Ухвала суду № 50511886, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2015 р. м. Київ К/800/59540/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Бутенка В.І.,

Стародуба О.П.,

секретаря судового засідання Борілло Ю.В.

за участю:

представника Київського міського центру зайнятості - Ясинської Л.А.,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_3, третя особа - Солом'янський районний центр зайнятості у м. Києві, про стягнення коштів,

за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 6473 грн 79 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Київського міського центру зайнятості суму коштів у розмірі 6473 грн 79 коп.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку часткове задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що наказом Голосіївського РЦЗ від 14 листопада 2012 року відповідачу було надано статус безробітного та призначено йому допомогу по безробіттю з 14 листопада 2012 року по 8 листопада 2013 року.

В подальшому, у зв'язку із з'ясуванням обставин перебування ОСОБА_3 на обліку в Солом'янському РЦЗ протягом певного часу, працівниками Голосіївського РЦЗ спільно із Солом'янським РЦЗ, за дорученням Київського МЦЗ було проведено розслідування з питання правомірності призначення та виплати особі допомоги по безробіттю в період перебування відповідача на обліку в Голосіївському РЦЗ, за результатами якого було складено акт від 12 вересня 2013 року.

Згідно із даним актом, під час перевірки встановлено, що попередньо відповідач 1 жовтня 2007 року зареєструвався та перебував на обліку в Солом'янському РЦЗ як такий, що шукає роботу.

Так, на підставі наказу Солом'янського РЦЗ від 8 жовтня 2007 року ОСОБА_3 з 8 жовтня 2007 року був наданий статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Проте з 28 листопада 2007 року було припинено виплату допомоги та знято з обліку відповідно до абзацу 11 підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних (у зв'язку із переїздом на постійне місце проживання в іншу місцевість).

Спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що під час здійснення 7 листопада 2012 року реєстрації ОСОБА_3 як такого, що шукає роботу, він не повідомив співробітника Голосіївського РЦЗ про факт його попередньої реєстрації 1 жовтня 2007 року в Солом'янському районному центрі зайнятості в м. Києві та перебування на обліку, як такого, що шукав роботу.

Абзацом 2 пункту 1 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №219 (далі - Порядок №219, що діяв на момент взяття відповідача на облік в Голосіївському РЦЗ як безробітного), передбачено, що до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатись всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Згідно із положеннями абзаців 3 і 4 пункту 2 Порядку №219 під час проведення реєстрації громадянина працівник центру зайнятості із застосуванням автоматизованої системи заповнює персональну картку особи, що звернулася до центру зайнятості (далі - картка), в якій зазначаються особисті дані особи (прізвище, ім'я та по батькові, інформація про реєстрацію місця проживання, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності, що визначений пунктом 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», підстава припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально, та ознайомлює громадянина з пам'яткою «Ваші права - Ваші обов'язки». Форму картки та пам'ятки затверджує Мінсоцполітики.

Достовірність внесених до картки даних та згоду на їх обробку громадянин засвідчує особистим підписом.

Зі змісту персональної картки №027912110700017, яка підписана відповідачем, в пункті 10 «Дані з попередньої ПК» в графі «Чи реєструвалися в Службі зайнятості?» відмічена відповідь «ні».

Положеннями частин 2 та 3 статті 36 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» закріплено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до чинного законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечень та надання соціальних послуг.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неповідомлення відповідачем під час реєстрації його як такого, що шукає роботу у Голосіївському РЦЗ 7 листопада 2012 року про попередню реєстрацію у Солом'янському РЦЗ, не вплинуло на умови виплати йому забезпечення та надання соціальних послуг, оскільки на час здійснення реєстрації на обліку Солом'янського РЦЗ вже не перебував, соціальних виплат на цей момент не отримував.

Разом з тим, частиною 4 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Відповідно до пункту 6.8. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за №915/5136 (далі - Порядок №307), якщо виплата допомоги по безробіттю припинялась у зв'язку з переїздом на постійне проживання в іншу місцевість, та після закінчення цього періоду особа зареєструвалась в державній службі зайнятості як безробітна протягом 30 календарних днів, то їй з дня звернення продовжується виплата допомоги по безробіттю, призначена за попередньою реєстрацією особи як безробітної.

Якщо особа не зареєструвалася в службі зайнятості у строки, зазначені в абзаці першому цього пункту, то виплата допомоги по безробіттю скорочується відповідно до підпункту 2 пункту 5.4 цього Порядку.

Зазначені періоди не включаються у дворічний період, протягом якого ця допомога надається.

Відповідно до пунктів 6.13 та 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136, (далі - Порядок №307), у разі визнання в установленому порядку особи безробітною за межами дворічного періоду після її працевлаштування допомога по безробіттю визначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Якщо особа не була працевлаштована або без сплати внесків на страхування на випадок безробіття здійснювала підприємницьку або іншу діяльність (виконувала роботи (послуги) за цивільно-правовими угодами, забезпечувала себе роботою самостійно), працювала за межами України за відсутності міжнародних договорів, що передбачають взаємне визнання страхового (трудового) стажу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, то допомога по безробіттю їй не призначається.

Також, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про незаконне отримання відповідачем допомоги по безробіттю є правильними, оскільки в силу пунктів 6.8. та 6.13 Порядку №307 обставини щодо попередньої реєстрації відповідача у Солом'янському РЦЗ та отримання ним допомоги по безробіттю впливають на умови виплати такої допомоги при повторному зверненні до центру зайнятості.

За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Бутенко

О.П. Стародуб