Ухвала суду № 50502693, 09.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року Справа № 876/9200/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Львівського обласного військового комісаріату, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо видачі предметів речового майна за нормами забезпечення, які не одержав на час звільнення, згідно з довідкою-розрахунком №4/2010 на суму 6353,92 грн. та зобов'язати відповідача видати предмети речового майна за нормами забезпечення, які не одержав на час звільнення, згідно з довідкою-розрахунком №4/2010 на суму 6353,92 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Львівського обласного військового комісаріату щодо невидачі предметів речового майна за нормами забезпечення ОСОБА_1 згідно довідки-розрахунку № 4/2010 на суму 6353,92 грн. Зобов'язано Львівський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 предмети речового майна згідно з довідкою-розрахунком № 4/2010.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що на момент звернення позивача до суду Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не було передбачено право на отримання грошової компенсації за ненадане речове майно для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Роліна Г.Г. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Позивач- ОСОБА_1 у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у званні підполковника у Головному представництві замовника №4762 і 16 грудня 2010 року наказом №1466 Міністра оборони України був звільнений зі служби у запас на підставі статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року.

Наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2010 року №197 позивача було виключено із списків особового складу Головного представництва замовника №4762.

За час проходження служби ОСОБА_1 не було видане речове майно та не виплачена грошова компенсація за нього на суму 6353,92 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком Львівського обласного військового комісаріату №4/2010 про виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі позивачу у зв'язку із звільненням зі служби.

Листом від 05 квітня 2011 року за №1685 Львівський обласний військовий комісаріат відмовив позивачу у виплаті належної грошової компенсації за неотримане речове майно у зв'язку з відсутністю коштів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2011 року у справі № 2а-11534/11/1370 (яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. у справі №64823/12/9104) за позовом військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно - позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з Львівського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6353,92 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 лютого 2014 року у справі №К/800/2677/13 касаційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2011 року у справі № 2а-11534/11/1370 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі №64823/12/9104 задоволено, рішення судів скасовано, у задоволенні позову військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно відмовлено.

05 серпня 2014 року позивач звернувся в Львівський обласний військовий комісаріат про видачу речового майна.

Листом від 12 липня 2014 року №5457 т.в.о. військового комісара Львівського обласного військового комісаріату повідомив про те, що на даний час речового майна на покриття існуючої заборгованості на речовому складі Львівського ОВК немає, проте підготовлена заявка від 12 серпня 2014 року № 5480 на ім'я командира ВЧ 2678 з клопотанням щодо виділення речового майна для покриття заборгованості на суму 6353,92 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день підписання наказу про звільнення позивача зі служби в грудні 2010 року позивач мав, передбачене вказаним Положенням право на отримання речового майна, яке він не отримав у період проходження військової служби згідно з довідкою-розрахунком № 4/2010 на суму 6353,92 грн., а тому єдиним можливим способом захисту порушеного права позивача є витребування в натурі неотриманого речового майна.

Такий висновкок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції закону, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці мали право на одержання за рахунок держави грошового забезпечення, а також речового майно і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошову компенсацію замість них.

Ст.2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року № 1459-III дію ч.2 ст.9 вказаного Закону зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за не отримане речове майно

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абз.1 п.2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абз.2 п.2)

Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489-V дію п.2 ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року № 107-VI пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключено.

Однак, внесені п.п.3 п.67 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року № 107-VI, також визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008).

Таким чином, на момент звільнення позивача зі служби - 16 грудня 2010 року - були чинні положення п.2 ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Згідно з п.27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Оскільки позивач є військовослужбовцем, який проходив службу, то на нього розповсюджується даний пункт, проте лише в частині права на отримання речового майна, а не грошової компенсації замість нього, оскільки зазначений пункт Положення в частині грошової компенсації суперечить Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як вбачається з матеріалів справи, на день підписання наказу про звільнення позивача зі служби в грудні 2010 року позивач мав передбачене вказаним Положенням право на отримання речового майна, разом з тим, у період проходження військової служби вказане майно він не отримав.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, оскільки єдиним можливим способом захисту порушеного права позивача є витребування в натурі неотриманого речового майна.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Таким чином, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Аналогічна позиція викладене, зокрема, і у п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року у справі № 813/4244/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 11 вересня 2015 року.