Рішення № 50548767, 15.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/724/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2075/2015

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І. М. І.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Малєєва А.Ю.

секретаря Мельник О.В.

з участю представників: ОСОБА_2- ОСОБА_3,

Косівського споживчого товариства - Савчука В.Р.,

Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА- Вережак М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Косівського споживчого товариства до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Косівського споживчого товариства про визнання недійсною та скасування розписки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 04 серпня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Косівське споживче товариство звернулося з цим позовом до суду. Вимоги обґрунтовувало тим, що впродовж 2012-2013 років третьою особою - Територіальним центром соціального обслуговування Косівської РДА неналежно виконувалися договори купівлі-продажу в частині оплати вартості поставленого товару. Однак рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2014 року в позові до Територіального центру соціального обслуговування Косівської РДА було відмовлено.

Зважаючи на те, що товар отримувала посадова особа Територіального центру соціального обслуговування Косівської РДА - ОСОБА_2, позивач вважав, що саме від неї вправі вимагати сплати заборгованості - 53 269 грн. та 13 104 грн. 18 коп. відповідно до положень ст. 625 ЦК України - за неналежне виконання зобов'язань.

Рішенням Косівського районного суду від 04 серпня 2015 року позов Косівського споживчого товариства в особі голови Данильціва В.М. до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Косівського споживчого товариства в особі голови Данильціва В.М. - заборгованість у розмірі 67879,31 грн., та 680 грн. сплаченого судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Косівського споживчого товариства про визнання недійсною та скасування розписки - відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що жодної заборгованості перед Косівським споживчим товариством не існує, факт поставки товару позивачем не доведено, а відповідні накладні про поставку є недійсними. Дана обставина підтверджується рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2014 року.

Також апелянт зазначає, що існуюча боргова розписка була написана ОСОБА_2 під тиском. Однак суд не врахував вказаний факт, а безпідставно взяв до уваги показання свідків, які нібито підтвердили вчинення розписки ОСОБА_2 добровільно.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 вимоги підтримав з тих же мотивів, що зазначені в апеляційній скарзі, просив про її задоволення.

Представник Косівського споживчого товариства доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.

Представник Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА доводи скарги визнала.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення Косівського споживчого товариства в особі голови Данильціва В.М. до ОСОБА_2 стала написана нею боргова розписка від 27.03.2010 року, згідно якої ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути голові Косівського споживчого товариства ОСОБА_8 борг в сумі 53269 грн. до 18.04.2014 року.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 працювала завідуючим відділом матеріальної допомоги Косівського територіального центру соціального обслуговування та відповідала за прийом товарів поставлених Косівським споживчим товариством. Згідно пояснень керівника Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА боргове зобов'язання виникло саме з вини ОСОБА_2, яка відповідала за товарно-матеріальні цінності.

Факт написання боргової розписки ОСОБА_2, саме як фізичною особою, підтверджується, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2014 року.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, враховуючи вищезазначені вимоги ст. 60 ЦПК та виходячи з принципу змагальності незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої, і підставу позову повинен довести саме позивач.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування розписки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що об'єктивних доказів вчинення оспорюваного правочину під впливом насильства не здобуто.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів Апеляційного суду.

Так, зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 не заперечила написання боргової розписки особисто нею, однак вказала на застосування до неї психічного тиску та погроз під час написання такої розписки.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, тобто він є оспорюваним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися у незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Разом з тим, виходячи з вищезазначених вимог стст.10, 59, 60 ЦПК України жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт застосування фізичного чи психологічного впливу ОСОБА_2 ні в суді першої інстанції, ні в засіданні Апеляційного суду її представником не надано.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Косівського споживчого товариства до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції припустився порушень процесуального та матеріального права.

Так, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача 67879 грн. 31 коп., суд першої інстанції виходив з того, що така заборгованість виникла у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 договору позики, хоч як на підставу свого позову Косівське споживче товариство вказувало на загальні положення про зобов'язання і жодним чином не пов'язував виникнення боргу з позикою.

Що ж стосується посилання суду на вчинення ОСОБА_2 розписки, то така не може розцінюватися як позикове зобов'язання, оскільки сама розписка не містить вказівки на позику грошей, крім того вона вчинена ОСОБА_2 на ім'я директора Територіального центру соціального обслуговування Косівської РДА, а не Косівського споживчого товариства

Зважаючи на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про те, ухвалене ним рішення в цій частині не може залишатися в силі і підлягає до скасування.

По суті вимог Косівського споживчого товариства слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

На жодну з підстав, визначених законодавцем, для виникнення зобов'язання ОСОБА_2, Косівське споживче товариство не вказало ні в позовній заяві, ні при розгляді справи апеляційним судом.

Між тим, представники сторін визнають, що ОСОБА_2 будучи матеріально відповідальною особою Територіального центру соціального обслуговування Косівської РДА, особисто замовляла та отримувала від Косівського споживчого товариства товари, що стверджується рядом накладних, підписи у яких ОСОБА_2 визнає.

В матеріалах справи є також акт звірки між Косівським споживчим товариством та Територіальним центром соціального обслуговування Косівської РДА, з якого вбачається розбіжність між сумами поставленого Косівським споживчим товариством товару, та товару, що значився по документах бухгалтерського обліку Територіального центру соціального обслуговування Косівської РДА (а.с. 84). Однак причин виникнення такої розбіжності ні Косівське споживче товариство, ні Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА, посадовою особою якого є ОСОБА_2, не з'ясовували.

За таких обставин, розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Косівського споживчого товариства було ухвалено з порушенням вимог матеріального та процесуально права, то воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті встановленого апеляційним судом.

На підставі наведеного та ст.ст. 11 ЦПК України, ст. 11, 509 ЦК України, керуючись ст.ст.307, 309, 313-315, 316, 317 ЦПК України, колегія судів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 04 серпня 2015 року в частині задоволення позовних вимог позовом Косівського споживчого товариства до ОСОБА_2 - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

В задоволенні вимог Косівського споживчого товариства до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача Територіальний центр соціального обслуговування Косівської РДА про стягнення заборгованості - відмовити.

В решті рішення Косівського районного суду від 04 серпня 2015 року- залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

А.Ю. Малєєв