Ухвала суду № 50560716, 16.09.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1Ш

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 425/1572/15-ц

Провадження № 22ц/782/533/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Соловей Р.С.

суддів Єрмакова Ю.В., Оробцової Р.І.

при секретарі Коротенку С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у місті Сєвєродонецьку цивільну справу

за апеляційною скаргою секретаря Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 серпня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Рубіжанської міської ради Луганської області, Виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області, секретаря Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Комунальне підприємство «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Рубіжанської міської ради Луганської області, про визнання незаконним розпорядження про звільнення, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2015 року позивачка звернулась до суду з позовом, який надалі змінювала (а. с. 39 46, 127 128), просила визнати незаконним розпорядження міського голови, а саме секретаря Рубіжанської міської ради ОСОБА_2, №259-к від 18.05.2015 р. про розірвання з нею контракту та звільнення її з посади директора КП «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (далі КП «Рубіжанське ВУ ВКГ») Рубіжанської міської ради, визнати її звільненні з посади на підставі вказаного вище розпорядження незаконним та поновити її на вказаній вище посаді.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано незаконним розпорядження міського голови №259-к від 18.05.2015 р. про розірвання контракту та звільнення з посади директора КП «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» ОСОБА_3 та поновлено останню на вказаній посаді.

Не погодившись з таким судовим рішенням, вважаючи його незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норми матеріального права, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить це рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі.

Іншими учасниками процесу рішення не оскаржено.

У своїх письмових запереченнях на апеляційну скаргу третя особа КП «Рубіжанське ВУ ВКГ» вважає правильним рішення суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу секретаря Рубіжанської міської ради відхилити та оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, позивачки та її представника, представників відповідачів, дослідивши письмові докази у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.

Згідно із Статутом, затвердженим рішенням Рубіжанської міської ради від 27.09.2012 р. за №26/51 (а. с. 47 52 т. 1), КП «Рубіжанське ВУ ВКГ» є комунальним, унітарним, комерційним підприємством, заснованим на власності територіальної громади міста Рубіжне, створене з метою ведення господарської діяльності і якнайповнішого задоволення потреб населення, підприємств і організацій в послугах з постачання води і водовідведення, гарантованого забезпечення населення якісною і безпечною для здоровя питною водою, розвитку інфраструктури міста.

Судом правильно встановлено та не оспорюється сторонами, що 05.07.2012 р. між Виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради, як органом управління майном, було укладено контракт №13 (далі Контракт) з ОСОБА_3, згідно з яким остання наймається (призначається) на посаду директора КП «Рубіжанське ВУ ВКГ», що є у комунальній власності, на термін з 05.07.2012 р. по 05.07.2013 р. Згідно з додатковими угодами до контракту строк його дії було продовжено до 07.07.2017 р. (а. с. 5 9 т. 1).

Розпорядженням №259-к від 18.05.2015 р. секретаря Рубіжанської міської ради ОСОБА_2 (далі Розпорядження) дію Контракту припинено з 20.05.2015 р. та звільнено ОСОБА_3 з посади директора КП «Рубіжанське ВУ ВКГ» за невиконання умов контракту на підставі п/п «в», «ж» п. 26 контракту та п. 8. ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 10 11 т. 1). За змістом розпорядження підставою для його видачі став лист Рубіжанської ОДПІ від 17.04.2015 р. №1006-25/01-15 про наявність у КП «Рубіжанське ВУ ВКГ» податкового боргу. Секретар міської ради при видачі наказу керувався п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, п. 96.4 ст. 96 Податкового кодексу України, Постановою КМУ від 19.03.1994 р. №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору».

Задовольняючи позовні вимоги позивачки в частині визнання незаконним Розпорядження та поновлення позивачки на роботі на посаді директора КП «Рубіжанське ВУВКГ», суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки здійснено з порушенням встановленого порядку, а саме виконавчим комітетом та секретарем міської ради позивачку не було попереджено про розірвання контракту за два тижні.

Висновок суду у оскаржуваному рішенні, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та вимогам норм матеріального права.

Згідно з п. 8ст. 36 КЗпП Українипідставою припинення трудового договору єпідстави, зазначені в контракті.

Відповідно до ч. 3ст. 21 КЗпП Україниконтракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Як встановлено пунктом 22 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників (далі Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 19 березня 1994 р. N 170 у разі невиконання або неналежного виконання сторонамизобовязань, передбачених у контракті, його може бути достроковорозірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

Згідно з п. 26 Контракту, укладеного з позивачкою, керівника може бути звільнено з посади, а контракт розірвано з ініціативи Органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади до закінчення терміну його дії, зокрема, у разі невиконанням підприємством зобовязань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обовязкових платежів (п/п «в»), а також у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості (п/п «ж»).

Судом у оскаржуваному рішенні встановлено та не оспорюється сторонами наявність обставин, передбачених п/п «в» п. 26 Контракту, а саме наявність податкового боргу підприємства, у тому числі частини, що виникла у 2015 році, та відсутність доказів зростання простроченої кредиторської заборгованості. Водночас судом першої інстанції на підставі наданих доказів дано оцінку тим обставинам, що до складу загальної суми податкового боргу підприємства включено податкову заборгованість, що вже мала місце на час укладання контракту з позивачкою, тобто до 05.07.2012 р., а також що за період роботи позивачки на посаді керівника заборгованість по окремих податках зросла чи виникла, по інших зменшилась чи зникла, а у загальній сумі зменшилася.

З наданих у суді апеляційного суду представником позивачки доказів вбачається, що у звязку із збитковістю діяльності КП «Рубіжанскьке ВУ ВКГ» періодично отримує з державного бюджету субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню у звязку з невідповідністю фактичної вартості вказаних послуг тарифам, які затверджувалися та погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (а. с. 34 35, 42 47 т. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апелянт зазначає, що Розпорядження про розірвання контракту з позивачкою містить посилання на постанову КМУ від 19.03.1994 р. №170, жоден з пяти пунктів якої не встановлює зобовязання щодо попередження за два тижні про дострокове розірвання контракту у разі невиконання або неналежного виконання сторонами передбачених контрактом зобовязань. На Положення, затверджене вказаною постановою КМУ, у Розпорядженні посилання відсутнє, з огляду на що апелянт вважає, що звільнення проведено з дотриманням встановленого нормами чинного законодавства України порядку, порушень норм вказаної вище постанови КМУ не допущено.

Вказаний довід апелянта на увагу не заслуговує. Затверджене постановою КМУ від 19.03.1994 р. №170 Положення є невідємною частиною цієї постанови, отже, при укладанні контракту, його припиненні чи достроковому розірванні сторони мають дотримуватись відповідних норм Положення.

Апелянт також зауважує, що при укладанні контракту сторонами можуть бути погоджені додаткові підстави дострокового розірвання трудового договору, не передбачені нормами трудового законодавства. Такою додатковою підставою для дострокового розірвання трудового договору є передбачене Контрактом невиконання підприємством зобовязань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обовязкових платежів (підпункт «в» пункту 26 Контракту). На думку апелянта, в даному випадку вимога п. 22 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників не застосовується, оскільки позивачку було звільнено за невиконання підприємством зобовязань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обовязкових платежів, а не за невиконання або неналежне виконання нею передбачених контрактом зобовязань.

Вказані доводи апелянта колегія суддів також вважає безпідставними.

Виконання підприємством зобовязань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обовязкових платежів, на думку колегії суддів, відноситься до зобовязань, передбачених контрактом, укладеним з позивачкою. Так, пунктом 6 Контракту встановлено, що керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, зокрема, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом та контрактом.

Крім того, відповідно до пункту 21 Положення про порядок укладання контрактів у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця зпідстав, установлених у контракті, але не передбачених чиннимзаконодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36Кодексу законів про працю України, з урахуванням гарантій,встановлених чинним законодавством і контрактом.

Одну з таких гарантій передбачено пунктом 22 Положення, яка повинна враховуватись у даному випадку, оскільки з позивачкою контракт було розірвано з ініціативи роботодавця зпідстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним

трудовим законодавством.

З огляду на викладене доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішення не спростовано, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає оскаржуване рішення без змін, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу секретаря Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: