Ухвала суду № 50507714, 02.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3825/15

Головуючий у першій інстанції: Пепеляшков О. С.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Журавльова О.Г, Комлевої О.С.,

при секретарі: Сілукової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович, про визнання договору купівлі - продажу 1/2 частини квартири недійсним та визнання права власності на 1/2 частину квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння , скасування державної реєстрації купівлі - продажу квартири, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 (далі - Позивач) звернулась до ОСОБА_3, ОСОБА_6 (далі - Відповідачі), третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович про визнання договору купівлі - продажу 1\2 частини квартири недійсним та визнання права власності на 1\2 частину квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації купівлі - продажу квартири, стягнення моральної шкоди за наступних обставин.

Суворовським районним судом м. Одеси по справі №2-866/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про поділ сумісного майна подружжя ухвалено рішення від 21.02.11 року.

Зазначеним рішенням за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_6, в м. Одесі. Рішенням від 13 липня 2011 року Апеляційного суду Одеської області вказане рішення суду було змінено та за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 в м. Одесі, а 1/2 частину квартири будинку АДРЕСА_6, в м. Одесі залишено у власності ОСОБА_6.

Ухвалою від 01.08.2011 року Суворовського районного суду м. Одеси по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення боргу,накладений арешт на квартиру АДРЕСА_6, в місті Одесі.

Ухвалою від 03.10.11 року Суворовського районного суду м. Одеси, по вказаній справі, було задоволено заяву позивача та знято арешт з квартири, а іншою ухвалою від 03.10.11 року Суворовського районного суду м. Одеси, по зазначеній справі був накладений арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 в м. Одесі, яка залишена у власності ОСОБА_6 за вказаним рішенням суду.

25.10.2011 року позивач звернулась до 1-го Суворовського відділу державної виконавчої служби ОДУЮ про примусове виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.02.2011 року , а 10.11.2011 року вказаним відділом був накладений арешт на 1/2 частини спірної квартири. Тобто, арешт був знятий з частини квартири, яка визнана рішенням суду за позивачем.

Для реєстрації права власності 1\2 частини спірної квартири позивач звернулась з рішенням суду першої та апеляційної інстанції в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується замовленням №297241.69.11 від 18.10.2011 року.

Але ж, в реєстрації 1\2 частини квартири їй було відмовлено на підставі того, на 1/2 частину спірної квартири накладений арешт ухвалою суду від 3.10. 2011 року та 1-им Суворовським відділом державної виконавчої служби ОДУЮ від 10.11.11 року, що підтверджується рішенням реєстратора КП «ОМБТІ та РОН» про відмову в реєстрації від 29.11.2011 року.

З наведеного слідує, що в разі державної реєстрації рішення суду у позивача б виникло право власності на 1\2 частину вказаної квартири, тобто виникло б право спільної часткової власності на квартиру, а до державної реєстрації рішення суду квартира знаходилась на праві спільної сумісної власності.

Квартира АДРЕСА_6, в м. Одесі була придбана під час шлюбу позивача з ОСОБА_6, є їх спільною сумісною власністю, судами першої та апеляційної інстанції встановлено також, що це спільна сумісна власність подружжя та було визнано право власності в рівних частинах, тобто по Ѕ частині кожному. З вказаного слідує, що позивач є співвласником квартири.

Проте, позивачу стало відомо, що 03.11.2011 року між відповідачами був укладений договір купівлі - продажу 1\2 частини квартири АДРЕСА_1, який зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» під №1 9106169, номер запису:3750 в книзі:790пр-108.

Зазначений договір та матеріали справи свідчать, що згоди позивач на відчуження 1\2 частини квартир не було, а нотаріус лише повідомив про це покупця - ОСОБА_3, що призвело до укладання незаконного договору.

Позивач вважає, що оскільки 1\2 частина квартири під АДРЕСА_6 на яку рішенням від 13 липня 2011 року апеляційного суду Одеської області було визнано право власності за нею, вибула з її володіння на підставі вказаного договору, то поновити становище, що існувало до укладання цього договору, можливо лише шляхом визнання за нею права власності на вказану частину квартири.

Оскільки на момент укладання спірного договору відповідач - ОСОБА_6 не був власником спірної частини квартири та не було відповідної згоди від позивача на продаж спільного майна,то при укладанні зазначеного договору були порушені вимоги передбачені ст.ст.369, 658 ЦК України, а тому такий договір має бути визнаний судом недійсним.

Крім того,як вважає позивач, своїми діями відповідач - ОСОБА_6 завдав їй моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 100 000 грн. Завдана відповідачем моральна шкода полягає в тому, що в результаті їх незаконних дій, пов'язаних з позбавленням її права власності на 1\2 частину спірної квартири, вона зазнала душевних страждань та хвилювань тому, що не має можливості розпорядитися своєю власністю на свій розсуд. Відповідач ОСОБА_6 самостійно розпорядився спільною сумісною власністю, провів розділ та продав всі приміщення в квартирі.

Таким чином, позивач при уточненні позовних вимог просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , укладений 03.11.2011 року між відповідачами, витребувати вказану частину квартири з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_3, скасувати державну реєстрацію вказаного договору, визнати за нею право власності на вказану частину квартири та стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Представники відповідачів позов не визнали.

В письмових запереченнях на позов відповідач ОСОБА_6 посилається на те, що продаж 1/2 частини квартири здійснено за домовленістю сторін, що позивач своє право власності на продану частку квартири не підтвердила, що позивач не є власником цієї частки квартири (т.1 а.с.64-66).

В письмових запереченнях на позов відповідач ОСОБА_3 посилається на те, що договорі купівлі-продажу частки квартири було здійснено з дотримання вимог законодавства , а тому відсутні підстави щодо визнання його недійсним (т.1 а.с.89-90).

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович надав письмові пояснення по справі, в яких підтверджує дотримання вимог чинного законодавства при укладанні та посвідченні договору купівлі-продажу частки квартири, укладеного між відповідачами (т.1 а.с.87-88).

Рішенням суду позов задоволено частково.

На рішення суду ОСОБА_5 та ОСОБА_3 принесли апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати, постановити нове, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У судовому засіданні встановлено наступне.

Квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 30 травня 2007 року, яке було видано виконавчим комітетом Одеської міської ради (т.1 а.с.57-58, 139-140).

03 листопада 2011 року між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частини спірної квартири, посувідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В (т.1 а.с.9).

15 листопада 2011 року відповідач ОСОБА_3 зареєструвала право власності на вказану частину квартири після укладання з відповідачем ОСОБА_6 договору купівлі-продажу (а.с.59).

Позивач згоду на відчуження 1\2 частини квартири не давала, а нотаріус не запитав у неї згоду на такі дії, а лише повідомив про це ОСОБА_3, що призвело до укладення оспорюваного договору.

Відповідач ОСОБА_6 продав відповідачу ОСОБА_3 1/2 частину спірної квартири всупереч зазначеним нормам закону без згоди позивача, надавши при цьому в нотаріальну контору витяг з державного реєстру про реєстрацію майнових прав про те, що він є єдиним власником спірної квартири.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2010 року був розірваний шлюб між відповідачем ОСОБА_6 та позивачем , який був зареєстрований 23 листопада 2002 року (т.1 а.с.199).

ОтжеАДРЕСА_4, по АДРЕСА_6 в м. Одесі була придбана відповідачем ОСОБА_6 і позивачем під час шлюбу, тобто на даний час квартира знаходиться в спільній частковій власності сторін. Дану обставину підтвердив у судовому засіданні й представник відповідача, котрий пояснив, що його довіритель не зареєстрував належну йому 1\2 частину квартири в установленому законом порядку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2011 року за позивачем було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6, в м. Одесі, а іншу 1/2 частину спірної квартири залишено у власності ОСОБА_6.(т.1 а.с.18-19).

18 жовтня 2011 року позивач звернулась до КП «ОМБТ1 та РОН» з заявою про реєстрацію прав власника на 1/2 частину спірної квартири, однак їй було відмовлено у зв'язку з накладанням арешту на 1/2 частину спірної квартири на підставі рішення реєстратора про відмову в реєстрації від 29 листопада 2011 року (т.1 а.с.27-29).

При цьому відповідач ОСОБА_6 з такою заявою до КП «ОМБТІ та РОН» не звертався.

Матеріалами справи встановлено, що 23 листопада 2011 року на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_6 ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 3 жовтня 2011 року накладений арешт.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2011 року на 1/2 частину спірної квартири, яка належить ОСОБА_3 накладено арешт (т.1 а.с.35).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23 січня 2013 року вказаний арешт знято (т.1 а.с.300-301).

Також з матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2011 року КП «ОМБТІ та РОН» відмовило ОСОБА_5 у реєстрації прав власності на 1/2 частину спірної квартири, у зв'язку з накладення арешту.

При цьому заява ОСОБА_3 про реєстрацію за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири, придбану за договором купівлі-продажу від З листопада 2011 року була зареєстрована КП «ОМБТІ та РОН» в державному реєстрі 15 листопада 2011 року, тоді як на квартиру накладений арешт.

Згідно довідки КП «ОМБТІ та РОН» від 13 червня 2012 року за Відповідачем ОСОБА_6 зареєстровано 1/2 частина квартири АДРЕСА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Одеської міської ради 30 травня 2007 року, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстрована 1\2 частина квартири АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідчено приватним нотаріусом Журавель М.В. (т. 1 а.с.136).

Ухвалою Суворовського районного суду від 12 серпня 2013 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_6 в місті Одеса (т.2 а.с.12).

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2012 року позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки квартири, укладеного між відповідачами , про зобов'язання повернути частину квартири у власність, про скасування державної реєстрації право власності та відшкодування моральної шкоди залишені без задоволення (т.1 а.с.217-221). Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2012 року вказане рішення залишено без змін ( т.1 а.с. 271-274).

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 12 червня 2013 року зазначені судові рішення були скасовані.

Відповідно до ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Пунктом 1, частини 1, статті 4 цього Закону встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права, а саме права право власності на нерухоме майно.

Згідно статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної част¬кової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Відповідно до статті 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно ч. З ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подано письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до п. 1,ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п.1.3 .ст.215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3,5.6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 2 статті 216 ЦК України передбачено, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до ч. 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу 1\2 частини квартири АДРЕСА_8 від 03 листопада 2011 року, щодо скасування державної реєстрації від 15 листопада 2011 року та щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9.

Вимоги щодо витребування майна з незаконного чужого володіння заявлені передчасно, та не підлягали задоволення відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн, у зв'язку з відсутністю відповідних доказів спричинення такої шкоди.

Таким чином, виходячи з наступного, доводи апеляційних скарг не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: О.Г. Журавльов

О.С.Комлева