Постанова № 50486821, 15.09.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р.Справа № 915/836/15Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Мирошниченка М.А. ( доповідач), Дібрової Г.І. та Принцевської Н.М.

(склад судової колегії сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Кіртока Л.В.

за участю представників:

Прокуратури Одеської області - прокурор Лянна О.А.

Управління містобудування, архітектури, комунальної власності та земельних питань Первомайської міської ради - Растєряєва О.В.

ПАТ "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона" - Сімцис К.С.

Первомайської міської ради - Растєряєва О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона" на рішення господарського суду Миколаївської області від 10 червня 2015 року у справі № 915/836/15 за позовом Первомайського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі: Управління містобудування, архітектури, комунальної власності та земельних питань Первомайської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первомайської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона"

про стягнення 46 298 грн. 45 коп. та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2015 р. Первомайським міжрайонним прокурором (далі Прокурор) у господарському суді Миколаївської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Управління містобудування, архітектури, комунальної власності та земельних питань Первомайської міської ради (далі Позивач) до Публічного акціонерного товариства "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона" (далі Відповідач) про:

- розірвання договору оренди нерухомого майна комунальної власності № 5 від 01.08.2013 року, укладеного між Управління містобудування, архітектури, комунальної власності та земельних питань Первомайської міської ради та Публічним акціонерним товариством "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона";

- стягнення з Публічного акціонерного товариства "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона" на користь Управління містобудування, архітектури, комунальної власності та земельних питань Первомайської міської ради заборгованості за оренду нерухомого майна комунальної власності (за договором № 5 від 01.08.2013 року) в сумі 46 298, 45 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Прокурор зазначив, що між позивачем та відповідачем 01.08.2013 р. було укладено договір №5 оренди нерухомого майна комунальної власності, а сама 1-ий поверх нежитлового приміщення площею 202,8 кв.м., за адресою: м. Первомайськ Миколаївської області, вул.. Грушевського, 19. Договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, і діє з 01.08.2013 р. по 01.07.2016 р. включно.

Прокурор зазначає, що Відповідач взяті на себе зобов'язання за укладеним договором належним чином не виконує, зокрема не сплачує своєчасно та у повному обсязі орендну плату, у зв'язку із чим у нього за період з 17.07.2014 р. по 01.04.2015 р. виникла заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 46 298,45 грн. (включаючи пеню у розмірі 4082,71 нараховану за даний період) за укладеним договором. (а.с. 2-7)

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.05.2015 року за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Первомайську міську раду та розгляд справи призначено на 10.06.2015 року. (а.с. 1)

Відповідач участі у розгляді справи у суді першої інстанції не приймав, відзив не надавав.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.06.2015 року (повний текст складено та підписано суддею Олейняш Е.М. 11.06.2015 р.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за оренду нерухомого майна комунальної власності за договором № 5 від 01.08.2013 року в сумі 46 298, 45 грн. (сорок шість тисяч двісті дев'яносто вісім грн. 45 коп.), в тому числі: 42 215, 74 грн. (сорок дві тисячі двісті п'ятнадцять гривень 74 коп.) - заборгованості з орендної плати; 4 082, 71 (чотири тисячі вісімдесят дві гривень 71 коп.) - пені, а також розірвано договір оренди нерухомого майна комунальної власності № 5 від 01.08.2013 року, укладений між позивачем та відповідачем. Крім того суд стягнув з відповідача в доход Державного бюджету України 3 045, 00 грн. (три тисячі сорок п'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд послався на приписи норм чинного законодавства України та зазначив, що відповідачем не спростовані доводи викладені в позові та не надано суду жодного документального доказу, які б спростували доводи щодо неналежного виконання зобов'язань по договору та що він погасив вказану заборгованість. Щодо вимоги про розірвання договору, то суд зазначив, що починаючи з липня 2014 року по березень 2015 року включно (9 місяців) відповідачем не було проведено жодного платежу, тобто період несплати орендних платежів становить більше трьох місяців, що є істотним порушенням умов Договору та є підставою для розірвання договору в судовому порядку. Враховуючи викладене, вимога про розірвання договору оренди є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. (а.с. 45-48)

Частково не погоджуючись з цим судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду в якій просить прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з нього заборгованість по орендній платі та пеню в сумі 46 298,45 грн. та судовий збір, а в решті позовних вимог (розірвання договору оренди) відмовити.

В обґрунтування цієї позиції скаржник зазначив, що він згідно статуту здійснює будівництво, ремонт та виробництво будівельних матеріалів. Під час дії останнього договору оренди №5 01.08.2013 року у нього виникли фінансові труднощі які стали причиною не сплати орендної плати. За період 2013 - 2015 роки підприємством виконано будівельні роботи за кошти державного бюджету на загальну суму 480922,66 грн. Також він виконав роботи, згідно сторонніх договорів, на суму 249066,67 грн. (Акти взаєморозрахунків додаються) В зв'язку з затримкою фінансування з державного бюджету у нього виникла кредиторська заборгованість та накладено арешт на розрахункові рахунки, що підтверджено листом з банківської установи № Р2-В99/1913 від 16 липня 2015 року Орендоване приміщення перебуває на балансі позивача, а власником приміщення фактично являється Первомайська міська рада яка в свою чергу не своєчасно виконала грошові зобов'язання перед ним.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена ч. 1 ст. 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. Однак, частиною 1 ст. 614 ЦК України формулюється правило, згідно з яким боржник несе відповідальність за) рушення зобов'язання за наявності його вини. Як вбачається з вищевикладеного та доданих до апеляційної скарги документів, відповідач по справі не виконав своїх зобов'язань щодо виконання умов договору оренди з незалежних від нього причин.

Крім того скаржник вважає, що зазначену справу було розглянуто без повідомлення його про розгляд справи чим порушено приписи ст. 64 ГПК України, його право на участь у розгляді справи, що позбавило його можливості надати заперечення і докази. (а.с. 57-60)

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2015 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді: Шевченко В.В., суддів Дібрової Г.І. та Принцевської Н.М. та призначено до розгляду на 15.09.2015 р. о 12:00, у приміщенні Одеського апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченко, 29, зал судових засідань № 9.

У зв'язку із перебуванням головуючого судді Шевченко В.В. у відпустці, справу №915/836/15 згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.08.2015 р. та розпорядження в.о. керівника апарату від 28.08.2015 р. № 478 перерозподілено колегії суддів, у складі головуючого судді: Мирошниченко М.А., суддів: Дібрової Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 р. цю апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.09.2015 р. об 12:00 год. у складі суддів Мирошниченко М.А. (доповідач), суддів Дібрової Г.І. та Принцевської Н.М., про що учасники процесу, згідно ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу заступник прокурора Миколаївської області просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих суду просив суд, рішення місцевого господарського суду частково скасувати, а вимоги викладені в апеляційній скарзі задовольнити.

Представник прокуратури в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник позивача та Первомайської міської ради в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Переглядаючи відповідно до приписів ст. 101 ГПК України справу повторно в повному обсягу, заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та це встановлено судом першої інстанції 01.08.2013 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено Договір № 5 оренди нерухомого майна комунальної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язувався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування майно комунальної власності міста (далі - Майно) на 1-му поверсі загальною площею 202, 8 кв.м., розміщене за адресою: м. Первомайськ, вул. Грушевського, 19, що перебуває на балансі позивача , вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку на 31 березня 2013 року і становить 185 030 грн. 00 коп. (сто вісімдесят п'ять тисяч тридцять грн. 00 коп.) (п. 1.1 Договору) (арк. 13-16).

Відповідно до п. 10.1 Договору договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.08.2013 року до 01.07.2016 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 2.2 Договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майно. Власником Майна залишається територіальна громада міста, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням міської ради від 25.02.2010 року № 9 (далі - Методика), або за результатами конкурсу на право оренди Майна і на дату підписання договору становить 3 862 грн. 49 коп. (три тисячі вісімсот шістдесят дві грн. 49 коп.

Відповідно до п. 3.2 Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць.

Відповідно до п. 3.6 Договору орендна плата сплачується Орендарем тільки в грошовій формі незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця до місцевого бюджету, згідно з наданим Орендодавцем рахунком, який орендар до 10 числа щомісячно самостійно отримує в кабінеті № 316 міськвиконкому.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного перерахування або не в повному обсязі орендної плати вона підлягає індексуванню і стягується з орендаря з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.8 Договору у разі припинення (розірвання) Договору Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції.

Відповідно до п. 5.1 Договору орендар зобов'язаний використовувати орендоване Майно відповідно до його призначення та умов Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору орендар зобов'язаний своєчасно отримувати рахунки й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 5.8 Договору орендар зобов'язаний щомісяця до 10 числа надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати). На вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Відповідно до п.10.6 Договору чинність Договору припиняється внаслідок, зокрема, достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду.

Договір підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін.

Змістовний аналіз умов Договору, зокрема його предмету та правового статусу майна, надає можливість суду апеляційної інстанції зробити висновок, що цей договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму) комунального майна, а тому взаємовідносини сторін за цим договором, окрім його умов, регулюються загальними нормами зобов'язального права, нормами ЦК і ГК України які регламентують відносини з оренди (найму) майна та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічного змісту норма закріплена в ст. 283 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 ГК України об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1-2, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Як свідчать матеріали справи та це встановив суд першої інстанції, на виконання умов договору орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв у користування майно нежитлове приміщення на І поверсі, площею 202,8 кв.м., яке знаходиться за адресою вул. Грушевського, 19, м. Первомайськ, що підтверджується складеним та підписаним сторонами Актом приймання-передачі, який є належним доказом вказаної передачі. (а.с. 17)

Викладене свідчить, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за Договором, і відповідач , як вбачається з його апеляційної скарги, не оспорює і визнає цей факт.

Однак як вбачається зі змісту позовних вимог та наявного у матеріалах справи розрахунку відповідач у порушення умов Договору систематично не сплачував орендну плату і за період з 17.07.2014 р. по 01.04.2015 р. має заборгованість по її платі в розмірі 42215 грн. 74 коп. (з урахуванням індексації).

Доказів того, що відповідач немає вказаної заборгованості, тобто що він належним чином виконував свої зобов'язання за Договором, відповідач суду у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав.

Водночас факт наявності вказаної заборгованості, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, визнається відповідачем, що згідно приписів ст. 32 та 36 ГПК України є належним доказом наявності цієї заборгованості.

Слід зазначити що представник скаржника (директор) в усних пояснення наданих суду апеляційної інстанції також визнав і підтвердив, що його підприємство дійсно не здійснювало оплату орендної плати на протязі дев'яти місяців і, що раніше рішеннями судів з підприємства стягувалась заборгованість по сплаті орендної плати за цим договором.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд, правильно застосувавши зазначені ним у рішенні норми матеріального права, обґрунтовано стягнув цю заборгованість з відповідача на користь позивача, з урахуванням передбаченої п.3.7 Договору індексації.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи приписи вищезазначених правових норм, наявність вищевказаної заборгованості, та передбачену п.3.7 договору відповідальність відповідача за несвоєчасну сплату орендної плати у вигляді пені у конкретно визначеному порядку та розмірі нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд також обґрунтовано задовольнив вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 4082грн.71коп. пені, а всього обґрунтовано стягнув 46 298 грн. 45 коп.

Слід зазначити, що відповідач не оспорює та визнає це стягнення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив заявлені прокурором в інтересах позивача грошові вимоги і правові підстави для скасування судового рішення або його зміни в цієї частині відсутні.

Щодо позовної вимоги прокурора про розірвання договору оренди, висновку місцевого суду з цього питання та доводів відповідача по цієї вимозі викладених в апеляційній скарзі, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Законом України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір може бути розірвано достроково за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України (ч. 3 ст. 26 Закону).

Відповідно до п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.13 року № 12 вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке. Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Як вказано вище, умовами п. 3.6, п. 5.2, п. 5.8 Договору сторони погодили, що орендна плата повинна сплачуватись орендарем своєчасно тільки в грошовій формі незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно.

Як зазначалось вище систематична несплата відповідачем орендної плати та наявність заборгованості, доведена належними та достатніми доказами та визнається відповідачем.

Так, як вбачається з поданого позивачем детального розрахунку нарахованої орендної плати, починаючи з липня 2014 року по березень 2015 року включно (9 місяців) відповідачем не було проведено жодного платежу, тобто період несплати орендних платежів становить більше трьох місяців, що є істотним порушенням умов Договору та є підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладені встановлені обставини та вищенаведені приписи норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимогу Прокурора про розірвання Договору.

Доводи скаржника про те, що несплата орендної плати виникла не з його вини, а у зв'язку з тим, що з ним несвоєчасно розраховуються контрагенти за договорами по яким він виконував для них роботи в, т.ч. власник орендованого майна, і що на його (відповідача) розрахункові рахунки було накладено арешт, не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення в частині розірвання договору та ухвалення нового про відмову в задоволенні в позову в цієї частині, з огляду на таке.

Згідно приписів ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний розсуд господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно приписів ст. 44 і 49 ГК України підприємництво здійснюється, серед іншого, на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику і підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання.

Як зазначалось вище п. 3.6 Договору передбачено, що орендна плата за користування майном повинна вноситись у встановлені строки та розмірі в незалежності від наслідків господарської діяльності орендаря (відповідача).

За таких обставин невиконання контрагентами відповідача взятих перед ним зобов'язань, в т.ч. власником майна, по іншим договорам та відсутність в нього фінансів для оплати оренди не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань за спірним Договором і таке невиконання в даному випадку не є форс-мажорними обставинами у розумінні ст. 617 ЦК України.

Слід зазначити, що норми матеріального права які регулюють оренду (найм) майна, в т.ч. комунального, також не передбачають можливість звільнення від відповідальності орендаря, в т.ч. заборону або не можливість розірвання договору у зв'язку з вищевказаними обставинами, зокрема тяжким фінансовим станом.

Крім того додана скаржником до скарги довідка яка підтверджує факт накладання арешту на рахунки скаржника не може прийматись до уваги та бути підтвердження неможливості виконання ним договірних зобов'язань, оскільки з цієї довідки вбачається, що арешт було накладено лише 10.03.2015р., що не позбавляло відповідача можливості виконувати зобов'язання за договором на протязі строку що передував арешту, що ним не було зроблено.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника щодо необґрунтованості задоволення місцевим судом позовної вимоги про розірвання договору є хибними та такими що не заслуговують на увагу, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення і цієї частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Оцінюючи доводи скаржника про те, що його не було повідомлено про розгляд справи у встановленому порядку, що підставою для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Дійсно ст. 104 ГПК України передбачено, що судове рішення підлягає скасуванню, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Згідно приписів статті 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснюється управління і обліку.

Згідно ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців .

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції копію ухвали про призначення справи до розгляду направляв рекомендаційним листом з повідомлення про вручення на адресу відповідача, яка зазначена в позові, Договорі, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та яка зазначена самим скаржником у його апеляційній скарзі.

В матеріалах справи містяться докази того, що це поштове відправлення (лист з копією ухвали) було повернуто до суду з позначкою відділення зв'язку: «закінчення терміну зберігання».

У п. 3. 9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання, чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, відповів таке: „До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи."

Посилання скаржника у скарзі на доданий ним до апеляційної скарги лист Укрпошти від 16.07.2015 р. за № 741, який на його думку підтверджує що на його адресу не надходила кореспонденція від господарського суду Миколаївської області не може прийматись до уваги, оскільки цей лист навпаки підтверджує, що на адресу відповідача 28.05.2015р. надходив лист з р/повідомленням № 5400125380820 з Миколаєва, який був повернутий 30.05.2015р. у зв'язку з закінченням терміну зберігання, а саме такий номер р/повідомлення зазначений на листі направленому господарським судом Миколаївської області на адресу відповідача. (а.с.35)

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлявся місцевим судом про розгляд справи, а відтак його доводи стосовно того, що він не був обізнаний про порушення провадження у справи не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та наявним у матеріалах справи доказам.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд відповідно до вимог статті 43 ГПК України повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в частині розірвання Договору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст.33-34,43, 99, 101-105 ГПК України Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 10 червня 2015 року у справі № 915/836/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Первомайська міжгосподарська пересувна механізована колона" - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у двадцятиденний термін у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст виготовлено та підписано 15.09.2015р.

Суддя-доповідач М.А.Мирошниченко

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська