Ухвала суду № 50502633, 01.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 р. Справа № 1142/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Луцькавтодор» звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.07.2011 року № 0001982301 в частині збільшення йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 229046,00 грн., в тому числі 183237,00 грн. за основним платежем і 45809,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що позивач підтвердив факт реального здійснення господарських операцій з ТзОВ «Волиньсільбуд», а саме придбання в останнього бітуму дорожнього, належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, встановленим законодавством. Також, на думку суду, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на поставку товару не може бути підставою для позбавлення його права на формування податкового кредиту, оскільки ЗАТ «Луцькавтодор» не був замовником і отримувачем транспортних послуг і вартість товару включала його доставку на склад покупця, а протилежне податковим органом не доведено. Крім того, по операціях з придбання позивачем у ТзОВ «Волиньсільбуд» товару не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також судом не встановлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ТзОВ «Волиньсільбуд», наявності обвинувального вироку суду, яким були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства чи видачу податкових накладних від цього підприємства, по яких сформував податковий кредит позивач.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що перевіркою ПрАТ «Луцькавтодор» з врахуванням відомостей, встановлених під час перевірки ТзОВ «Волиньсільбуд», було встановлено, що правочини між цими підприємствами щодо поставки товару (бітуму дорожнього) є нікчемними, оскільки відсутні документи про транспортування товару, акти прийому-передачі та інші документи, які підтверджують фактичну передачу товару від продавця до покупця. Даний висновок, на думку податкового органу, підтверджується тим, що у ТзОВ «Волиньсільбуд» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що свідчить про неможливість фактичного здійснення ним господарської діяльності.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 11.05.2011 року до 22.05.2011 року працівники Луцької об'єднаної державної податкової інспекції провели планову виїзну документальну перевірку ПрАТ «Луцькавтодор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року до 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 30.06.2011 року № 5164/23-2/13349767.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2010 року на 183237,00 грн., та п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2011 року на 75083,00 грн.

На підставі акту перевірки Луцька об'єднана державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011 року № 0001982301, яким ПрАТ «Луцькавтодор» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 304130,00 грн., в тому числі 258320,00 грн. за основним платежем і 45810,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив дане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак його скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Як зазначено вище, позивач оскаржує в судовому порядку дане податкове повідомлення-рішення в частині збільшення йому грошового зобов'язання на 229046,00 грн., в тому числі 183237,00 грн. за основним платежем і 45809,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, тобто щодо взаємовідносин з ТзОВ «Волиньсільбуд», а в іншій частині рішення не оскаржене, відповідно суд не досліджує і не оцінює питання його правомірності.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині, що оскаржується, з таких підстав.

Питання визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 року регулювались Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

А згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами (його контрагентами), а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Також дані обставини не тягнуть за собою нікчемність всіх правочинів, які вчинялися підприємством з моменту державної реєстрації та самі по собі не можуть свідчити, що ці правочини укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановив суд, у травні-червні 2010 року згідно із усною домовленістю ПрАТ «Луцькавтодор» придбало у ТзОВ «Волиньсільбуд» бітум дорожній на загальну суму 1345990,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 224331,00 грн., який позивач включив до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Колегія суддів враховує, що такі дії підприємств суперечать вимогам п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Однак відповідно до змісту ст. 215 цього Кодексу, якою визначено підстави недійсності правочинів, недотримання сторонами форми правочину не є підставою його визнання недійсним.

При цьому, частиною 3 даної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Проте відповідач не надав суду доказів оскарження договорів, укладених між ПрАТ «Луцькавтодор» та ТзОВ «Волиньсільбуд» без дотримання їх обов'язкової письмової форми та доказів їх визнання судом недійсними.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій між ПрАТ «Луцькавтодор» та ТзОВ «Волиньсільбуд» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, а саме наступними.

Підписаними сторонами видатковими накладними, виписаними ТзОВ «Волиньсільбуд» податковими накладними.

Товар ПрАТ «Луцькавтодор» отримало через завідувача складу підприємства ОСОБА_2, яка прийнята на роботу згідно з наказом від 19.01.2005 року № 7, на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних на її ім'я, від 05.05.2010 року № 211 та від 01.06.2010 року № 278, які були зареєстровані в Журналі реєстрації довіреностей за 2007-2010 роки відповідно до вимог п. п. 2-4 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за № 293/1318.

Допитана судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що до її посадових обов'язків входить приймання та зберігання, ведення обліку матеріалів та їх подальша видача. ПрАТ «Луцькавтодор» знаходиться по вулиці Дубнівській, 66 в м. Луцьку, тоді як асфальтобетонний завод підприємства, виробнича база по виготовленню асфальтобетону та бітумної емульсії, зберігання бітуму дорожнього знаходиться по пров. Дорожньому, 4 в м. Луцьку і саме за цією адресою здійснювалася поставка товару від ТзОВ «Волиньсільбуд».

Також отримання даного товару було відображене позивачем у звіті руху матеріалів по складу за травень-червень 2010 року та в бухгалтерському обліку підприємства, а саме вартість товарів включено до складу валових витрат у ІІ кварталі 2010 року, а суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару, включені до складу податкового кредиту за липень 2010 року.

Факт повного розрахунку позивача за придбаний товар підтверджується реєстром платіжних документів за період з 01.05.2010 року до 01.11.2011 року і повідомленнями про відступлення права вимоги та платіжними дорученнями.

Водночас, на думку колегія суддів, посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних щодо перевезення зазначених вище товарів, які придбав позивач, не є доказом нездійснення господарських операцій, оскільки відповідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.10.1997 року № 363, товарно-транспортна накладна є первинним обліковим документом, що складається при наданні транспортних послуг вантажовідправникам/ вантажоодержувачам незалежним перевізником.

Тобто відповідно до змісту наведених норм товарно-транспортна накладна складається для обліку списання, руху та оприбуткування продукції у зв'язку з її переданням не безпосередньо продавцем покупцеві, а через третю особу (ліцензованого перевізника).

Отже, товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

А як встановив суд з пояснень позивача, які не спростовані відповідачем, ПрАТ «Луцькавтодор» не був замовником і отримувачем транспортних послуг, а вартість товару включала його доставку на склад позивача.

Крім того, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, придбані у ТзОВ «Волиньсільбуд» товари (бітум дорожній) ПрАТ «Луцькавтодор» в подальшому використовувало у власній господарській діяльності, що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних, підрядних робіт (відновлення дорожнього покриття з частковою заміною покриття, реконструкція доріг, поточний ремонт доріг) та актами приймання виконаних будівельних робіт, у яких передбачено такий вид робіт, як розлив бітуму дорожнього, вкладання приготовленого з бітуму асфальтобетону та асфальтобетонних сумішей, бітумних емульсій.

Наведене узгоджується із статутним предметом діяльності ПрАТ «Луцькавтодор», яким є, зокрема будівництво, ремонт та експлуатація автомобільних доріг, благоустрій територій, експлуатаційне утримання автомобільних доріг і територій.

При цьому, як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також виписані ТзОВ «Волиньсільбуд» податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент виписки законодавству.

Таким чином, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «Волиньсільбуд».

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Як встановив суд, на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Волиньсільбуд» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до даних акту від 09.11.2010 року № 7890/23-1/33837498 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Волиньсільбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року до 02.11.2010 року, складеного Луцькою об'єднаю державною податковою інспекцією, відвантаження товару на ЗАТ «Луцькавтодор» відповідно до податкових накладних в травні 2010 року на суму 499098,50 грн., в тому числі податок на додану вартість 83183,00 грн., в червні 2010 року на суму 846892,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 141148,70 грн., ТзОВ «Волиньсільбуд» відображено в податкових зобов'язаннях травня і червня 2010 року у відповідних деклараціях з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень податкового органу про те, що у ТзОВ «Волиньсільбуд» відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки відповідач не надав належних доказів на їх підтвердження, а його висновки ґрунтуються лише на аналізі баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з податку на додану вартість без фактичного з'ясування реального майнового стану підприємства та перевірки його фінансово-господарської діяльності.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, витрати з придбання бітуму дорожнього у ТзОВ «Волиньсільбуд» позивач включив до складу валових витрат у ІІ кварталі 2010 року, про що зазначено вище, однак податковий орган, вказуючи на неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по цих господарських зобов'язаннях ні в акті перевірки ПрАТ «Луцькавтодор», ні в акті перевірки ТзОВ «Волиньсільбуд» не зафіксував будь-яких порушень при формуванні позивачем валових витрат по операціях з придбання товару у ТзОВ «Волиньсільбуд».

Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.

Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання позивачем у зазначеного вище контрагента товару (бітуму дорожнього), який використовувався ним в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся, в зв'язку з чим визначення позивачу спірного податкового зобов'язання з податку на додану вартість є протиправним.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року у справі № 2а-2904/11/0370 за позовом Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 07.09.2015 року