Рішення № 505038, 13.02.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

13.02.2007

Справа №2-7/18200-2006

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінки, 63, код ЗКПО 31173285)

До відповідача – Закритого акціонерного товариства «Агрофірма Таврида» (Бахчисарайський район, с. Тернисте, вул. Леніна, 1, код ЗКПО 03759783)

Про стягнення 123663,73 грн.

Суддя Дворний І. І.

представники:

Від позивача – Сергеєнко О.О. – предств., дов. № 35 від 25.09.2006р.

Від відповідача - не з’явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства «Агрофірма Таврида» (Бахчисарайський район, с. Тернисте, вул. Леніна, 1, код ЗКПО 03759783) про стягнення 123663,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті придбаного за договором №45 від 29.07.2004 р., через що заборгованість ЗАТ «Агрофірма Таврида» перед ТОВ «Сонячний берег» з урахуванням інфляційних витрат складає 109290,06 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5687,11 грн. та штраф у сумі 8686,56 грн.

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній документами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

29.07.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (Продавець) та Закритим акціонерним товариством «Агрофірма Таврида» (Покупець) був укладений договір №45, згідно п. 1.1 якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупцеві засоби захисту рослин та агрохімікати, а Покупець зобов’язується прийняти цей товар та оплатити його згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до Розділу 3 Договору відпуск та приймання товару здійснюється в асортименті, кількості та за цінами, встановленими за згодою сторін на кожну партію поставки та вказується у накладних, які є невід’ємною частиною цього Договору.

П. 5.1 Договору передбачено, що оплата за придбаний товар, який поставляється за цим Договором, здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з дня відвантаження Товару складом Продавця.

На виконання вказаного Договору позивачем був переданий у власність відповідачу наступний товар:

1) Топсин М-70% кількістю 62,5 кг на загальну суму 5468,75 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-00168 від 29.07.2004 р.;

2) Топсин М-70% кількістю 840 кг на загальну суму 73500,00 грн., про що свідчить видаткова накладна №РН-00176 від 04.08.2004 р.

Вказаний товар був отриманий уповноваженим представником відповідача, про що свідчать довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

06.09.2004 р. між сторонами за договором була укладена Додаткова угода, згідно якої ціна товару Топсин М-70%, поставленого за видатковими накладними №РН-00168 від 29.07.2004 р. та №РН-00176 від 04.08.2004 р., була змінена до 96,25 грн. за 1 кг.

Таким чином, загальна вартість поставленого відповідачу товару складає 86865,62 грн. та, в порушення вимог укладеного договору, у встановлені строки сплачена не була, через що позивач просить стягнути вказану суму боргу у примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння міна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості за договором перед позивачем у розмірі 86865,62 грн., у той час як відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При таких обставинах матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого йому товару за №45 від 29.07.2004 р., через що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому, згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 7.5 Договору купівлі-продажу №45 від 29.07.2004 р. сторони передбачили, що за односторонню відмову від виконання своїх зобов’язань протягом дії цього Договору, така сторона сплачує штраф в розмірі 10% від суми невиконаного зобов’язання. Аналогічне положення міститься в п. 7.3 Договору, яким встановлено, що у випадку невиконання Покупцем прийнятих на себе цим Договором зобов’язань, Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі 10% вартості товару.

За таких обставин, вимоги ТОВ «Сонячний берег» щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 8686,56 грн., що дорівнює 10% від вартості поставленого та неоплаченого товару на суму 86865,62 грн., суд визнає легітимними та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі ст. 536 ЦК України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Судом встановлено, що заявлені позивачем до відшкодування суми інфляційних витрат у розмірі 22424,44 грн. та 3% річних у сумі 5687,11 грн. розраховані правомірно, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Агрофірма Таврида» (Бахчисарайський район, с. Тернисте, вул. Леніна, 1, код ЗКПО 03759783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінки, 63, код ЗКПО 31173285) суму заборгованості у розмірі 86865,62 грн., штраф у розмірі 8686,56 грн., 22424,44 грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 5687,11 грн., 1236,63 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.