Рішення № 50531831, 15.09.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2003/15-ц Провадження № 22-ц/773/1322/15 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 19 Доповідач: Веремчук Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Веремчук Л.М.

суддів - Антонюк К. І., Лівандовської-Кочури Т. В.,

при секретарі Черняк О.В.

з участю: позивача - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним попереднього договору за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

10 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним попереднього договору, укладеного між ним та батьками його дружини ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Троц Ю.Б. 6 квітня 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що батьки його дружини 20.02.2010 року на підставі договору купівлі-продажу придбали житловий будинок АДРЕСА_1 відповідно до якого було відстрочено платіж на суму 96 000 грн. до 20 лютого 2011 року.

За домовленістю між ним і відповідачами про придбання ним у власність 1/3 частини вищезгаданого будинку, він, позивач, продав 2 квітня 2010 року належну йому квартиру, а гроші були передані відповідачам в тому числі і для повернення відстроченого платежу продавцям спірного будинку.

На підтвердження даних про отримання грошей та майбутнє оформлення договору купівлі-продажу між ним і батьками дружини 6 квітня 2010 року був укладений попередній договір предметом якого, згідно п.2 є купівля у них 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування. Вартість покупки становила 190 320 грн. (24 000 доларів США) про що зазначено в п.3 Попереднього договору та які були передані позивачем ще до укладення цього договору.

Відразу ж після купівлі будинку, позивач разом з вагітною дружиною та дитиною переїхали проживати в нього та зареєструвались у цьому будинку.

Після двох років спільного проживання, атмосфера в будинку стала настільки неможливою, що він з сім'єю змушений був виїхати з нього. На даний час власного житла вони не мають. Батьки дружини не бажають ні укласти договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку ні повернути сплачену їм за це гроші.

Позивач вказує, що попередній договір в частині пунктів 1,5,7 укладений помилково і не відповідав його позивача волі.

Зокрема, у пункті 1 вказано, що сторони зобов'язуються в майбутньому до 6 квітня 2020 року повністю розрахуватись та укласти договори купівлі-продажу частки житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки для її обслуговування. В той час, як потреби відтягувати укладення цього договору до 2020 року у сторін не було, оскільки на час його укладення відповідачам було повністю сплачено вартість 1/3 частини спірного будинку, про що зазначено у договорі. Насправді така домовленість існувала до 6 квітня 2012 року.

У пункті 5 вказано, що кошти мною передавались відповідачу за підготовку документів, необхідних для укладення договорів. В той час як ці гроші були передані відповідачам за 1/3 частини спірного будинку.

У пункті 7 договору вказано, що у випадку не укладення договорів з будь-яких причин він зобов'язаний відповідачам повернути суму, зазначену у пункті 5 цього договору, тобто 182 390 грн. , що становить 23 000 доларів США.

Укладаючи договір він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення щодо прав та обов'язків сторін, а тому цей договір просить визнати недійсним відповідно до ст.229 ЦК України.

Відповідачі проти позову заперечили. Однак вважають, що нотаріусом при підготовці тексту договору та його посвідчені допущені помилки у пунктах 5 та 7 попереднього договору. Ці пункти не відповідають волі позивача.

Зокрема, вказують, що гроші в сумі 182 390 грн., що на час укладення попереднього договору становило 23 000 доларів США вони отримали як плату за 1/3 частину спірного житлового будинку, а не за підготовку документів, необхідних для укладення основних договорів, як про це зазначено у пункті 5 попереднього договору. Ці кошти були сплачені позивачем після проданої ним квартири.

Помилка була і у пункті 7 тексту попереднього договору, відповідно до якого вони, відповідачі, а не позивач мали повернути йому суму коштів, отриману за частину будинку у випадку не укладення договору купівлі-продажу.

Однак просять у позові відмовити за пропуском позивачем строку позовної давності.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд прийшов до висновку, що підстав для визнання попереднього договору недійсним нема, оскільки оспорюваний правочин відповідає вимогам чинного законодавства, будь-яких порушень при його укладенні не було допущено і позивачем відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України таких доказів надано не було.

Однак з таким висновком суду не погоджується колегія суддів.

Із матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2010 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 придбали в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1. Вартість будинку згідно п. 2.1. Договору становила 227 628 грн., з яких 131 628 грн., була сплачена відповідачами до підписання даного договору, а решта 96 000 грн., - мала бути сплачена до 20 лютого 2011 року.

06 квітня 2010 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено попередній договір предметом якого, згідно п. 2 є купівля позивачем у відповідачів 1\3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування. Вартість покупки становила 190 320 грн. (24 000 доларів США) про, що зазначено в п. 3 Попереднього договору та які були передані відповідачам ще до укладення цього договору.

Пунктом 1 попереднього договору передбачено, що сторони зобов'язуються в майбутньому до 06 квітня 2020 року повністю розрахуватися та укласти договори купівлі продажу частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки для її обслуговування.

У пункті 5 вказаного договору сторони погодили, що для підготовки документів, необхідних для укладення основних договорів ОСОБА_1 передає ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 182 390 грн., що на день посвідчення договору по курсу НБУ становить 23000 доларів США.

Пунктами 1, 7 договору передбачено, що у випадку неукладення договорів до 6 квітня 2020 року з будь-яких причин, позивач ОСОБА_1 зобов'язаний повернути відповідачам грошову суму, отриману відповідно до п.5 даного договору.

Відповідно ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору між позивачем та відповідачем були нормальні сімейні відносини. Сторони підтримували одне одного і в матеріальному відношенні, про що свідчить і та обставина, що позивач без будь-яких сумнівів на порядність відповідачів погасив перед продавцями спірного житлового будинку відстрочений для відповідачів платіж, продавши власну квартиру.

Із пояснень сторін вбачається, що позивач в момент укладення попереднього договору повністю поклався на відповідачів, як батьків, не в повній мірі усвідомлював правову природу укладеного правочину, зокрема, щодо його наслідків.

Позивач і його сім»я іншого житла не має. Віддавши кошти за продану квартиру батькам дружини взамін 1/3 частини житла і не оформивши це право, він позбавив себе права власності на житло не отримавши нічого взамін, в тому числі і будь-яких гарантій по оформленню договору купівлі-продажу без повторної сплати коштів за це житло.

Такі дії позивача об'єктивно вказують на те, що він не усвідомлював природи укладеного правочину, його наслідків.

Зазначені обставини також свідчать на користь того, що позивач помилявся щодо предмету укладеного договору та його суттєвих умов і лише цим можуть пояснюватись такі його дії.

Помилка учасника угоди є її суб'єктивним неправильним сприйняттям істотних умов, яке впливає на її волевиявлення.

Наведеним підтверджуються, що позивач не усвідомлював правової природи правочину, прав і обов'язків сторін в договорі.

Укладаючи попередній договір позивач помилився відносно природи угоди, прав і обов'язків сторін. Воля позивача до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються.

Зі змісту попереднього договору вбачається, що у договорі, а саме в пунктах 1,5,7, допущені фактичні помилки, і вони настільки суттєві, що є повною невідповідність між тим, чого бажала сторона позивача і тим, на що насправді була направлена його воля. Ця помилка була наслідком його поспішності та неуважності.

Колегія суддів вважає, що помилкою в даному випадку слід вважати тому, що не тільки позивач не уклав би цю угоду, якби знав обставини справи, а таку угоду не уклала б будь-яка особа взагалі.

Помилки в попередньому договорі мають істотне значення для позивача, оскільки внаслідок укладення даного договору позивач заплативши кошти за частину будинку, втрачає ці кошти, виручені ним внаслідок проданого власного житла, і у випадку не укладення основного договору навіть з вини відповідачів, зобов'язаний буде сплатити відповідачам вартість цього житла ще раз.

З огляду на викладене колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення і ухвалює нове про задоволення позову і визнання попереднього договору недійсним з підстав, передбачених ст.229 ЦК України.

Згідно попереднього договору строк дії договору до 6 квітня 2020 року. Тому позовна давність у межах якої позивач вправі звернутись до суду за захистом свого права чи інтересу не втрачена. Отже, підстав для відмови у позові внаслідок пропуску строку позовної давності нема.

Виходячи з наведеного, з урахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції помилково встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана неналежна оцінка, внаслідок чого спір вирішено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2015 року у даній справі скасувати і постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним попереднього договору задовольнити.

Визнати недійсним попередній договір від 06 квітня 2010 року укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ТроцЮ.Б.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: