Ухвала суду № 5052199, 23.07.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

23.07.2009                               Справа № 2-а-559/08/0170

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Омельченка В. А.,

суддів           Кучерука О.В. , Єланської О.Е.                      секретар судового засідання          Антонова Н.В. за участю представників сторін:

представник позивача - Державного підприємства "Алушталіфт"- не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим- не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим на постанову Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим (суддя Кушнова А.О. ) від 09.01.09 по справі №2-а-559/08/0170

за позовом Державного підприємства "Алушталіфт" (вул. Жовтнева 30, м.Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

до          Державної податкової інспекції в м.Алушті АР Крим (вул. Леніна 22-а, м.Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

Про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень

                                                             ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.01.2009р. по справі № 2-а-559/08 позов Державного підприємства «Алушталіфт»до Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті в АРК №0000501502 від 04.07.2008р. в частині застосування до Державного підприємства "Алушталіфт" штрафних санкцій з ПДВ в розмірі 20% на суму 500грн., №0000491502 від 04.07.2008р. в частині застосування до Державного підприємства "Алушталіфт" штрафних санкцій з ПДВ в розмірі 50% на суму 2982,33грн., всього на суму 3482,30грн. Крім того, постановлено стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 03,40грн.

Постанова суду мотивована тим, що податкова інспекція нараховувала позивачу штрафні санкції у зв’язку з затримкою сплати узгодженої суми податкових зобов’язань, оскільки зараховувала суми податків не в рахунок сплати поточних зобов’язань відповідно до призначення платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, в той час як відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»орган державної податкової служби не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов’язань.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ в м. Алушті АР Крим звернулась до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим та в позові відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу відповідач мотивує неправильним застосуванням норм матеріального права, а також невідповідністю викладених у постанові висновків обставинам справи.

Зокрема, вважає, що відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом. В свою чергу, посилаючись на абз. 6 ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України, апелянт зазначає, що підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного розпорядження прибутком , що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

На думку апелянта, Цивільний та Господарський кодекс України, а також Закон України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні»прямо не відносяться до галузі податкового права, а тому не можуть бути застосовані при вирішенні спірних питань між платниками податків і органами державної податкової служби.

В свою чергу, п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р., який є спеціальним законом у галузі податкового законодавства, визначає, що податковий борг погашається заздалегідь погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, в порядку календарної черговості його виникнення, а у разі одночасного виникнення по різних податках і зборах (обов’язкових платежах) –в рівних пропорціях. На думку апелянта, вказана норма законодавства наділяє органи державної податкової служби повноваженнями по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

          Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2009 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Алушті АРК.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2009 року справа призначена до апеляційного розгляду на 23.07.2009 року о 15 годині 00 хвилин.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 23.07.2009 року не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

При розгляді справи в порядку ст.. 195 КАС України судова колегія встановила наступне.

ДПІ в м. Алушті АР Крим проведена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства ДП "Алушталіфт" за період з 31.07.2007р. по 13.06.2008р., за результатами якої складено акт перевірки №775/15-2/19450993 від 01.07.2008р.

З даного акту вбачається, що перевірка проводилась з питання своєчасності сплати узгоджених податкових зобов’язань з ПДВ по податковим деклараціям №14817 від 20.07.2007р., №17802 від 0.08.2007р., № 19321 від 19.09.2007р., податкового повідомлення-рішення (форма "Р") від 03.10.2007р. № 0005651502, податкових декларацій № 22505 від 18.10.2007р., № 26014 від 09.11.2007р., № 28040 від 19.12.2007р., № 30530 від 16.01.2008р., № 2403 від 19.02.2008р., № 650 від 19.03.2008р., №8505 від 21.04 2008р., №11298 від 20.05.2008р. (а.с.14-31).

Перевіркою встановлено порушення позивачем абз.1 п.п. 5.3.1. п.5 3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", яке виразилося у порушенні граничних строків сплати податкових зобов’язань.

Висновки вказаного акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Алушті від 04.07.2008р. № 0000501502/0 про застосування штрафних санкцій на суму 3413,03грн. та № 0000491502/0 про застосування штрафних санкцій на суму 36617,52грн.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ в м. Алушті АР Крим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, всі спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій винесені відповідачем на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями.

П. 17.3 ст. 17 вказаного Закону визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Судова колегія вважає, що підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобов’язань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення.

При цьому судова колегія виходить з того, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами строки.

Положеннями ч. 3 і ч. 4 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” визначено, що обов’язок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється у зв’язку зі сплатою податку, збору (обов’язкового платежу).

Ст..1 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. обов’язок погашати податковий борг також покладено на платника податків.

При цьому, п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 даного Закону обумовлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005. за № 843/11123, п. 11.3 якої передбачено, що на суми податкового боргу підрозділом забезпечення податкових зобов'язань органами державної податкової служби формуються податкові вимоги за формою та в порядку, затвердженими наказом ДПА України від 03.07.2001 N 266 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.07.2001 за N 595/5786 (із змінами). Податкові вимоги формуються засобами програмного забезпечення на підставі облікових даних карток особових рахунків платників податків та реєструються у реєстрі виданих податкових вимог за кожним боржником окремо.

Зокрема, п. 11.4 даної Інструкції визначає, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим та жодною нормою законодавства не передбачено.

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

За таких обставин, судова колегія вважає, що положення п. 7.7 ст. 7 Закону, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обов’язок по сплаті податкових зобов’язань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

Судова колегія не погоджується з посиланням апелянта, в обґрунтування свого права самостійно змінювати визначені платником податків призначення платежів, на ст. 47 Господарського кодексу України, адже вона також не надає такого права, про що свідчить наступне.

Ст. 47 Господарського кодексу України передбачено, що вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

В свою чергу, ст. 41 Конституції України чітко визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Не погоджується судова колегія і з доводами апелянта про те, що починаючи з березня 2007 року позивач має податкову заборгованість зі сплати податку на додану вартість, у зв’язку з чим в силу ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000р. на активи позивача була розповсюджена податкова застава, що надавало право ДПІ як органу стягнення, здійснювати дії з погашення податкового боргу.

При цьому судова колегія виходить з того, що відповідно до п.п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту (а саме - використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів).

          До вказаних операцій сплата поточних податкових зобов’язань не відноситься, а отже, позивач у період дії податкової застави мав повне право самостійно розпоряджатись своїми грошовими коштами та визначати призначення платежів.

          До того ж згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

          Судова колегія вважає, що вказана норма, яка не підлягає розширеному тлумаченню, наділяє органи стягнення правом на підставі відповідного рішення вилучати (стягувати) з платника податків, активи якого перебувають у податковій заставі, грошові кошти, які йому належать (знаходяться у касі або на банківському рахунку), але не наділяє їх правом змінювати призначення платежів щодо коштів, які вже були перераховані платником до бюджету і після їх прийняття банком вже не вважаються коштами платника податків.

Ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до установ банку декілька платіжних доручень на сплату податку на додану вартість із наступним визначенням призначення платежу по сплаті поточних зобов'язань:

-          № 527 від 25.12.2007р. на суму 4864,65 грн. –“ПДВ за листопад 2007 р.”

-          № 81 від 28.02.2008 р. на суму 1000,00 грн. –“ПДВ за січень 2008 р.”;

-          № 131 від 25,03 2008 р, на суму 1 000,00 грн –“ПДВ за лютий 2008 р.”;

- № 175 від 22 04.2008 р. на суму 1500,00 грн –“ПДВ за березень 2008р.”.

Інші платіжні доручення позивача не містять чіткого формулювання призначення платежу за конкретний податковий період, а лише вказують про сплату податкового боргу з податку на додану вартість.

Судовою колегією встановлено, що у квитанції № 1 від 29.01.2008 р. на суму 1000,00 грн. (платіжне доручення №42892 на підставі акту вилучення грошових коштів, який складений податковим керуючим за № 11 від 29.01.2008 р.) вказано призначення платежу - „Погашення податкового боргу з ПДВ", також № 180 від 25.04.2008 р. на суму 1500,00 грн. - „ПДВ погашення податкового боргу"; № 135 від 13.06.2008 р. на суму 99676,76 грн. - „ПДВ погашення податкового боргу".

Перевіривши здійснений судом першої інстанції аналіз розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість, який би було здійснено ДПІ за умови врахування призначення платежу відповідно до платіжних доручень позивача №527, №81, №131 та №185, судова колегія вважає його правильним, а саме:

-          податок на додану вартість за податковою декларацією № 28040 від 19.12.2007 р., (№ 7 у додатку до акту перевірки від 01.07.2008 р.) що підлягає сплаті в розмірі 7142,00 грн. сплачений своєчасно частково на суму 4864,65 грн. В інший частині погашено із затримкою, при цьому штрафні санкції, раніше нараховані на повну суму за податковою декларацією зменшуються на 2432,33 грн. (3 571,00 - (7 142,00-4 864,65 х 50%);

-          податок на додану вартість за податковою декларацією № 2403 від 19.02.2008 р. (№ 9 у додатку до акту перевірки від 01.07.2008 р.) що підлягає сплаті в розмірі 5584,00 грн. сплачений своєчасно частково на суму 1000,00 грн. В іншій частині погашено із затримкою, при цьому штрафні санкції, раніше нараховані на повну суму за податковою декларацією зменшуються на 550,00 грн. (2792,00 - (5 584,00 - 1000,00 х 50%);

-          податок на додану вартість за податковою декларацією № 4650 від 19.03.2008 р. (№ 10 у додатку до акту перевірки від 01.07.2008 р.) що підлягає сплаті в розмірі 4 343,00 грн. сплачений своєчасно частково на суму 1000,00 грн. В іншій частині погашено із затримкою при цьому штрафні санкції, раніше нараховані на повну суму за податковою декларацією зменшуються на 200,00 грн. (868,60 - (4343,00 - 1000,00 х 20%);

-          податок на додану вартість за податковою декларацією № 8505 від 21.04.2008 р. (№ 11 у додатку до акту перевірки від 01.07.2008 р.), що підлягає сплаті в розмірі 12257,00 грн. сплачений своєчасно частково на суму 1 500,00 грн. В іншій частині погашено із затримкою, при цьому штрафні санкції, раніше нараховані на повну суму за податковою декларацією зменшуються на 300,00 грн. (2451,40 - (12 257,00 - 1500,00 х 20%).

В той же час, як свідчать матеріали справи та не заперечувалось відповідачем по суті, відповідачем нарахування спірних штрафних санкцій було здійснено в автоматичному режимі, що не передбачено чинним податковим законодавством України.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем обґрунтовано нараховано штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000501502 від 04.07.2008р. тільки на суму 2913,03грн., а 500грн. нараховано безпідставно, а згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000491502 від 04.07.2008р. відповідачем обґрунтовано нараховано штрафні санкції на суму 33635,22грн., а 2982,33грн. нараховано безпідставно.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, належних доказів того, що нарахування застосованих до позивача штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено правильно та правомірно в повному обсязі, на підставі первинних документів позивача, ДПІ в м. Алушті не надано.

За таких обставин, судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, який з урахуванням положень п.1 ч.2 ст.162 КАС України, який визначає повноваження суду при вирішенні справи та ч.2 ст. 11 КАС України щодо права суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, про вихід за межі позовних вимог та визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень частково.

В силу ст.. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 198, 200, п.1 ч.1 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                  УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.01.2009р. по справі № 2-а-559/08 - залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

                    Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 29 липня 2009 р.

Головуючий суддя          підпис                              В.А.Омельченко

Судді           підпис                               О.В.Кучерук підпис                               О.Е.Єланська З оригіналом згідно Головуючий суддя                                                                       В.А.Омельченко