 282,12 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001512201 від 13 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з чистого прибутку в розмірі 6336450,00 грн., в тому числі: 5069160,00 грн. - за основним платежем та 1267290,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001522201 від 13 серпня 2014 року, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9264708 грн.

- №0001532201 від 13 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3186233,00 грн., в тому числі: 2124155,00 грн. - за основним платежем та 1062078,00 грн. - за штрафними санкціями.

В обгрунтування позову зазначає, що спірні податкові повідомлення - рішення були винесені Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області на підставі висновків акту від 24 липня 2014 року №4788/06-25-22-01/00375504, складеного за результатом планової перевірки Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного, по єдиному внеску та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року. Вказує, що підприємством вимоги податкового законодавства не порушувались, а висновки, що викладені в акті перевірки є необґрунтованими, прийняті податкові повідомлення-рішення в спірній їх частині протиправними.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили повністю та просили в його задоволенні відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" на момент виникнення спірних правовідносин перебувало на податковому обліку в Житомирській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

З 05 травня 2014 року по 10 липня 2014 року посадовими особами Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області було проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного, по єдиному внеску та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

В свою чергу перевіркою встановлено порушення Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод":

- пп. 14.1.257 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп. 135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150, п.6 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в результаті чого товариством за 2013 рік занижено податок на прибуток в сумі 4890956,00 грн. та завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток в сумі 9264708,00 грн.;

- п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 №678, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.12.2013 за №2094/24626 в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість в сумі 2125483,00 грн.;

- Закону України "Про управління обєктами державної власності" та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх обєднаннями", що призвело до заниження суми відрахування до бюджету частини чистого прибутку в розмірі 5069160,00 грн.;

- пп.164.1.2 п.164.1 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано товариству податок на доходи фізичних осіб в сумі 5830,20 грн. та відповідно до пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу за порушення термінів сплати податку до бюджету нараховано пеню в сумі 1169,26 грн.;

- п.9, 10 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

- п.п.2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а саме не оприбутковано готівкову виручку в повному обсязі в день її надходження на загальну суму 48,60 грн.;

- п.п. 2.11, 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а саме відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів на загальну суму 33051,00 грн.

За результатами перевірки було складено акт від 24 липня 2014 року №4788/06-25-22-01/00375504 (далі - акт перевірки) на підставі якого Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0000421706 від 06 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9914,56 грн., в тому числі: 5830,20 грн. - основний платіж та 4084,36 грн. - штрафні санкції;

- №0001202201 від 06 серпня 2014 року, яким застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 33294 грн.;

- №0001922201 від 08 жовтня 2014 року, яким збільшено суми грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 7327884,00 грн., в тому числі: 4885256,00 грн. - за основним платежем та 2442628,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001932201 від 08 жовтня 2014 року, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 30000,00 грн.;

- №0000581706 від 08 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 282,12 грн., в тому числі: 282,12 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001512201 від 13 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з чистого прибутку в розмірі 6336450,00 грн., в тому числі: 5069160,00 грн. - за основним платежем та 1267290,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0001522201 від 13 серпня 2014 року, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9264708 грн.

- №0001532201 від 13 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3188235,00 грн., в тому числі: 2125483,00 грн. - за основним платежем та 1062742,00 грн. - за штрафними санкціями.

Перевіряючи правомірність податкових повідомлень-рішень Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0001922201 від 08 жовтня 2014 року, №0001932201 від 08 жовтня 2014 року, №0001522201 від 13 серпня 2015 року, №0001512201 від 13 серпня 2014 року та №0001532201 від 13 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3186233,00 грн., в тому числі: 2124155,00 грн. - за основним платежем та 1062078,00 грн. - за штрафними санкціями, суд виходить з того, що предметом спору є висновки контролюючого органу про неправомірність формування позивачем даних податкового та бухгалтерського обліку відносно відображення взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс", Приватним підприємцем ОСОБА_1, а також щодо відображення тимчасової податкової різниці.

Щодо неправомірність формування позивачем даних податкового обліку відносно відображення взаємовідносин Приватним підприємцем ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" не було включено до складу інших доходів прострочену кредиторську заборгованість перед Приватним підприємцем ОСОБА_1, яка не погашена протягом законодавчо встановленого терміну в 1095 днів.

Однак суд не погоджується з вказаним твердженням контролюючого органу з огляду на наступне.

Відповідно до підпункт 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті.

Відповідно до п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За умовою п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. (п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п.14.1.11 "а" п.14.1 ст.14 цього кодексу, безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Стаття 257 Цивільного кодексу України встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.

З вищевикладеного вбачається, що якщо сума кредиторської заборгованості платника податку перед іншою юридичною (або фізичною) особою залишається нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то така заборгованість на підставі пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України включається до складу інших доходів підприємства.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №13/16 від 01 березня 2006 року, відповідно до якого продавець зобовязаний постачати і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобовязується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Найменування товару - плівка поліетиленова т/у.

Відповідно до пункту 5 вказаного договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем згідно накладної не пізніше 14-ти календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 8.1 даного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2009 року.

Однак, контролюючим органом не враховано, що після закінчення терміну дії договору №13/16 від 01.03.2006 року між ФОП ОСОБА_1 та позивачем було здійснено дві господарські операції з поставки плівки поліетиленової.

Так, згідно податкових накладних від 12 березня 2010 року та 07 квітня 2010 року позивач одержав від ПП ОСОБА_1 плівку поліетиленову на загальну суму 30182,10 грн. (а.с.50-21 т.4).

В свою чергу позивачем було частково перераховано кошти по вказаним господарським операціям в сумі 1032,10 грн.

Кредиторська заборгованість по даним операціям на початок перевіряємого контролюючим органом періоду становила 29150,00 грн., що стверджується зокрема актом перевірки.

Однак, відповідно до договору №2 від 04.01.2010 року, укладеного між ПП ОСОБА_1 (покупець) та ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (продавець) (а.с.133-134 т.1), за ПП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість перед позивачем.

У звязку з цим Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" листом від 20 грудня 2012 року (а.с.135 т.1), повідомив ПП ОСОБА_1, що відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України заборгованість останнього зарахована в зустрічні однорідні вимоги, а саме в рахунок погашення кредиторської заборгованості позивача в розмірі 29150,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно позиції Вищого господарського суду України, яка висвітлена в постановах від 05.12.2012 року (справа №5011-36/3422-2012) та від 03.03.2015 року (справа №922/2126/14), правова природа припинення зобовязання зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї з сторін і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Отже, заборгованість позивача перед Приватним підприємцем ОСОБА_1 в розмірі 29150,00 грн. була погашена 20 грудня 2012 року, тобто протягом законодавчо встановленого терміну в 1095 днів з моменту здійснення господарської операції .

Суд зазначає, що згода ПП ОСОБА_1 про зарахування зустрічної заборгованості в рахунок взаємного погашення, підтверджується відсутністю зі сторони останнього вимоги про погашення заборгованості. Даний факт зокрема стверджується довідкою Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (а.с. 92 т.4).

Крім того суд звертає увагу, що доказів звернення ПП ОСОБА_1 до господарського суду на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України за захистом своїх охоронюваних законом прав контролюючим органом в ході розгляду справи не встановлено.

Таким чином, висновок акту перевірки про необхідність включення позивачем до складу інших доходів простроченої кредиторської заборгованості перед Приватним підприємцем ОСОБА_1, яка не погашена протягом законодавчо встановленого терміну в 1095 днів, є неправомірним.

Посилання відповідача на те, що господарський договір з купівлі-продажу плівки поліетиленової у 2010 році не був викладений у формі єдиного документа, підписаного стромами, суд оцінює критично, оскільки відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В свою чергу статтею 218 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин висновок контролюючого органу, що Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" протиправно не було включено до складу інших доходів прострочену кредиторську заборгованість перед Приватним підприємцем ОСОБА_1, яка не погашена протягом законодавчо встановленого терміну в 1095 днів є неправомірним.

Щодо неправомірність формування позивачем даних податкового обліку відносно відображення взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс" суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" безпідставно віднесено до складу собівартості реалізованих товарів (олії соняшникової), вартість товару, який придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт", а також віднесено до складу витрат вартість отриманих послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс", оскільки первинні документи оформленні неналежним чином та не дають можливості визначити, що за послуги були надані та як вони повязані з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що позивачем завищено податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт" ( не підтверджено реальність здійснення господарської операції) та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс" (не підтверджено повязаність отриманих послуг з господарською діяльністю підприємства).

Однак суд не погоджується з вказаним твердженням контролюючого органу з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними документами та використання отриманих за договорами робіт та товарів у власній господарській діяльності, а формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими податковими накладними та фактичного виконання господарської операції.

Судом встановлено, що 11 вересня 2013 року між Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт" укладено договір поставки №11/9 (а.с.138-140 т.1). За умовами даного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі і оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до даного договору, які є невід'ємними його частинами.

Згідно зі п. 2.1, 2.2 договору поставки № 11/9 від 11.09.2013, партією товару вважається його кількість, зазначена в одному додатку. Додатки є невід'ємною частиною даного договору. Перехід права власності на товар від постачальника покупцю відбувається в момент передачі накладної проти довіреності. Постачальник, відповідно до статті 667 Цивільного кодексу України, може зберігати товар покупця до моменту його вивозу на власних складах на протязі 90 днів. Вартість зберігання врахована у вартість товару (п. 2.5 цього договору).

Пунктом 4.1 вказаного договору визначено, що якість товару повинна відповідати встановленим нормам і стандартам.

В подальшому постачальником та покупцем до договору поставки № 11/9 від 11.09.2013 підписано додатки №№1-12 (а.с.141-152 т.1), в яких сторони досягли згоди щодо виду товару, його кількості, вартості та умов поставки.

Зокрема зазначеними додатками сторонами досягнуто домовленості про те, що продавець продає, а покупець купує олію соняшникову нерафіновану, невиморожену, українського походження, врожаю 2013 року (далі - товар). При цьому продавець зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах СРТ - Комплекс з перевантаження та переробки тропічних олій, м. Южний (надалі - пункт поставки).

Виконання вказаної господарської операції підтверджується карткою рахунку 631 за 2013 рік, видатковими накладними, актами прийому передачі товару, податковими накладними та рахунками на оплату (а.с.153-159 т.1, а.с.1-35 т.2).

Оплата за поставлений товар здійснена Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" у повному обсязі, що стверджується копіями платіжних доручень (а.с.222-240 т.1).

Реальність здійснення господарський операцій також підтверджується тим, що в подальшому вказаний товар позивачем реалізовано на експорт. Зокрема зазначене стверджується копіями контрактів (а.с.36-78 т.2) та копіями митних декларацій (а.с.241-249 т.1).

Судом також встановлено, що 28 серпня 2013 року між Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс" (виконавець) було укладено договір транспортного експедування №28/08 (а.с.175-177 т.1). За умовами даного договору виконавець зобовязується за рахунок замовника перевезти та/або забезпечити експедування (прийняття, супровід, передача, матеріальна відповідальність і т.п.) вантажів в обсязі, в терміни, в пункт призначення та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобовязується сплатити на користь виконавця встановлену даним договором плату.

Відповідно до п.1.4 вказаного договору, вантаж (товар, продукція) - олія соняшникова нерафінована невиморожена, що є власністю замовника або передається у власність замовника , перевезення/експедування якої здійснює виконавець згідно з цим договором та на перевезення/експедування якої не вимагається спеціальних дозволів, передбачених діючим законодавством.

Виконання вказаної господарської операції стверджується карткою рахунку 6850 за 2013 рік, актами здачі - прийняття робіт, податковими накладними (а.с. 178 т.1, 114-116 т.2, 82, 84, 86 т.2), а також копіями звітів Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс" про надання Державному підприємству "Житомирський лікеро-горілчаний завод" експедиційних послуг, які також містяться в матеріалах справи.

Оплата за отримані експедиційні послуги здійснена Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" у повному обсязі, що стверджується копіями платіжних доручень (а.с83, 85, 87 т.4).

Суд зазначає, що повязаність господарських відносин з ТОВ "Бєлтранс" з господарською діяльністю позивача стверджується тим, що послуги транспортного експедування були отримані ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" у звязку із придбанням останнім у ТОВ "Вторметекспорт" олії сонячникової за договором поставки №11/9 від 11.09.2013. В свою чергу реальність господарських відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт" також стверджується отриманими послугами транспортного експедування від ТОВ "Бєлтранс".

В свою чергу на час здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і платники податку на додану вартість.

Таким чином, перелічені договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Оцінивши перелічені первинні та інші документи, суд відмічає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Дослідженні первинні документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак враховуються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Разом з цим, суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність сертифікатів походження та посвідчення якості товару, що унеможливлює ідентифікувати предмет фактичної поставки та його відповідність предмету договору, оскільки паспорти якості та сертифікати відповідності не є в розумінні положень чинного законодавства документами, що підтверджують право власності на товар. Паспорт якості, та сертифікат відповідності не посвідчують перехід права власності та не закріплюють його за певною особою, тому вони не можуть бути доказами, які однозначно спростовують право власності на товар і факт його поставки.

Стосовно ідентифікування поставленого товару, суд зазначає, що акти прийому - передачі товару та видаткові накладні містять обсяг інформації, яка підтверджує придбання позивачем олії соняшникової нерафінованої, українського походження, врожаю 2013 року, відповідно до договору поставки № 11/9 від 11.09.2013 і додатків до нього. Видаткові накладні, надані на підтвердження господарських операцій із ТОВ "Вторметекспорт", містять назви сторін, їх адреси, найменування товару, його кількість і ціну, а також підписи та печатки Постачальника і Покупця. Зазначені реквізити дають можливість в повній мірі ідентифікувати сторін зобов'язань та предмет поставки.

Доводи Інспекції про відсутність у ТОВ "Вторметекспорт" майна, трудових ресурсів, основних засобів не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки контролюючим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати постачальником розглядувані роботи із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Посилання контролюючого органу на те, що первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ "Бєлтранс" не дають можливості визначити, що за послуги були надані та як вони повязані з господарською діяльністю підприємства суд оцінює критично, оскільки ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Верховний Суд України в постанові від 31 січня 2011 року (№ 21-47а10) зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин суд виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкових зобов'язань і податкового кредиту.

Однак, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Також відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання спірних господарських операцій.

Натомість позбавлення податковим органом права платників податків на податковий кредит та формування витрат з причини виявлення можливих зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин висновки акту перевірки про безпідставність віднесення до складу собівартості реалізованих товарів (олії соняшникової), вартість товару, який придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметекспорт", про віднесення до складу витрат вартість отриманих послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлтранс" та про завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними контрагентами є неправомірним.

Щодо неправомірність формування позивачем даних податкового обліку податкового обліку відносно відображення тимчасової податкової різниці, суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що Державним підприємством "Житомирський "Житомирський лікеро-горілчаний завод" завищено витрати за рахунок віднесення до їх складу тимчасових податкових різниць, розрахунок по яких останнім проведено невірно.

У ході судового розгляду справи безспірно встановлено, що спірні правовідносини виникли в звязку з тим, що на думку контролюючого органу позивачем при розрахунку вартості основних засобів за даними бухгалтерського обліку та основних фондів за даними податкового обліку не було враховано вартість нематеріальних активів.

Однак суд не погоджується з вказаною позицією контролюючого органу з огляду на наступне.

Згідно п.п. 14.1.188 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкова різниця - різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності, та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом III цього Кодексу

Підпунктом 14.1.189 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що тимчасова податкова різниця - податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.

Згідно п. 6 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Одночасно п. 6 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Таким чином, при обчисленні амортизаційних відрахувань, починаючи з 01.04.2011, платник повинен був використовувати вартість лише по кожному об'єкту основних засобів за даними бухгалтерського обліку та основних фондів за даними податкового обліку.

В свою чергу пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в редакції чинній з 01.01.2011 року, передбачено, що основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Тобто вказана норма передбачає, що основними засобами є лише матеріальні активи, а нематеріальні активи до основних засобів не відносяться.

Також, нематеріальні активи не відносяться до основних фондів, оскільки Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинний до 01.04.2011 року, під розумінням основні фонди зазначає також лише матеріальні цінності, а Податковий кодекс України відокремлює поняття "основні фонди" та "нематеріальні активи".

Крім того, суд звертає увагу, що зазначена Державним підприємством "Житомирський лікеро-горілчаний завод" тимчасова податкова різниця, яка визначалась 01.04.2011 року, була обєктом перевірок податкового органу.

Актами від 19.10.2011 року №4947/23-1/00375504/0110 та від 12.10.2012 року №4050/22-2/00375504/0110 помилок при заповненні податкової звітності відносно тимчасової податкової різниці виявлено не було.

Посилання представника відповідача на наказ Міністерства фінансів України від 29.01.2007 року №45 "Про затвердження Методичних рекомендацій про складання регістрів бухгалтерського обліку податкових різниць, валових доходів та валових витрат", суд до уваги не бере, оскільки він втратив чинність 18 січня 2008 року.

За таких обставин висновки акту перевірки про завищення Державним підприємством "Житомирський "Житомирський лікеро-горілчаний завод" витрат за рахунок віднесення до їх складу тимчасових податкових різниць, розрахунок по яких проведено невірно є безпідставним.

З огляду на вищевикладене податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0001922201 від 08 жовтня 2014 року, №0001932201 від 08 жовтня 2014 року, №0001522201 від 13 серпня 2015 року, №0001512201 від 13 серпня 2014 року та №0001532201 від 13 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3186233,00 грн., в тому числі: 2124155,00 грн. - за основним платежем та 1062078,00 грн. - за штрафними санкціями слід скасувати.

Перевіряючи правомірність податкових повідомлень-рішень Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0000581706 від 08 жовтня 2014 року, №0000421706 від 06 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9137,83 грн., в т.ч. 5225,14 грн. - за основним платежем та 3912,69 грн. - за штрафними санкціями та №0001202201 від 06 серпня 2014 року в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 29621 грн. суд виходить з того, що предметом спору є висновки контролюючого органу про відсутність прибуткових касових ордерів юридичних осіб на загальну суму 3430 грн., несвоєчасність оприбуткування готівкової виручки в сумі 48,60 грн., надання до авансових звітів в якості підтвердних документів корінців прибуткових касових ордерів, отриманих від фізичних осіб-підприємців на суму 29330 грн., відсутність документу встановленої форми та змісту на суму 56 грн. та відсутність документу встановленої форми та змісту на суму 235 грн.

Також контролюючим органом встановлено факти проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами без подання відповідних платіжних документів встановленого зразка, що призвело до неутримання позивачем податку на доходи фізичних осіб в сумі 5830,20 грн.

Однак суд не погоджується з вказаним твердженням контролюючого органу з огляду на наступне.

Статтею 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок.

В свою чергу, відповідно до преамбули Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі - Указ №436/95), метою його видання є вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб'єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті в Україні.

Статтею 1 Указу № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які в повній мірі або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Абзацом 6 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ № 436/95) передбачено, що за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, до суб'єкта підприємницької діяльності застосовуються штрафні санкції у розмірі сплачених коштів.

Зазначена норма Указу передбачає застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій за порушення ним порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої підзвітними особами готівки без подання ними підтверджуючих документів (товарного або касового чеку, квитанції до прибуткового ордера, інших письмових документів).

Судом встановлено, що підзвітні особи позивача надавали до авансових звітів такі письмові документи, як квитанції до прибуткового касового ордеру на загальну суму 29330 грн., які були видані фізичними особами - підприємцями, що не суперечить положенням абз. 6 ст. 1 Указу №436/95.

Відповідно до п. 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Проте відповідач при визначенні, що додані до авансових звітів документи є не достовірні, не навів жодного обгрунтування такого твердження.

В свою чергу враховуючи диспозицію статті 1 Указу № 36/95, суд приходить до висновку, що у позивача були наявні оригінали письмових документів, що підтверджували факт витрачання виданої під звіт готівки.

Надані позивачем документи (а.с.245-250 т.2, а.с.1-267 т.3) повністю відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а отже оцінюються судом як документи які підтверджують сплату покупцем готівкових коштів на користь приватних підприємців.

Твердження контролюючого органу про не надання йому розрахункового документу встановленої форми та змісту на суму 56 грн. (авансовий звіт ОСОБА_2 №514 від 10.09.2013 р.), суд оцінює критично, оскільки як вже зазначалось, встановленої форми законодавством не визначено. При цьому судом враховано, що документом, наданим позивачем до перевірки, підтверджується факт сплати підзвітною особою готівкових коштів у сумі 56 грн. - 07.09.2013 р. є неправомірним.

Аналогічною є ситуація, що пов'язана із відсутністю документа встановленої форми та змісту на суму 235 грн. (авансовий звіт ОСОБА_3 №473 від 27.08.2013 р.). При цьому, як свідчить зміст ст. 69-72 акту перевірки, відповідачем не заперечується той факт, що позивачем у ході проведення перевірки на підтвердження понесення витрат підзвітною особою та проведення ним розрахунку надавався рахунок від ФОП ОСОБА_4

В свою чергу змістом рахунку ФОП ОСОБА_4 від 20.08.2013 р. №785 на суму 235 грн. підтверджується факт сплати підзвітною особою готівкових коштів у сумі 235 грн. - 21.08.2013 р.. Рахунок ФОП ОСОБА_4 від 20.08.2013 р. №785 із підтвердженням про сплату коштів і підтверджуючим документом в розумінні статті 1 Указу № 436/95.

Згідно п. 15 Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 "Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

У відповідності до абзацу 2 частини "а" пп. 170.9.1 ст. 170 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

При цьому абзацом 3 вказаної вище норми встановлено, що зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Відтак рахунки готелів самі по собі є окремими (самостійними) розрахунковими документами.

Слід зазначити, що необхідні платіжні документи (в т.ч. рахунки і накладні на проживання) на підтвердження фактів правомірності проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами позивачем надавалися відповідачу в період перевірки, а їх копії містяться в матеріалах справи.

Судом також враховано, що згідно позиції Вищого адміністративного суду України, яка висвітлена в ухвалі від 09 червня 2015 року (№К/800/7874/15) та Житомирського апеляційного адміністративного суду, яка висвітлена в ухвалі від 12 вересня 2012 р. (№0670/1575/12), квитанції до прибуткових касових ордерів, виписані приватними підприємцями також є підтвердними документами щодо понесених витрат.

Правомірність здійснених відповідачем донарахувань у загальній сумі 3430 грн., що пов'язані із відсутністю прибуткових касових ордерів юридичних осіб та в сумі 605,29 грн., що пов'язані із відсутністю прибуткових касових ордерів юридичних осіб позивачем не оскаржується.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0000581706 від 08 жовтня 2014 року, №0000421706 від 06 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9137,83 грн., в т.ч. 5225,14 грн. - за основним платежем та 3912,69 грн. - за штрафними санкціями та №0001202201 від 06 серпня 2014 року в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 29621 грн. слід скасувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19 Конституції України)

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства вказували на порушення позивачем його положень за вищезгаданими операціями та не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 86, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Частково скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001202201 від 06 серпня 2014 року в сумі 29621 грн.

Скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001512201 від 13 серпня 2014 року про збільшення суми грошового зобов"язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) за основним платежем в сумі 5069 160 грн., за штрафними санкціями в сумі 1267 290 грн.

Скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001522201 від 13 серпня 2014 року про зменшення суми від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 264 708 грн.

Скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001922201 від 08 жовтня 2014 року про збільшення сум грошового зобов"язання з податку на прибуток на 4 885 256 грн. за основним платежем та 2 442 628 грн. за штрафними санкціями.

Скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001932201 від 8 жовтня 2014 року про зменшення суми від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 30000 грн.

Скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0000581706 від 08 жовтня 2014 року.

Частково скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0000421706 від 06 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9137,83 грн., в т.ч. 5225,14 грн. - за основним платежем та 3912,69 грн. - за штрафними санкціями.

Частково скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції №0001532201 від 13 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3186233,00 грн., в т.ч. 2124155,00 грн. - за основним платежем та 1062078,00 грн. - за штрафними санкціями.

Відшкодувати Державному підприємству "Житомирський лікеро-горілчаний завод" з державного бюджету 2679 ,60 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 16 вересня 2015 р.