Рішення № 50597864, 10.12.2010, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 2-586/10

Провадження №-

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2010 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Кириляк А.Ю., при секретарі Рошка Л.Ю., з участю представника ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі Чернівецької філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитних договорів від

28.07.2006 р. та 04.06.2007 р. -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулая до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі Чернівецької філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитних договорів від 28.07.2006 р. та

04.06.2007 р.

В позові зазначала, що 28.07.2006 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк" та нею укладено кредитний договір № СУА0АКЗ3 520889.

04 червня 2007 році між ЗАТ КБ „ПриватБанк" та нею укладено кредитний договір № СУУРАК00000009. Вказувала на те, що при підписанні договорів представниками відповідача була запевнена ,що договори відповідають всім вимогам законодавства і жодним чином не порушують її права. Через суперечки, які виникли з відповідачем вона змушена була звернутися до юристів , де з»ясувалося, що зазначені договори за змістом не відповідають законодавству України, щодо умов укладання договору, порушено істотні умови укладання договорів є порушення її прав, як споживача, не вказано всі можливі ризики при його укладені, порушені умови конфіденційності. Крім того кредит наданий в іноземній валюті, однак згідно чинного законодавства в кредитному договорі повинен був бути виражений в національній валюті України, з порушенням укладено договір застави. Просила визнати кредитний договір № СУА0АК33520889 від 28 липня 2006 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк" та нею недійсним з моменту укладення . Визнати кредитний договір № СУУРАК00000009 від 04.06.2007 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк" та нею недійсним з моменту укладення. Просив звільнити його від сплати судового збору та покласти судові витрати на відповідача.

Позивач та його представник в судове засідання не з»явилися від них до суду надійшли письмові заяви в яких позов підтримують та просять справу розглядати у їх відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав , просив в задоволенні відмовити.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи , вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

З роз'яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного "уду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що 28.07.2006 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк" та позивачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СУА0АК33520889 за умовами якого останній надано кредит у виді поновленої кредитної лінії у розмірі 25000,00 доларів США , термін повернення 26.07.2013 р.. Крім , того 04 червня 2007 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк" та позивачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СУУРАК00000009.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом я)к істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладені кредитного договору позивачем не було зроблено пропозиції, щодо розгляду протоколу розбіжностей по запропонованому договору, який банк в обов'язковому порядку розглядає. Крім того позивачем не надано до суду доказів щодо звернення до банку з пропозицією змінити стандартну форму договору, з якою він не погоджується. З цього слідує висновок ,що ОСОБА_2 погодилася з усіма умовами договору.

У відповідності з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певно7 дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 203 ч. З ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особистий підпис позивача свідчить про, те, що він погодився на всі умови, які зазначені в кредитному договорі.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог,

сГР

з

які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Твердження представника позивача що кредитні договори № СУА0АК33520889 від 28.06.2006 року та 04.06.2007 року є недійсним , суперечить моральним засадам суспільства та положенням цивільного законодавства України є хибним, оскільки діючі норми цивільного законодавства не вказують таких підстав недійсності договорів.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім того відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може т використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

За приписами статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Виходячи з вищевикладеного банківський кредит взагалі і в іноземній валюті зокрема, за своєю правовою природою не ототожнюється із договором купівлі-продажу, а іноземна валюта є не засобом платежу, а валютою виконання зобов'язання.

Посилання позивача на вимоги статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі не може бути прийнято судом до уваги, оскільки на даний час законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Пунктами "в" та "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: 1.надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; 2.

використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, законодавець встановив чіткі умови щодо обов'язковості наявності індивідуальної ліцензії для здійснення валютної операції. Виходячи з положень коментованої статті, обов'язковість одержання індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції зумовлено лише у випадках перевищення встановлених законодавством меж термінів і сум таких кредитів, та у випадках використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави. Оскільки чинним законодавством України не встановлені будь-які обмеження щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення операцій по отриманню чи наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Позивачка, згідно з ч. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України, мала право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивачки існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом вона не скористалася, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивачка не відмовилася від отримання кредитних коштів саме в валюті долари США.

Суд також не бере до уваги посилання позивачки на те, що включення в Договір умов про встановлення вимоги щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання нею зобов'язань за Договором є дискримінаційним і може бути визнане недійсним, оскількл відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані у разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Однією із підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуді, з на підставах, не визначених у договорі, як це передбачено п. 11 ч. З ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також необхідно зазначити, що лише несправедливе положення договору, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнане недійсним (ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Проте, як вбачається з ч. 4 ст. 18 вказаного Закону зазначені вище положення не застосовуються до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від змін котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю/продаж інозе*' *ої валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

Таким чином, та обставина, що в процесі виконання кредитного договору курс валют договору - долар США значно зріс порівняно з гривнею України, не може вважатися істотною зміною умови договору й кваліфікуватися як несправедлива умова, та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Таким чином, судом при розгляді даної справи не встановлено при укладенні кредитних договорів будь-яких порушень вимог ст. 203 ЦК України, які могли б призвести до не чинності даного правочину, оскільки, кредитний договіри між позивачем та ПАТ КБ „ПриватБанк" було укладено в належній формі, при досягненні сторонами, які володіли необхідним обсягом дієздатності, згоди з усіх істотних умов договору, що підтверджено їх підписами. Відповідачем на виконання умов даного кредитного договору було надано позивачу кредитні кошти на споживчі цілі, які останнім було використано на власний розсуд. При укладені кредитних договорів позивачем не було зроблено пропозиції, щодо розгляду протоколу розбіжностей по запропонованому договору, який банк в обов'язковому порядку розглядає.

Відповідно до ст. 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається , як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини, які відповідно до закону могли б бути підставою для визнання вищевказаних договорів недійсними, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки в позові відмовлено.

На підставі ст.ст. 203,205,207,215,638, 1054 ЦК України, положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" ,Закону України «Про захист прав споживачів» керуючись ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі Чернівецької філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитних договорів від 28.07.2006 р. та 04.06.2007 р. відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд в ] 0-денний строк з дня винесення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення .

Суддя: А. Ю. Кириляк