Рішення № 50540459, 17.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6721/15 Справа № 201/15853/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Черновськой Г. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

за участю секретаря - Левцунова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування житлом, відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення витрат в порядку регресу, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування житлом, відшкодування моральної шкоди - задоволені частково.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні житлом: квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_5

Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення витрат в порядку регресу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено у повному обсязі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду ОСОБА_6 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким ці позовні вимоги задовольнити, ОСОБА_5 просить задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, ОСОБА_4 задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Вказані вимоги ЦПК України суд першої інстанції не врахував.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на праві власності належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.02.2009 р. /ВКТ № 941013 реєстр №4-116/, виданого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с.9) та 1/6 частина - на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року (а. с. 10, 84-85).

Співвласником іншої частини вказаної квартири є ОСОБА_5, право власності якого на належну йому частку квартири не зареєстровано у встановленому законом порядку, проте він фактично прийняв спадщину після смерті матері.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що ОСОБА_5 з 2011 року чинить перешкоди ОСОБА_6 у користуванні належною їй частиною зазначеної квартири (а. с. 55, 61, 89), а також не заперечувалося з боку останнього, який пояснив, що спільне проживання в одній квартирі з сестрою ОСОБА_4 є неможливим з огляду на її характер та звички, у зв'язку з чим він неодноразово звертався до сестри з пропозицією продати спірне майно або в інший спосіб врегулювати дане питання, проте ОСОБА_4 відмовлялась від таких пропозицій.

Відповідно до квитанцій, що надані стороною відповідача за первісним позовом (а. с. 94-98) ОСОБА_5 у 2014 році здійснював оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт перешкод ОСОБА_5 ОСОБА_4 у користуванні їхньою спільною власністю, тобто позивач за зустрічним позовом одноособово користується спірною квартирою та всіма послугами, що надаються за її адресою, не даючи можливості ОСОБА_4 користуватись власністю, тому вимоги про стягнення з останньої в порядку регресу витрат за комунальні послуги, якими вона не користувалась не зі своєї вини є безпідставними.

Щодо вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про зобов'язання нести витрати у розмірі 1/3 частини на оплату житлово-комунальних послуг суд вважає за необхідне відмовити як у передчасно заявлених.

Вказані висновки є цілком обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства.

Доводи ОСОБА_5 щодо незгоди з вказаним висновком суду, із посиланням на те, що власники повинні утримувати свою власність, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 одноособово користується спірною квартирою та всіма послугами, що надаються за її адресою, не даючи можливості ОСОБА_4 користуватись власністю.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині усунення перешкод та вселення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 150 ЖК жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не можуть бути у них вилучені, власника не може бути позбавлено право користування жилим будинком (квартирою).

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності відповідно до вимог ст. 358 ЦК України проводиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди спір вирішується судом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права відповідно до ст. 391 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Доводи ОСОБА_5 в апеляційній скарзі, що спільне проживання в одній квартирі з позивачкою є неможливим, через її стан здоров'я, відсутність стосунків, наявності у неї у власності іншого житла та відсутність потреби у спірному житлі, не заслуговують на увагу, оскільки право власності відповідно до Конституції України та ЦК України є непорушним та власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права та має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 щодо визначення порядку користування спірним житлом, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Проте, з такими висновками колегія суддів не погоджується та вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в цій частині обґрунтованими оскільки, відповідно до ч. ч. 1, ч. 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" роз'яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

ОСОБА_4 на праві власності належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.02.2009 р. /ВКТ № 941013 реєстр №4-116/, виданого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с. 9) та 1/6 частина - на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року (а. с. 10, 84-85).

Квартира складається із трьох житлових ізольованих кімнат загальною площею 63,5 кв.м., житловою площею - 43,2 кв. м. та містить такі складові : кімната №6 па плані технічного паспорту площею 12,5 кв.м., кімната №7 на плані технічного паспорту площею 16,9 кв. м., кімната № 8 на плані технічного паспорту площею 13,8 кв.м., кухні №4 на плані технічного паспорта площею 7,5 кв.м., коридору № 1 на плані технічного паспорта площею 1,1 кв. м. ванної кімнати № 2 на плані технічного паспорта 2,0 кв.м., туалету № 3 па плані технічного паспорта площею 1,1 кв.м., кладова № 5 на плані технічного паспорта площею 0,4 кв.м., балкону І площею 1,7 кв.м., лоджії ТІ площею 1,7 кв.м., що підтверджується технічним паспортом складеним КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради. (Інвентаризаційна справа №43846, реєстровий №15354935), в якому міститься журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, план та технічні характеристики квартири. Загальна площа квартири становить 63,5 кв.м., житлова площа квартири становить 43,2 кв.м.

Враховуючи, що ОСОБА_4 належить 1/3 частина квартири в квадратних метрах це буде становить 21,17 кв.м. загальної площі квартири та 14,4 кв.м. - житлової

Відповідно до Спільної Постанови виконкому Дніпропетровської обласної ради і Президії Дніпропетровської обласної ради профспілок № 199 від 24 травня 1990 року, мінімальний рівень забезпеченості жилою площею у Дніпропетровській області визначений у 6,7 кв.м.

Також, колегія суддів враховує, що в дебатах в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 фактично визнав позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визначення порядку користування квартирою та просив суд визначити яку кімнату виділити позивачці, які кімнати йому та приміщення, що залишаються у загальному користуванні.

Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визначення порядку користування квартирою обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Сама ОСОБА_4 не заперечую та погоджується з тим, що їй у користування буде виділена житлова площа меншого розміру, чим вона має право.

Визначити порядок користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

ОСОБА_4, - виділити у користування: житлову кімнату площею 12,5 кв.м. (№ 6 на плані технічного паспорта), балкон площею 1,7 кв. м. (І на плані технічного паспорта), кладову площею 0,4 кв.м. (№5 на плані технічного паспорта);

ОСОБА_5- виділити у користування: житлову кімнату площею 16,9 кв.м. (№ 78 на плані технічного паспорта), житлову кімнату площею 13,8 кв.м. (№8 на плані технічного паспорту), лоджію площею 1,7 кв.м. (II на плані технічного паспорту).

У спільному користуванні залишити: коридор площею 5,9 кв.м. (№ 1 на плані технічного паспорту), кухню площею 7,5 кв.м. (№4 на плані технічного паспорту), туалет площею 1,1 кв.м. (№3 на плані технічного паспорт), ванну кімнату площею 2,0 кв.м. (№2 на плані технічного паспорту).

Зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні житловою кімнатою площею 12,5 кв.м. (№ 6 на плані технічного паспорта), балконом площею 1,7 кв. м. (І на плані технічного паспорта), кладовою площею 0,4 кв.м. (№5 на плані технічного паспорта) в квартирі АДРЕСА_1.

Що стосується доводів ОСОБА_4 щодо необґрунтованості відмови у задоволенні решти позовних вимог, то в апеляційній скарзі не наведено будь-яких доводів щодо на спростування висновків суду, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визначення порядку користування квартирою та зобов'язання не чинити перешкоди скасувати.

Визначити порядок користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

ОСОБА_6 - виділити у користування: житлову кімнату площею 12,5 кв.м. (№ 6 на плані технічного паспорта), балкон площею 1,7 кв. м. (І на плані технічного паспорта), кладову площею 0,4 кв.м. (№5 на плані технічного паспорта);

ОСОБА_5 - виділити у користування: житлову кімнату площею 16,9 кв.м. (№ 78 на плані технічного паспорта), житлову кімнату площею 13,8 кв.м. (№8 на плані технічного паспорту), лоджію площею 1,7 кв.м. (II на плані технічного паспорту).

У спільному користуванні залишити: коридор площею 5,9 кв.м. (№ 1 на плані технічного паспорту), кухню площею 7,5 кв.м. (№4 на плані технічного паспорту), туалет площею 1,1 кв.м. (№3 на плані технічного паспорт), ванну кімнату площею 2,0 кв.м. (№2 на плані технічного паспорту).

Зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_6 у користуванні житловою кімнатою площею 12,5 кв.м. (№ 6 на плані технічного паспорта), балконом площею 1,7 кв. м. (І на плані технічного паспорта), кладовою площею 0,4 кв.м. (№5 на плані технічного паспорта) в квартирі АДРЕСА_1.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді