Ухвала суду № 50502411, 09.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 757/24640/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Мельник А.В. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Старової Н.Е., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Севастополя, Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України у Генічеському районі Херсонської області, третя особа Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов'язання призначити виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Севастополя (відповідач 1), Пенсійного фонду України (відповідач 2), управління Пенсійного фонду України у Генічеському районі Херсонської області (відповідач 3), третя особа Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання її права на пенсійне забезпечення в Україні; визнання бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не забезпечення їй своєчасного і в повному об'ємі фінансування і виплати пенсії; визнання незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Севастополя щодо не призначення, не нарахування і не виплати позивачу пенсії за віком, а також дії щодо відмови в призначенні пенсії за заявою позивача; визнання протиправними бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області щодо не призначення, не нарахування і не виплати позивачу пенсії за віком, а також дії щодо відмови в призначенні пенсії за заявою позивача; зобов'язання зазначеного управління призначити і виплачувати з 10 лютого 2014 року позивачу пенсію за віком, з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не призначеної, не нарахованої і не виплаченої пенсії, допустивши негайне виконання виплати пенсії за 1 місяць.

Печерський районний суд міста Києва своєю постановою від 26 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є особою похилого віку (67 років), має трудовий стаж 30 рік.

У червні 1996 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач мешкала за адресою - АДРЕСА_1, АР Крим. Україна. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, позивачу пенсія не призначалась, відповідно пенсійних виплат позивач не отримує.

04.03.2014 року представник ОСОБА_2 особисто, зі заявою (усною і письмовою) та оригіналами необхідних документів звернувся до управління ПФУ в Ленінському районі міста Севастополя для вирішення питання призначення пенсії. У прийнятті оригіналів документів для розгляду було відмовлено. Інспектор зазначив, що пенсія громадянам, які постійно мешкають за кордоном, не призначається. Факт даного звернення підтверджується вхідним штампом відповідача-1 на письмовій заяві (вх. № 37-М від 04.03.2014 року).

Стаття 3 Закону України від 15.04.2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутну територію АР Крим та міста Севастополя визнано тимчасово окупованою територією, на яку поширюється особливий правовий режим, зокрема, щодо реалізації прав громадян на пенсійне забезпечення.

Заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Закон - № 1058-IV).

Останнім містом проживання позивача в Україні було місто Севастополь.

Стаття 17 цього Закону встановлено, що у разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території місце розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Також ч. 2 ст. 7 Закону передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно постанови Правління ПФУ № 13-4 органами, що здійснюють виплату пенсії кримським пенсіонерам, визначено: головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - щодо пенсійного забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей) або згідно з міжнародними договорами України з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; управління Пенсійного фонду України в Генічеському, Каланчацькому, Новотроїцькому та Чаплинському районах Херсонської області - щодо осіб, які отримують пенсію відповідно до інших законодавчих актів.

03 жовтня 2014 року представник позивачки звернувся з письмовою заявою про призначення їй пенсії, а 20.10.2014 року - ще й особисто до управління ПФУ у Генічеському районі Херсонської області, яке відповідно до делегованих повноважень, на даний час має компетенцію щодо вирішення питання пенсійного забезпечення позивача.

Відповідями від 13.03.2014 року вих. № 37-М (отримано 20.03.2014 року) та від 28.10.2014 року вих. № 4718/08 (отримано 27.02.2014 року) відповідач-1 та відповідач-3 відмовили позивачу у призначенні пенсії.

Колегія суддів з приводу даних спірних правовідносин, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальний захист конкретизовані у Законах України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Статтею 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Частина 4 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянамини на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи наведене, питання призначення пенсій громадянам України, які постійно проживають у Державі Ізраїль, буде вирішуватися у разі прийняття Верховною Радою відповідного Закону за встановленим Угодою порядком.

Позивач виїхала за кордон на постійне місце проживання у 1996 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набув чинності з 1 січня 2004 року, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно зі статтею 58 Конституції України його норми не можуть розповсюджувати свою дію на правовідносини, що виникли у 1996 році. Як наслідок, факт визнання неконституційними положень зазначеного Закону не змінює правового регулювання спірних правовідносин.

Отже, будь-яких змін у правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, а тому правових підстав для призначення пенсії позивачу не вбачається.

Згідно п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280 (далі - Положення), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Стаття 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, до яких відноситься Пенсійний фонд України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за №-42/6730 (далі - Положення № 8-2), призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах.

Згідно з п.п. 6 п. 3 Положення Пенсійний фонд України лише організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2014 року затверджено «Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя» (далі - Порядок).

Згідно ч. 1 Порядку, порядок визначає механізм виплати пенсій та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення в Російській Федерації.

Оскільки, позивач не проживає на території АР Крим і не отримує пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, підстав для задоволення вимог до управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області не вбачається.

У своїй позовній заяві позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Нормами Закону № 1058-IV, визнаними неконституційними ( п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51), регулюються відносини, що стосуються відновлення виплати раніше призначеної пенсії на території України. Позивачу пенсія на території України не призначалася, оскільки вона досягла пенсійного віку після виїзду за кордон.

З огляду на зазначене, рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 25-рп/2009 не поширює свою дію на спірні правовідносини щодо призначення пенсії особі, що постійно проживає за межами України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач - управління ПФ України діяв в межах чинного законодавства та не порушив права та свободи позивача.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 14.09.2015 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Старова Н.Е.

Файдюк В.В.