Рішення № 50577468, 20.07.2015, Нововодолазький районний суд Харківської області

Стр. 55

Номер провадження 2/631/393/15

Номер справи 631/712/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2015 року ОСОБА_1

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Покальчука Ю.М.

при секретарі Євсюковій О.В.

з участю позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «БізонТех2006» про визнання незаконним наказу про звільнення №53-к від 10.04.2015 року та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В

До Нововодолазького районного суду з позовом звернувся ОСОБА_2 до приватного підприємства «БізонТех2006» про визнання незаконним наказу про його звільнення №53-к від 10.04.2015 року та стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

В судовому засіданні позивач пояснив, що він перебував у трудових правовідносинах з організацією відповідача, що безпосередньо підтверджується укладеним трудовим договором та відомостями, внесеними у трудову книжку. Відповідно до Наказу №53-к від 10.04.2015 позивача звільнено з посади менеджер із збуту за прогул без поважних причин, на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає розірвання трудових відносин з ініціативи власника незаконним, оскільки підстав, передбачених трудовим законодавством для звільнення на його думку не було. В судовому засіданні позивач наполягає, що 17.03.2015, 20.03.2015, 27.03.2015, 30.03.2015 він безпосередньо виконував свої трудові обовязки на протязі всього робочого дня, тому підстав для звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України не було. Крім того, при звільненні не були дотримані, передбачені трудовим законодавством правила і порядок застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, що підтверджує той факт, що дисциплінарний проступок відсутній і надуманий відповідачем з метою незаконного звільнення позивача з причини особистої неприязні.

На думку позивача, факт відсутності працівника на робочому місці, що стало підставою його звільнення, належним чином не задокументований, що підтверджує відсутність події прогулу. Відповідач наполягає на тому, що 17.03.2015, 20.03.2015, 27.03.2015, 30.03.2015 він весь робочий час був на роботі, що безпосередньо можуть підтвердити фермери з якими він звязувався та зустрічався, як з потенційними покупцями.

Крім того позивач наполягає на тому, що наказ №53к від 10.04.2015 виданий без законних на те підстав та з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку. Таким чином, позивач резюмуючи свої вимоги вказує на те, що його було незаконно звільнено, без правових підстав, за відсутності будь-якого порушення та всупереч правилам та порядку накладення дисциплінарного стягнення, який встановлений трудовим законодавством, тим самим порушуючи його конституційне право на працю.

Одночасно позивач просить суд відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення його на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того позивач звертає увагу суду, що через незаконне звільнення, позбавлення можливості заробляти собі на життя власного працею позивачем були перенесені моральні переживання. Він постійно перебуваю у стресовому стані, хвилююсь через відсутність роботи та неможливості належним чином утримувати власну родину, що суттєво впливає на стан здоровя. Пригнічений несправедливістю та прискіпливістю з боку відповідача по відношенню до себе. Позивач наголошує, що незаконне його звільнення безпосередньо впливає на престиж та ділову репутацію, оскільки будь-який інший роботодавець звертатиме увагу на підставу звільнення з попереднього місця роботи і довести йому, що звільнення мало місце лише з особистої неприязні не виявляється можливим. Позивач вважає, що діями відповідача йому була заподіяна немайнова шкода у розмірі двадцяти тисяч гривень.

В судовому засіданні позивач просить суд визнати незаконним Наказ №53-к від 10.04.2015 про звільнення громадянина України ОСОБА_2 з посади менеджер із збуту Приватного Підприємства «Бізон-Тех 2006» (код СДРПОУ: 34216986) за прогул без поважних причин, та стягнути з Приватного Підприємства «Бізон-Тех 2006»(код СДРПОУ: 34216986) моральну шкоду у розмірі двадцять тисяч гривень на його користь.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав, а по суті справи пояснив наступне. При прийнятті на роботу відповідач ознайомив позивача з Правилами внутрішнього трудового розпорядку ПП «Бізон-Тех 2006», затверджених рішенням загальних зборів трудового колективу протоколом № 2 від 16 лютого 2009 року. Факт ознайомлення позивача з Правилами підтверджується його власноруч написаною Заявою про прийом на роботу від 09.09.2014 року, у якій позивач вказав що: «...з трудовими обовязками за цією посадою, правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективними договором та умовами праці ознайомлений і згоден». Жодних доказів того, що позивачу надався дозвіл керівником на залишення робочого місця в дні, за які за позивачем зараховано прогули, ним не надано, оскільки такого дозволу і не було. Відповідач вказує на те, що вигаданим є і довід позивача про те, що 17.03.2015 року, 20.03.2015 року, 27.03.2015 року та року він перебував на роботі, але не на робочому місці, а на робочих зустрічах в селах та селищах міського типу. жодного дозволу на проведення будь-яких зустрічей із потенційними клієнтами безпосередній керівник позивачу не надавав. Такий дозвіл керівника є обовязковим на підприємстві і оформлюються у письмовій формі. Автомобіль який було надано відповідачем позивачу був обладнаний системою GPS- спостереження, яка дозволяє постійно відстежувати пересування автомобіля. Відповідно до даних GPS- спостереження 17.03.2015 року та 20.03.2015 року позивач весь день перебував в смт. Нова Водолага та взагалі не виїжджав за межі міста, чим спростовується твердження позивача про те, що він перебував на зустрічі із клієнтами та виконував службові обовязки. Вищевикладені обставини відповідачем підтверджуються викопіюванням із системи GPS-спостереження «Overseer» відносно автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1. Отже, встановивши відсутність працівника на робочому місці протягом всього робочого дня без надання жодних дозволів на залишення робочого місця, керівником Харківського регіонального структурного підрозділу, за участю інших менеджерів зі збуту які працюють в ПП «Бізон-Тех 2006», які весь день були присутні на робочому місці. 17.03.2015 року, 20.03.2015 року, 27.03.2015 року, 30.03.2015 року було складено відповідні акти. Ці акти є належними доказами факту відсутності позивача на робочому місці протягом чотирьох робочих днів.

Таким чином, всі доводи позивача про те, що факту прогулу не існувало, оскільки ним виконувались трудові обовязки протягом всього робочого дня не відповідають дійсності, оскільки жодних доручень або, навіть, дозволу на залишення робочого місця, безпосереднім керівником позивача надано не було, а даними GPS- спостереження беззаперечно доводиться те, що позивач 17.03.2015 року та 20.03.2015 року взагалі займався приватними справами.

Після складання кожного з актів про відсутність позивача на робочому місці, керівник відповідача усно вимагав від позивача надати письмові пояснення з цього приводу. Позивач такі пояснення надавати в усному порядку відмовився, у звязку із чим відповідачем на адресу позивача було направлено Повідомлення від 01.04.2015 року вих. № 89 про необхідність позивача надати письмові пояснення з приводу відсутності останнього на робочому місці. Жодних пояснень щодо відсутності на робочому місці протягом чотирьох днів позивач відповідачу не надав. Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач не зажадав від позивача письмових пояснень не відповідає дійсним обставинам.

Позивач, у якості доводу щодо порушень правил його звільнення також зазначає те, що його не було повідомлено під розписку про Наказ № 53-к від 10.04.2015 року, хоча повністю спростовується копією Наказу № 53-к від 10.04.2015 року із власноруч написаною відміткою позивача про ознайомлення із його змістом.

Що стосується відшкодування моральної шкоди то відповідач пояснив суду свою правову позицію таким чином. Позивач вважає, що через його звільнення йому було задано відповідачем моральну коду у розмірі 20 000,00 грн., яку він просить стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»: «Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У звязку із тим, що звільнення позивача було цілком правомірним та обґрунтованим, а отже взагалі відсутній факт наявності протиправних дій з боку відповідача та вини останнього, не може бути і жодних підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. моральної шкоди.

Позивач стверджує, що через незаконне звільнення його було позбавлено можливості заробляти собі на життя, у звязку із чим, він постійно перебуває в стресовому стані, хвилюється через відсутність роботи та неможливості належним чином утримувати власну родину, що суттєво впливає на стан здоровя позивача.

Відповідачу відомо, що вже через кілька днів після звільнення (можливо і на наступний) з посади менеджеру зі збуту ПП «Бізон-Тех 2006» позивач влаштувався на роботу до підприємства «Украгроком», де працює і на сьогоднішній день. Отже, вищевикладені доводи (щодо хвилювання через відсутність роботи, неможливість утримувати власну родину тощо) є вигаданими та такими, що навмисно вводять в оману. Крім того довід про погіршення стану здоровя позивача не підтверджується жодними доказами, а є лише власними твердженнями позивача.

Отже, на думку відповідача окрім того, що з дій відповідача взагалі не вбачається порушень прав позивача (оскільки звільнення було законним та обґрунтованим), позивачем належним чином, навіть не доведено факту завдання йому моральної шкоди. Не обґрунтованим та не доведеним є і розмір начебто завданої позивачу моральної шкоди у розмірі цілих 20 000.00 грн.

Резюмуючи свої заперечення представник відповідача звертає увагу суду на те, що наведене вище свідчить про безпідставність вимог позивача, у звязку з чим просить в позові про визнання незаконним наказу про звільнення №53-к. від 10.04.2015 року, та стягнення моральної шкоди відмовити.

Допитані в якості свідків в судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дали свої свідчення під присягою які повністю спростовують пояснення позивача в частині відсутності актів, що свідчать про час відсутності позивача на робочому місці, та про відсутність будь-якої упередженості в діях керівництва по відношенні до позивача. Пояснення свідків дані в підтримку правової позиції відповідача є логічними послідовними та не викликають жодного сумніву у суду.

Відповідно до вимог ст.ст. 8,10,11 ЦПК України, приймаючи в увагу принцип змагальності, надання доказів, а також доведеності їх з боку учасників процесу, суд вирішує позов в межах заявлених вимог, проаналізувавши свідчення позивача, представника відповідача, окремо, а також в сукупності з іншими доказами, дослідивши матеріали цивільної справи, дані GPS- спостереження, суд віддає перевагу доводам сторони відповідача, а доводи сторони позивача оцінює критично та вважає за необхідне відмовити позивачеві в задоволенні позову.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна особа зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд приймаючи дане рішення виходить з того, що у даному судовому засіданні не доведено стороною позивача та не надана оригіналів документів які б підтвердили винну поведінку в діях відповідача, що є суттєвими для прийняття рішення по даному цивільному провадженні, а інші обставини на які посилається позивач судом досліджені і їм з боку суду надана належна правова оцінка.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав про звільнення від доказування.

Суд, у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вирішує позов в межах заявлених вимог, на підставі наявних в матеріалах доказів і вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.8,21,24,43,55,64,68 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, ст.ст. 3-14,15,57-62,208-209,213-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного підприємства «БізонТех2006» про визнання незаконним наказу №53-к. від 10.04.2015 року про його звільнення, та стягнення моральної шкоди.

Сторони які беруть участь у справі зможуть ознайомитися з повним текстом рішення 24 липня 2014 року.

Копію рішення надати усім учасникам цивільного процесу для відома.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя Покальчук Ю.М.