Рішення № 50516438, 16.09.2015, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3444/15

Провадження № 2/740/1089/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Діденко О.П.,

при секретарі Капленку І.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ФОП ОСОБА_3,

представника відповідача - адвоката Івашка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 у позові просила стягнути з відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 68 грн. 14 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 01.05.2015 року по 05.05.2015 року, 2346 грн. 69 коп. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 10.12.2012 року по 05.05.2015 року (за 57 календарних днів), 3480грн. 00 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - за період з 06.05.2015 року по 31.07.2015 року за 60 робочих днів, виходячи з середньоденного заробітку 58 грн.00 коп., та 10 000 грн. моральної шкоди, пославшись на те, що вона була звільнена з роботи з посади продавця у відповідача за власним бажанням, але розрахунок з нею у день звільнення не проведено, тому крім заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні та відшкодувати моральну шкоду, яка завдана їй непроведенням розрахунку протягом тривалого періоду, внаслідок чого вона була поставлена у скрутне матеріальне становище, що призвело до неможливості забезпечити її особисті потреби та потреби членів сім»ї та що завдало їй глибоких моральних страждань, з приводу чого вона змушена була звертатися до лікаря-невропатолога.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала, а протягом часу розгляду справи - після заслуховування пояснень відповідача ФОП ОСОБА_3 та її представника - адвоката Івашка В.В., збільшила розмір позовних вимог у частині заборгованості по заробітній платі з 68 грн. 14 коп. до 231 грн. 11 коп. (207грн.33 коп. - заробітна плата та 23 грн.78 коп. - індексація заробітної плати), і даючи відповіді на питання, пояснила, що дійсно 05.05.2015 року вона не працювала та що 12.05.2015 року у вечірній час у магазині «Лакомка» вимога про необхідність проведення розрахунку з нею була вручена її представником ОСОБА_2 відповідачу ФОП ОСОБА_3 При дослідженні доказів, оглянувши платіжно-розрахункову відомість за серпень 2013 року та відомості за листопад 2014 року, не заперечувала, що фактично гроші отримувала, лише зазначила, що це була заробітна плата, а не оплата за відпустки.

Представник позивача ОСОБА_2 протягом часу розгляду справи збільшив розмір позовних вимог у частині середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і просив стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 5336,00 грн. за період з 06.05.2015 року по 16.09.2015 року за 92 робочих днів з розрахунку середньоденної заробітної плати 58,00 грн., що підтримала і позивач ОСОБА_1, та підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 в іншій частині, розмір яких нею збільшено у судовому засіданні та дав пояснення, аналогічні обставинам, зазначеним у позові в обґрунтування позовних вимог як у частині стягнення, як він вважає, несплачених відповідачем коштів, так і в частині моральної шкоди.

Відповідач ФОП ОСОБА_3 позовні вимоги визнала частково та пояснила, що позивач звільнена з роботи за власним бажанням 05.05.2015 року і хоч вона в цей день не працювала, але так як згідно трудового законодавства день звільнення є останнім днем роботи, то нею нараховано заробітну плату позивачу з 01.05.2015 року по 05.05.2015 року включно в розмірі 207 грн.33 коп. та індексацію заробітної плати в розмірі 23 грн.78 коп., тобто, всього заборгованість по заробітній платі становить 231 грн.11 коп. - більше, ніж вважає позивач. Компенсація за 9 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 10.12.2014 року по 05.05.2015 року становить 396 грн.57 коп., яку вона повинна виплатити, так як за минулі періоди роботи позивач відпустку використала. Відпустка надавалась за графіком, який був розміщений у магазині, де працювала позивач. Іншої заборгованості перед позивачем вона, як роботодавець, не має. Зазначена сума коштів позивачу вчасно, а саме 05.05.2015 року, не виплачена тому, що вона відмовилась ставити свій підпис у відомості на отримання грошей, а 12.05.2015 року у вечірній час, позивач ОСОБА_1, прийшовши в магазин зі своїм представником та зі свідками, яких вони привели з собою, вчинила сварку, вимагаючи виплатити їй гроші у значно більшому розмірі, ніж вона повинна їй виплатити, при цьому представник позивача вручив їй розрахунок суми, але вона, не маючи документів, не могла розрахуватися з нею в вечірній час у магазині, тому 13.05.2015 року направила їй письмове повідомлення, щоб та з»явилася за отриманням коштів. Винною себе вважає лише в тому, що не перерахувала кошти ОСОБА_1 за місцем її проживання. Моральна шкода нею позивачу не завдана.

Представник відповідача - адвокат Івашко В.В. позовні вимоги визнав частково - у тому ж розмірі, що й відповідач та з тих же підстав, на які вона вказувала, і також зазначив, що вина відповідача лише в тому, що не перерахувала позивачу кошти за місцем її проживання. Вважає, що діями відповідача моральна шкода позивачу не завдана, відповідач намагалась розрахуватися з позивачем, а тому в разі, якщо суд прийде до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то це можливо лише за період часу з 13.05.2015 року по 23.05.2015 року.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Та обставина, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ФОП ОСОБА_3 на посаді продавця у період з 10.12.2012 року по 05.05.2015 року підтверджується копією трудового договору від 10.12.2012 року на а.с.9 з відмітками на ньому про реєстрацію в Ніжинському міськрайонному центрі зайнятості укладення договору та його розірвання на підставі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) 10.12.2012 року та 05.05.2015 року відповідно, а також записами під №№17,18 у трудовій книжці позивача ОСОБА_1, копія якої на а.с.10-11. Пунктами 3, 6 зазначеного трудового договору передбачено, що відповідач зобов»язана оплачувати працю позивачки у розмірі мінімальної заробітної плати на місяць та надавати їй щомісячну оплачувану відпустку тривалістю не менш як 24 календарні дні.

За змістом ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 даного Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пункт 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" містить роз»яснення, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Заборгованість по заробітній за період з 01.05.2015 року по 05.05.2015 року включно у розмірі 231 грн. 11 коп., з яких 207грн.33 коп. - заробітна плата та 23 грн.78 коп. - індексація заробітної плати, відповідач визнала, і так як ч. 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку, то суд вважає необхідним позовні вимоги у даній частині задовольнити.

Наказами відповідача від 01.01.2013 року № 9 та від 01.01.2014 року № 11, копії яких на а.с.64,68, встановлені графіки щорічних відпусток, відповідно до яких відпустка позивача ОСОБА_1 у 2013 році припадала на серпень місяць, а у 2014 році - на листопад. Зазначена відповідачем обставина, що працівники використовували відпустку за графіком, без заяви, позивачем не спростована. Надання позивачу відпусток тривалістю по 24 календарних дні з 01.08.2013 року по 25.08.2013 року за період роботи з 10.12.2012 року по 09.12.2013 року та з 07.11.2014 року по 30.11.2014 року за період роботи з 10.12.2013 року по 09.12.2014 року підтверджується: копіями наказів від 25.07.2013 року № 9/1 на а.с.63 та від 15.10.2014 року № 11/2 на а.с.67 відповідно, які позивачем та її представником не оспорювалися; табелем обліку робочого часу за серпень 2013 року на а.с.90 та за листопад 2014 року на а.с.73, а фактичне отримання коштів за серпень 2013 року та за листопад 2014 року в зазначених у платіжно-розрахунковій відомості, копія якої на а.с.66, а оригінал оглядався в судовому засіданні, та у відомостях на виплату грошей за листопад 2014 року на а.с.115,116, позивач не заперечувала. Оскільки накази про надання відпусток недійсними не визнавалися, фактичне отримання коштів позивачкою не заперечується, то пояснення позивача та її представника з приводу того, що це була заробітна плата, а не оплата за відпустку, підтвердження належними доказами у судовому засіданні не знайшли.

Виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку (чи її частину) передбачена ст. 24 Закону України «Про відпустки». За наказом відповідача від 05.05.2015 року № 12, копія якого на а.с.62, позивачу підлягала до виплати компенсація за 09 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 10.12.2014 року по 05.05.2015 року з розрахунку середньоденної заробітної плати 44,063 грн. у розмірі 396,57 грн. (а.с.71 - 15642,61 грн. - сукупна заробітна плата за 12 місяців, 365 календарних днів - 10 святкових та неробочих днів =355, 15642,61 : 355=44,063 грн. х 9 = 396,57 грн.). Кількість днів невикористаної відпустки визначено відповідачем відповідно до п.6 укладеного з позивачем трудового договору та ст.6 Закону України «Про відпустки», а розмір грошової компенсації за невикористану кількість днів щорічної відпустки визначено відповідно до ст.21 Закону України «Про відпустки» та п.2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Тому саме в такому розмірі суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1 у даній частині її позову.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач у день звільнення з роботи, тобто, 05.05.2015 року не працювала. Вимога про проведення розрахунку відповідачу була вручена 12.05.2015 року в магазині «Лакомка» у вечірній час - це лист-розрахунок на а.с.77-78, наданий відповідачем, на якому не зазначено як адресата, так відсутній і підпис особи, яка його подала, та вказана дата 13.05.2015 року. Але представник позивача визнав, що саме цей лист було вручено відповідачу 12.05.2015 року у вечірній час. Вручення відповідачу 12.05.2015 року у вечірній час вимоги про необхідність проведення розрахунку підтвердили також у судовому засіданні і свідки ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 Таким чином, відповідач повинна була розрахуватися з позивачем не пізніше 13.05.2015 року - виплатити неоспорювану нею суму, оскільки між ними існує спір про розмір. На день розгляду справи в суді розрахунок з позивачем не проведено, що визнала відповідач. А тому суд вважає, що відповідач повинна була і мала можливість виплатити позивачу неоспорювану нею суму, оскільки адреса місця її проживання зазначена у трудовому договорі, укладеному між сторонами 10.12.2012 року ( а.с.9), а номер особистого карткового рахунку ОСОБА_1 та інші необхідні для цього реквізити були нею зазначені у листі-вимозі від 14.05.2015 року на а.с.83-84, тому суд приходить до висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 3767 грн. 97 коп. за період з 13.05.2015 року - по день розгляду справи в суді - по 16.09.2015 року за 87 робочих днів: травень 2015 року - 12р./д., червень - 20р./д., липень - 23р./д., серпень -20 р./д., вересень - 12р./д. - відповідно до календаря робочого часу на 2015 рік та листа Мінсоцполітики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 43 грн.31 коп., обчисленого за останні два календарні місяці роботи, які передували звільненню з роботи позивача - за березень, квітень 2015 року, тобто, відповідно до вимог ст.27 Закону України "Про оплату праці", розділу ІІ п.2, розділу ІV п.8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (довідка на а.с.114). Тобто, позовні вимоги позивача у даній частині суд вважає необхідним задовольнити частково.

Розмір заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку визначено без утримання прибуткового податку й інших обов»язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов»язком роботодавця та працівника, про що містить роз»яснення абзац 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.п. 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя та ін. З'ясуванню підлягають наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазначив позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших підстав.

Вирішуючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує моральні страждання працівника у зв'язку з непроведенням з ним розрахунку при звільненні, втрату нормальних життєвих зв'язків, розмір коштів, які підлягали сплаті у день звільнення та період часу, протягом якого працівник не отримав винагороду за свою роботу, а також враховуючи засади розумності і справедливості визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 100 грн., тобто, позовні вимоги у даній частині слід задовольнити частково.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивачі за вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати судового збору, тому відповідно до ст.88 ч.3 ЦПК України судовий збір у розмірі 487 грн.20 коп., тобто у розмірі, який було встановлено на час подачі позову, слід тягнути з відповідача на користь держави (243грн.60 коп. за вимогу майнового характеру та 243 грн.60 коп. - мінімальний розмір судового збору за вимогу немайнового характеру - стягнення моральної шкоди).

Керуючись ст. ст. 11, 209, 212-215, 218, 88, 367 ЦПК України, ст.ст. 47, 94, 95, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст.6, 21, 24 Закону України «Про відпустки», ст. 27 Закону України «Про оплату праці», суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1: 231 (двісті тридцять одну) грн.11 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 01.05.2015 року 05.05.2015 року включно; 396 (триста дев»яносто шість) грн.57 коп. грошової компенсації за невикористані дев»ять календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 10.12.2014 року по 05.05.2015 року включно; 3767 (три тисячі сімсот шістдесят сім) грн. 97 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2015 року по 16.09.2015 року включно, а всього стягнути 4395 (чотири тисячі триста дев»яносто п»ять) грн.65 коп. (сума визначена без утримання прибуткового податку й інших обов»язкових платежів), та 100 (сто) грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави 487(чотириста вісімдесят сім) грн.20 коп. судового збору.

Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Діденко О.П.

Повне рішення виготовлено

17.09.2015 року.