Постанова № 50606672, 24.07.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2015 р. Справа № 804/5531/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 при секретарі судового засіданняОСОБА_2 за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14» до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005941501/8946 від 19.12.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2014р. Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №14» звернулася з позовом до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0005941501/8946 відповідача про зобовязання сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 521815,31 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищевказане оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту камеральної перевірки від 10.12.2013р. за яким встановлено порушення позивачем граничних термінів сплати податкових зобовязань з ПДВ за звітні періоди січень, лютий, грудень 2011р., січень-вересень 2012р. Позивач не погоджується з висновками податкового органу та прийнятим оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, вважає, що рішення прийнято безпідставно і не обґрунтовано, оскільки своєчасність сплати позивачем податкових зобовязань з ПДВ не може бути предметом камеральної перевірки згідно до вимог ст.75 ПК України, відповідачем було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення з порушенням процедури оформлення результатів перевірки, оскільки акт камеральної перевірки від 10.12.2013р. був направлений позивачеві одночасно з податковим повідомленням-рішенням від 19.12.2013р. в порушення вимог п.86.8 ст.86 ПК України, встановлені за актом перевірки факти не відповідають дійсності з огляду на те, що позивачем сплачувались своєчасно зобовязання з ПДВ за поданими податковими деклараціями у грудні 2011р., січні-вересні 2012р. у повному обсязі, що підтверджується наданими копіями платіжних доручень, проте, відповідач безпідставно зараховував суми платежів у рахунок погашення податкового боргу, який виник до 01.01.2011р. згідно до п.87.9 ст.87 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011р. Позивач вказує на те, що згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому застосування відповідачем п.87.9. ст.87 ПК України шляхом зміни відповідачем призначення платежу в рахунок погашення податкового боргу позивача, який виник до 01.01.2011р. є безпідставним та незаконним. Також, позивач посилається і на те, що відповідачем було повторно застосовано штрафну санкцію за одне і те саме порушення за несвоєчасну сплату зобовязань з ПДВ за січень 2011р. з урахуванням того, що за вказаний період уже до позивача була застосована штрафна санкція згідно акту перевірки від 03.12.2012р. на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення №000007811502/17302 від 12.12.2012р., яке було оскаржено у судовому порядку та за результатами розгляду справи вказане податкове повідомлення-рішення було визнано протиправним та скасовано згідно рішення суду від 12.11.2013р. у справі №804/12016/13-а. Окрім того, у поясненнях від 24.07.2015р. представник позивача послалася і на те, що мала місце несвоєчасність сплати податкових зобовязань з ПДВ позивачем за січень, лютий 2011р., проте відповідачем неправомірно застосовано штраф до позивача у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого зобовязання за цей період згідно до ст.126 ПК України, так як згідно п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011р. застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, однак 20.07.2015р. засобами електронного звязку надіслав на адресу суду письмові заперечення на позов, а також клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника відповідача (а.с.45-52 том 2).

При цьому, у письмових запереченнях відповідач просив у задоволенні позову відмовити та зазначає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення приймалось податковою інспекцією за результатами матеріалів акту і заперечень до акту перевірки та 20.12.2013р. було направлено поштою відповідь на заперечення до акту камеральної перевірки, додаток до заперечення, лист про направлення матеріалів та податкове повідомлення-рішення. Оспорюване податкове повідомлення-рішення приймалося податковою інспекцією згідно до вимог ст.ст. 87, 126, 131 ПК України та п.3.2 розділу Ш «Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби» від 17.12.2010р. №953 затвердженої наказом ДПС України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27.12.2010р. №1350/18645. Що стосується винесення ОДПІ двох податкових повідомлень-рішень за січень 2011р. (від 12.12.2012р. №0000781502/17302 та від 19.12.2013р. №0005941501/8946), то відповідач вказує на те, що на момент сплати позивачем податкових зобовязань по податковій декларації за січень 2011р. оплата здійснювалася частково,а отже, фінансові санкції виникли у різних періодах згідно акту перевірки від 03.12.2012р. та згідно акту перевірки від 10.12.2013р. (а.с.4-8,45-50 том 2).

Згідно до вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Враховуючи наведене, подане представником відповідача клопотання про розгляд справи за відсутності представника податкової інспекції, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши думку представника позивача з приводу поданого представником відповідача клопотання, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача з урахуванням наданих відповідачем письмових заперечень на позов та вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 24.07.2015р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №14» 14.01.1994р. зареєстроване як юридична особа рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Щорса, буд.22, перебуває на обліку в Криворізькій північній ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується даними, наведеними в акті від 10.12.2013р. (а.с.45-46 том 1).

10.12.2013р. на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу України була проведена камеральна перевірка позивача з питань дотримання граничних термінів сплати податку на додану вартість за січень-лютий 2011р., грудень 2011р. та січень-вересень 2012р. за результатами якої складено акт №141/1501/20282526 від 10.12.2013р. за висновками якого встановлені порушення вимог п.203.2 ст.203 ПК України, а саме: позивачем сплачено суму самостійно визначеного грошового зобовязання по податку на додану вартість за січень-лютий 2011р., грудень 2011р. та січень-вересень 2012р. протягом строків, визначених цим Кодексом при затримці більше 30 календарних днів ( додаток до акта №1 від 10.12.2013р.) (а.с.45-47 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 19.12.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0005941501/8946 за яким за порушення граничного строку сплати грошового зобовязання з ПДВ на підставі ст.126 ПК України позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 20% - у розмірі 521815,31 грн. (а.с.48 том 1).

На вищевказані акт перевірки та податкове повідомлення-рішення позивачем були подані скарги до органів Міністерства доходів і зборів України, які були залишені без задоволенні, а висновки акту перевірки від 10.12.2013р. та оспорюване податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.49-69 том 1).

Позивач не погоджується з вищевказаних податковим повідомленням-рішенням, вважає, що воно прийнято безпідставно та необґрунтовано, з порушенням порядку та процедури прийняття податкового повідомлення-рішення, а також за висновками, які не відповідають дійсності, так як позивачем повністю сплачувались податкові зобовязання за період грудень 2011р., січень-вересень2012р., проте, відповідач самостійно здійснював зміну призначення платежу у платіжних документах позивача та безпідставно спрямовував суми сплачених грошових зобовязань на погашення податкового боргу, який виник до 01.01.2011р. в порушення вимог ст.58 Конституції України та норм Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р.

Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову щодо визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування до позивача штрафу у розмірі 521813,31 грн., а в частині застосування штрафу у розмірі 2,00 грн. за несвоєчасну сплату ПДВ за період січень-лютий 2011р. у позові позивачеві слід відмовити, виходячи з наступного.

Зі змісту висновків акту камеральної перевірки від 10.12.2013р. вбачається, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугували ті обставини, що позивачем було порушено граничні строки сплати самостійно задекларованих грошових зобовязань з податку на додану вартість за податковими деклараціями з ПДВ за період - січень-лютий, грудень 2011р., січень-вересень 2012р., які встановлені п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України за даними компютерної бази ІС «Податковий блок» та даними особового рахунку по податку на додану вартість (а.с.45-46 том 1).

При цьому, розрахунок штрафної санкції, з урахуванням здійснення позивачем часткової оплати сум по одній податковій декларації за декількома платіжними дорученнями, наведений у Додатку 1 до акту камеральної перевірки від 10.12.2013р., за даними якого загальна сума штрафних санкцій становить 521815,31 грн., який наявний у матеріалах справи (а.с.46-47 том 1).

У ході судового розгляду справи судом було встановлено, а також і підтверджено представником позивача та змістом письмових пояснень і досліджених судом документів, що позивачем здійснювалася сплата грошових зобовязань з ПДВ за грудень 2011р., січень-вересень 2012р. у строки, встановлені п.203.2 ст.203 Податковим кодексом України, що підтверджується копіями платіжних доручень, у яких позивачем самостійно визначалося призначення платежу та які наявні в матеріалах справи (а.с.100-242 том 1).

Проте, вищевказані суми платежів, які були сплачені позивачем за податковими деклараціями з ПДВ за період грудень 2011р., січень-вересень2012р., були спрямовані відповідачем на погашення податкового боргу, який виник у позивача до 01.01.2011р. у відповідності до вимог п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України.

Між тим, дії податкового органу по зміні призначення платежів, визначених позивачем у платіжних дорученням та зарахуванням сплачених позивачем сум на погашення податкового боргу, який виник до 01.01.2011р. на підставі п.87.9 ст.87 ПК України не узгоджується з нормами ст.58 Конституції України з огляду на те, що норми Податкового кодексу України набрали законної сили з 01.01.2011р. та не мають зворотної дії в часі, а тому норми п.87.9 ст.87 ПК України не можуть бути застосовані до податкового боргу позивача, який виник до 01.01.2011р. з урахуванням вимог ст.58 Конституції України.

Відповідна правова позиція також узгоджується і з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.02.2009р. у справі за позовом КП «Тепломережа» до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька зі змісту якої видно, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.7.7 статті 7 Закону «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами ті державними цільовими фондами», який діяв до 01.01.2011р., податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Також і згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2013р. у справі №804/12016/13-а, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2015р. за позовом КП «ЖЕО №14» до Криворізької ОДПІ про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000781502/17302 від 12.12.2012р., яке було прийнято на підставі акту перевірки від 03.12.2012р. з тих же самих підстав, було задоволено позов та податкове повідомлення- рішення податкової інспекції було скасовано (а.с.70-71 том 1, 34 том 2).

За приписами ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного кодексу України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Таким чином, враховуючи, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2013р. у справі №804/12016/13-а, яка набрала законної сили, встановлені обставини щодо позивача про неправомірність зміни податковим органом призначення платежів, здійснених позивачем у 2011р. у рахунок погашення податкового боргу, який виник у позивача до 01.01.2011р. у відповідності до вимог п.87.9 ст.87 ПК України, вказані обставини не доказуються при розгляді цієї справи у відповідності до вимог ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо висновків податкового органу у акті перевірки від 10.12.2013р. про порушення позивачем граничних строків сплати грошових зобовязань з ПДВ, визначених п.203.2 ст.203 ПК України за період січень-лютий 2011р., грудень 2011р., січень-вересень 2012р., то суд приходить до висновку, що вказані висновки не відповідають фактичним обставинам справи та є протиправними в частині порушення позивачем граничних строків сплати грошових зобовязань лише по періоду - грудень 2011р., січень-вересень 2012р., виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч. 1 ст.203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

Платник податку зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації п.203.2 ст.203 ПК України.

Так, у ході судового розгляду справи судом досліджувалося питання щодо своєчасності сплати позивачем грошових зобовязань з ПДВ за січень лютий 2011р., грудень 2011р., січень-вересень 2012р., тобто у строки, визначені п.203.2 ст.203 ПК України та встановлено, що позивачем своєчасно було сплачено грошові зобовязання у наступні строки, а саме:

- за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2011р. на суму 266897 грн. по строку сплати до 30.01.2012р. - вказана сума зобовязань була сплачена позивачем частинами у період з 11.01.2012р. по 26.01.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за січень 2012р. на суму 30618грн. по строку сплати до 02.03.2012р. - вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 01.02.2012р. по 22.02.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за лютий 2012р. на суму 241713 грн. по строку сплати до 30.03.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 05.03.2012р. по 26.03.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за березень 2012р. на суму 311436 грн. по строку сплати до 30.04.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 04.04.2012р. по 28.04.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за квітень 2012р. на суму 272555 грн. по строку сплати до 30.05.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 07.05.2012р. по 24.05.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за травень 2012р. на суму 328637 грн. по строку сплати до 30.06.2012р. - вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 20.06.2012р. по 27.06.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за червень 2012р. на суму 187720 грн. по строку сплати до 30.07.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 06.07.2012р. по 30.07.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за липень 2012р. на суму 202494 грн. по строку сплати до 30.08.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 15.08.2012р. по 30.08.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за серпень 2012р. на суму 229227 грн. по строку сплати до 30.09.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 12.09.2012р. по 27.09.2012р.;

- за податковою декларацією з ПДВ за вересень 2012р. на суму 201613 грн. по строку сплати до 30.10.2012р. вказана сума була сплачена позивачем частинами у період з 18.10.2012р. по 26.10.2012р. (а.с.100-242 том 1).

В той же час, із пояснень представника позивача та із наданих суду документів було встановлено, що за податковою декларацією з ПДВ за січень 2011р. на суму 340279грн. по строку сплати до 02.03.2011р. вказана сума грошового зобовязання не була сплачена у строки, встановлені п.203.2 ст.203 ПК України, а також по податковій декларації з ПДВ за лютий 2011р. на суму 252696 грн. по строку сплати до 30.03.2011р. вказана сума була частково сплачена у період з 11.03.2011р. по 26.03.2011р., борг становив 98696 грн., на вимогу суду представник позивача не зміг надати суду доказів своєчасної сплати вказаної суми грошових зобовязань у встановлені строки.

Вказані факти щодо несвоєчасності сплати за податковими деклараціями грошових зобовязань з ПДВ за січень та лютий 2011р. також підтвердив і представник позивача у ході судового розгляду справи.

З огляду на наведене та встановлення судом фактів порушення позивачем граничних строків сплати грошових зобовязань за податковими деклараціями з ПДВ за січень 2011р. та лютий 2011р., суд приходить до висновку, що посилання позивача на порушення податковим органом порядку та процедури проведення камеральної перевірки, визначеної ст.75 ПК України є неспроможними з огляду на те, що контролюючі органи наділені повноваженнями щодо проведення камеральних перевірок, у тому числі до камеральної перевірки віднесено і такі підстави перевірок як своєчасність сплати податків та зборів у відповідності до вимог п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України.

Окрім того, слід зазначити, що прийняття акту камеральної перевірки та податкового повідомлення-рішення, проте недотримання податковим органом порядку процедури направлення акту перевірки та податкового повідомлення-рішення на адресу платника податків, не можуть слугувати підставами для визнання протиправним та скасування такого рішення за умови наявності встановленого факту недотримання позивачем граничних строків сплати позивачем грошових зобовязань за період січень-лютий 2011р., що не спростовано представником позивача належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим, незважаючи на порушення позивачем граничних строків сплати грошових зобовязань з ПДВ за січень-лютий 2011р., податковим органом безпідставно застосовані до позивача штрафні санкції за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням у сумі 521813,31 грн. на підставі ст. 126 ПК України, виходячи з того, що згідно до вимог п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011р. застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що за порушення позивачем граничних строків сплати грошового зобовязання за період січень-лютий 2011р. по строку сплати до 02.03.2011р. та до 30.03.2011р. відповідно, підлягають застосуванню до позивача штрафні санкції у розмірі 2 грн. з розрахунку 1 гривня за кожне порушення з урахуванням вимог п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 521813,31 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням за порушення граничних строків сплати грошових зобовязань з ПДВ за період грудень 2011р., січень-вересень 2012р. з урахуванням вищенаведених обставин та норм чинного податкового законодавства України.

В той же час, і представником позивача не доведено суду належними та допустимими доказами сплату грошових зобовязань за податковими деклараціями з ПДВ за січень-лютий 2011р. у строки, встановлені п.203.2 ст.203 ПК України, навпаки, представник позивача підтвердив факт наявності несвоєчасної сплати сум грошових зобовязань за вказаний період у ході судового розгляду справи та погодився з тим, що штрафні санкції за вказані порушення повинні були бути застосовані до позивача згідно до п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України про що зазначив у письмових поясненнях від 24.07.2015р.

Також судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення доводи представника позивача про те, що податковим органом за січень 2011р. за одне і те ж саме порушення було застосовано двічі штрафні санкції, зокрема за податковим повідомленням-рішення №0000781502/17302 від 12.12.2012р. та за оспорюваним рішенням, з огляду на те, що податкове повідомлення-рішення від 12.12.2012р. на момент розгляду даної справи скасоване за судовим рішенням у справі №804/12016/13-а, яке набрало законної сили 23.01.2015р. (а.с.70-71 том 1, а.с.34 том 2).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті камеральної перевірки від 10.12.2013р. обставини, що слугували прийняттю оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині наявності фактів порушення позивачем граничних строків сплати грошових зобовязань з ПДВ, встановлених п.203.2 ст.203 ПК України за період грудень 2011р., січень-вересень 2012р. є протиправними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у звязку з чим позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування до позивача штрафу у розмірі 521813,31 грн. підлягають частковому задоволенню.

Водночас, застосування до позивача штрафу за порушення граничних строків сплати грошових зобовязань з ПДВ за січень-лютий 2011р., встановлених п.203.2 ст.203 ПК України у розмірі 2,00 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, суд вважає правомірним з огляду на те, що вказане порушення визнано представником позивача у ході судового розгляду справи, жодними доказами не спростовано, а також виходячи з вимог п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

При цьому, слід зазначити, що у відповідності до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і його скасування.

За таких обставин, враховуючи, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії, а не нормативно-правовим актом, слід визнати протиправним та скасувати оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині застосування до позивача штрафу у розмірі 521813,31 грн. з урахуванням вимог ст.ст.11,162 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного податкового законодавства України, суд приходить до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає частковому визнанню протиправним та скасуванню у сумі 521813,31 грн., а в частині застосування штрафу у розмірі 2,00 грн. у звязку з встановленням факту порушення позивачем граничних строків сплати грошових зобовязань з ПДВ за період - січень-лютий 2011р., встановлених п.203.2 ст.203 ПК України, а також з урахуванням вимог п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, позивачеві слід відмовити.

У відповідності до вимог ст.8,9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішення справи керується принципами верховенства права, принципом законності відповідно до якого вирішує справи згідно до Конституції України та законів України.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14» до Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005941501/8946 від 19.12.2013р. задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0005941501/8946 від 19.12.2013р. в частині нарахування штрафу у розмірі 521813,31 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 29.07.2015р.

Суддя ОСОБА_1