Постанова № 50486338, 09.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2015 р. Справа№ 911/2372/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Шапошніков І. Б. - адвокат угода № 27-02/2015 від 27.02.2015

від відповідача: Солдаткін О. С. - представник за довіреністю від 23.12.2014

Перунов В. В. - представник за довіреністю від 14.04.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015

у справі № 911/2372/15 (суддя Рябцева О. О.)

за позовом ОСОБА_5

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком»

про визнання недійсним п. 18.5.7 статуту ТОВ «Агроком»

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним п. 18.5.7 Статуту відповідача, затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 16 від 21.04.2008) та зареєстрованого державним реєстратором Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 23.04.2008, зі змінами до установчих документів, зареєстрованими 15.12.2008, 24.06.2009 та 28.09.2009, який встановлює, що директор уповноважений розпоряджатись майном товариства (включаючи грошові кошти), основні фонди при погодженні з загальними Зборами Учасників.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.07.2015, повний текст якого відписаний 30.07.2015, у справі № 911/2372/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство не містить заборони на встановлення загальними зборами учасників будь-яких обмежень для виконавчого органу товариства, а відтак, враховуючи приписи статей 98, 145 ЦК України, пункт 18.5.7. статуту відповідача є таким, що відповідає вимогам законодавства.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що при розгляді даної справи ним не встановлено факту порушення оскаржуваним пунктом статуту прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/2372/15 скасувати та прийняти нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити.

Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи та за недоведеними обставинами, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції з позовною заявою позивач послався на те, що наявність пункту 18.5.7 у Статуті відповідача породжує неправильне тлумачення учасниками, посадовими особами (директором) товариства, його контрагентами та іншими особами повноважень директора відповідача, спричиняє численні спори з цього приводу, у тому числі судові, оскільки вказаний пункт сприймається як обмеження повноважень директора укладати від імені товариства договори будь-яких видів та на будь-яку грошову суму, як обмеження повноважень директора брати від імені відповідача зобов'язання за будь-якими оплатними договорами (правочинами) або ж безпосередньо вчинювати від імені відповідача будь-які оплатні правочини - без регламентації певною сумою грошових коштів, що підтверджується наявністю чисельних справ за участю відповідача про визнання недійсними договорів, укладених директором відповідача без отримання попередньої згоди загальних зборів учасників відповідача з посиланням саме на пункт 18.5.7 Статуту товариства (№ 911/2950/14, № 911/3785/14, № 5011-51/12516-2012, № 911/2320/13, № 911/1672/15 та інші).

Позивач стверджує, що наявність цього пункту у Статуті відповідача сприяє нестабільності роботи товариства через визнання або можливе визнання недійсними договорів (правочинів), вчинених директором, фактично унеможливлює здійснення директором поточного керівництва діяльністю товариства через заборону укладення директором будь-яких оплатних договорів без погодження із загальними зборами учасників, і посилається на те, що за період з 23.04.2008 (дати державної реєстрації Статуту) та по сьогодні до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно відповідача не вносились жодні відомості про обмеження повноважень директора на укладення певних видів договорів або ж щодо укладення директором договорів, обмежених певною максимальною сумою.

За твердженням позивача, встановлене п. 18.5.7 Статуту відповідача обмеження дій директора порушує права та охоронювані законом інтереси позивача як учасника товариства, який заінтересований у стабільній роботі товариства, отриманні ним доходу з подальшим отриманням учасником частки прибутку (дивідендів) від стабільної роботи товариства тощо, приймати участь в управлінні товариством, закріплені ст.ст. 88, 167 Господарського кодексу України, ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 ЗУ Про господарські товариства».

Позивач вважає, що встановлена у п. 18.5.7 Статуту відповідача вимога щодо погодження загальними зборами дій директора з розпорядження майном (включаючи грошові кошти), без визначення вартості такого майна (суми грошових коштів), суперечить положенням ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про господарські товариства», які узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 62 цього ж Закону та ч. 2 ст. 145 ЦК України і передбачають можливість обмеження загальними зборами компетенції директора щодо укладення договору певною максимальною сумою такого договору, а не можливість заборони укладення директором будь-яких оплатних договорів без погодження із загальними зборами; що вказана вимога унеможливлює здійснення директором поточного керівництва діяльністю товариства, зокрема, у спосіб укладення будь-яких оплатних договорів; що аналогічні правові позиції висловлені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», де зазначається, що судам необхідно врахувати, що в пункті «і» частини 5 статті 41 ЗУ «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення.

В обґрунтування апеляційної скарги, окрім обставин, на які позивач спирався при зверненні до суду першої інстанції з цим позовом, позивач послався на те, що наявність оспореного пункту Статуту відповідача породжує неправильне тлумачення повноважень директора відповідача щодо його права діяти від імені товариства та права без довіреності вчиняти будь-які дії від імені відповідача, а також на те, що п. 18.5.7 Статуту відповідача обмежує повноваження директора відповідача здійснити перерахування будь-якої хоч найменшої суми грошових коштів з банківського рахунку відповідача до державного бюджету у якості сплати певного податку, оскільки такі дії директора відповідача можуть бути оскаржені або ж навіть визнані протизаконними (кримінально караними).

На підтвердження того, що такі правові наслідки можливі, позивач наводить перелік судових справ про визнання недійсними договорів, укладених директором відповідача без попередньої згоди на те загальних Зборів Учасників товариства (№ 911/2950/14, № 911/3785/14, № 5011-51/12516-2012, № 911/2320/13, № 911/1672/15 та інші), на якій послався позивача і при звернення до суду першої інстанції з цим позовом.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначив, що оспорюваний ним пункт 18.5.7 Статуту відповідача порушує не корпоративні права, прямо передбачені нормами закону, а охоронювані законом інтереси позивача у корпоративних відносинах, які витікають зі ст.ст. 88, 167 Господарського кодексу України, ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 ЗУ Про господарські товариства» і на необхідності захисту яких вказує п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Ухвалою від 19.08.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу ОСОБА_5 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроком» зареєстровано відділом державної реєстрації виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради 29.11.1999 за № 299, ідентифікаційний код 30615677.

На цей час відповідач діє на підставі Статуту, затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 16 від 21.04.2008) та зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 23.04.2008 зі змінами, внесеними рішенням загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколами № 17 від 10.12.2008, № 19 від 23.06.2009 та № 20 від 22.09.2009. Державна реєстрація змін до установчих документів проводилась 15.12.2008, 24.06.2009 та 28.09.2009 (вказані зміни вносилися в статтю 11 Статуту (Статутний капітал. - примітка суду) (а.с. 10-22).

Статтею 11 Статуту відповідача, в останній редакції, що затверджена загальними зборами учасників (протокол № 20 від 22.09.2009), та зареєстрована державним реєстратором 28.09.2009, статутний капітал відповідача формується коштами та майном і розподіляється на частки між засновниками:

- ОСОБА_5 - 6,9% статутного капіталу;

- ОСОБА_6 - 6,9% статутного капіталу;

- ОСОБА_7 - 6,9% статутного капіталу;

- ОСОБА_8 - 70% статутного капіталу;

- ОСОБА_9 - 9,3% статутного капіталу.

Отже, позивач є учасником відповідача з часткою, що становить 6,9% статутного капіталу.

Як учасник товариства позивач звернувся до суду з вимогами визнати недійсним пункт 18.5.7 Статуту відповідача, яким встановлено, що директор уповноважений розпоряджатись майном відповідача (включаючи грошові кошти), основні фонди при погодженні з загальними зборами учасників.

Суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Згідно з п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008, підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з п. 4.8. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», у судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів повинно вказуватись, яким саме положенням закону суперечать ці положення, та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

Отже, визнати недійсним статут юридичної особи повністю або в частині можливо у випадку його невідповідності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

За своєю організаційно-правовою формою відповідач відноситься до товариств.

Згідно ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Як вбачається з матеріалів справи, Статут відповідача підписаний всіма учасниками відповідача і затверджений на загальних зборах учасників відповідача, тобто в порядку, встановленому законом, і без порушення визначеної законом компетенції органу, який його затвердив, що сторонами не заперечується.

Щодо невідповідності п. 18.5.7 Статуту відповідача вимогам чинного законодавства, на чому наполягає позивач і що є обов'язковою умовою визнання недійсним статуту юридичної особи повністю або в частині, слід зазначити таке.

Позивач вважає, що встановлена у п. 18.5.7 Статуту відповідача вимога щодо погодження загальними зборами дій директора з розпорядження майном (включаючи грошові кошти) без визначення вартості такого майна (суми грошових коштів) суперечить положенням ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про господарські товариства», які узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 62 цього ж Закону та ч. 2 ст. 145 ЦК України і передбачають можливість обмеження загальними зборами компетенції директора щодо укладення договору певною максимальною сумою такого договору, а не можливість заборони укладення директором будь-яких оплатних договорів без погодження із загальними зборами; що вказана вимога унеможливлює здійснення директором поточного керівництва діяльністю товариства, зокрема, у спосіб укладення будь-яких оплатних договорів; що аналогічні правові позиції висловлені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», де зазначається, що судам необхідно врахувати, що в пункті «і» частини 5 статті 41 ЗУ «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорений пункт Статуту відповідача відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, серед іншого, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства (п.п. «і» п. 5 ст. 41).

Проте, вказані норми регулюють питання компетенції загальних зборів щодо затвердження вже укладених договорів, в той час як у спірному пункті Статуту врегульовані питання одержання директором відповідача попередньої згоди загальних Зборів Учасників на здійснення певних дій щодо майна товариства, зокрема, одержання згоди на укладення договору, а вказані правовідносини частиною 1 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» не регулюються.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що п. 18.5.7 Статуту відповідача суперечить положенням ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про господарські товариства», не відповідають дійсності і до уваги колегією суддів не приймаються.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача, на підтвердження законності своїх позовних вимог про визнання п. 18.5.7 Статуту відповідача недійсним, на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», згідно з абзацом 3 п. 40 якої судам необхідно враховувати, що в пункті "і" частини п'ятої статті 41 Закону про господарські товариства до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення; У разі, якщо в установчих документах товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, факт незатвердження договору після укладення не зумовлює його недійсності, оскільки вказане роз'яснення також стосується спорів про визнання договорів недійсним з підстав не затвердження їх загальними зборами після укладення.

Посилання позивача на невідповідність п. 18.5.7 Статуту відповідача положенням ч. 2 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», згідно з якою дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора), та ч. 2 ст. 145 ЦК України, згідно з якою у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників, до уваги колегією суддів також не приймаються як безпідставні, оскільки спірний пункт Статуту відповідача вказаним правовим нормам не суперечить.

При цьому твердження позивача, що п. 18.5.7 Статуту відповідача унеможливлює здійснення директором поточного керівництва діяльністю товариства, зокрема, у спосіб укладення будь-яких оплатних договорів, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки вказаний пункт Статуту такого обмеження не містить.

Колегія суддів також враховує, що доказів того, що через наявність у Статуті відповідача оспореного пункту 18.5.7 мали місце випадки оскарження дій виконавчого органу товариства зі сплати податків за результатами господарської діяльності з боку будь-яких офіційних органів чи юридичних або фізичних осіб, в тому числі у судовому порядку, матеріали справи не містять, в той час як судові справи, перелік яких наведений позивачем як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі (№ 911/2950/14, № 911/3785/14, № 5011-51/12516-2012, № 911/2320/13, № 911/1672/15 та інші), стосуються, за твердженням позивача, спорів щодо визнання недійсними господарських договорів з підстав укладення їх директором без попереднього погодження загальними Зборами учасників відповідача.

До того ж колегія суддів вважає помилковою думку позивача, що положення статуту господарського товариства можуть впливати на питання оподаткування, які регулюються спеціальними нормами законодавства.

В мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду від 12 січня 2010 у справі № N 1-рп/2010 про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України вказано, що за системним аналізом норм Цивільного кодексу (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (частина третя статті 92, друге речення абзацу третього частини першої статті 161 Цивільного кодексу).

З вказаного Рішення Конституційного Суду України також вбачається, що визначення повноважень виконавчого органу належить виключно загальним зборам учасників та не обмежене законом.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави вважати, що п. 18.5.7 Статуту відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо посилань позивача на порушення п. 18.5.7 Статуту відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивача у корпоративних відносинах, слід зазначити, що позивачем не доведено, що п. 18.5.7 Статуту відповідача порушує встановлені статтею 10 ЗУ «Про господарські товариства» права учасників товариства, встановлені статтею 116 ЦК України та статтею 88 ГК України права учасників господарського товариства, а також його корпоративні права, визначення поняття яких наведене в статті 167 ГК України.

До того ж, пунктом «г» ч. 5 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» до повноважень загальних зборів віднесено, зокрема, визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу.

Позивачем не доведено, що обумовлена пунктом 18.5.7 Статуту товариства форма контролю за діями виконавчого органу щодо майна товариства обмежує права та охоронювані законом інтереси позивача та порушує його інтереси у корпоративних відносинах як учасника товариства.

Наведення в п. 17.9.19 Статуту переліку повноважень загальних Зборів Учасників відповідача як виключної їх компетенції не є підставою вважати, що загальні Збори Учасників товариства не мають право передбачити в Статуті інші повноваження загальних Зборів Учасників, зокрема, щодо контролю за виконавчим органом товариства.

Посилання позивача на те, що через наявність в Статуті відповідача оспореного пункту обмежується його право приймати участь в управлінні товариством, визнається колегією суддів безпідставними, оскільки саме п. 18.5.7 Статуту відповідача збільшує можливості учасників товариства безпосередньо управляти діяльністю товариства.

За обставин що склались суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що пункт 18.5.7. статуту відповідача є таким, що відповідає вимогам законодавства.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/2372/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на ОСОБА_5.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/2372/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2015 у справі № 911/2372/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2372/15.

Повний текст постанови складено: 14.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій