Рішення № 50471613, 09.09.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2015 р.Справа № 922/1054/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога", м. Харків до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КУЙБИШЕВО", с. Семенівка про стягнення 394203,82 грн. за участю представників сторін:

позивача - Мірошник Р.С., довіреність від 20.01.2014 року; Пушинський М.В., довіреність від 20.05.2014 року;

відповідача - Капинос Н.В., довіреність № 03/1 від 03.01.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вога" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства "Куйбишево" про стягнення 394203,82 грн., з яких: 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 17870,10 грн. основного боргу, 5289,54 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 209616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1189,95 грн. пені, 10722,06 грн. збитків, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу. Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 року. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.08.2015 року розгляд справи було відкладено на 08 вересня 2015 року об 11:30 год.

07 вересня 2015 року від представника відповідача до канцелярії суду надійшли із супровідним листом за вх. № 35263 додаткові документи, які долучені судом до матеріалів справи.

08 вересня 2015 року від відповідача до суду була надана заява за вх. № 35851 про застосування строків позовної давності щодо штрафних санкцій.

08 вересня 2015 року від позивача надійшли додаткові пояснення по справі за вх. № 35622, які долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08 вересня 2015 року була оголошена перерва до 09 вересня 2015 року об 12:45 год.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи було продовжено 09 вересня 2015 року.

У судовому засіданні були присутні представники позивача, які вказують про погашення після подання позову основної суми боргу у розмірі 17870,10 грн. та заявили усне клопотання про припинення позовних вимог в цій частині за відсутністю предмету спору. Інші заявлені позовні вимоги представники позивача підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Присутній представник відповідача також вказує на те, що основна сума боргу погашена відповідачем. Стосовно інших позовних вимог представник відповідача заперечує. Щодо вимог про стягнення курсової різниці відповідач вказує, що сторонами не визначено еквіваленту вартості товару в доларах США, а також не встановлено чітку формулу розрахунку курсової різниці. Щодо вимог про стягнення збитків, відповідач посилається на те, що позивачем не доведено всіх елементів, необхідних для стягнення збитків, зокрема, фактичного розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку. Вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами відповідач вважає необґрунтованими, оскільки відповідні проценти, передбачені умовами Договору купівлі-продажу, за своєю правовою природою є пенею. До нарахованих штрафних санкцій просить застосувати строки позовної давності.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне:

27 березня 2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вога" (Продавцем, позивачем) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (Покупцем, відповідачем) було укладено Договір купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 року (далі - Договір купівлі-продажу).

Згідно пункту 1.1 Договору найменування товару, його кількість та ціна зазначаються в специфікаціях (видаткових накладних), які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у разі, якщо сторони підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар у відповідності з вказаним графіком.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 Договору з дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, продавець має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойку та збитки (ст.536, ст. 625, п.3 ст.692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами сплачуються в наступному розмірі: а) 0,1 % від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 30 календарних днів з дати коли товар має бути оплачено; б) 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 60 календарних днів з дати спливу 30 календарних днів, зазначених в пп. "а" п. 4.4 Договору; в) 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день до дня повної оплати з дати спливу 60 календарних днів, зазначених в пп. "б" п. 4.4 Договору. Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та сума, від якої будуть нараховуватись проценти, можуть бути передбачені у специфікації або іншому погодженому сторонами або їх представниками документі.

У пункті 4.7 Договору сторонами передбачено, що ціна товару по даному Договору встановлюється сторонами в гривнях. Крім того, сторони цього Договору визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару узгоджена сторонами на момент узгодження товару, що підлягає поставці, змінюється автоматично, на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквівалента угодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на офіційний курс гривні до долару США, встановленому Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару.

Сторони, за умовами даного пункту Договору, також вирішили, що якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни товару менше (нижче) ніж курс гривні до долару США, визначений на 14:00год. за київським часом банком продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін), то покупець для визначення суми оплати за товар (ціни товару) помножує доларовий еквівалент узгодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на курс гривні до долару США, встановлений банком продавця на день фактичної оплати покупцем ціни товару, а саме на 14.00год. за київським часом.

Якщо офіційний курс гривні до долару США встановлений на день фактичної оплати покупцем ціни товару або курс гривні до долару США, визначений на 14.00год. за київським часом банком продавця, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження сторонами ціни (вартості) конкретної партії товару, яка належить до оплати, то ціна (вартість) товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень. Однак для належного ведення бухгалтерського обліку протягом семи календарних днів після оплати товару по зміненій ціні, покупець зобов'язаний скласти та на направити продавцю цінним листом з описом вкладення (повідомленням про вручення) Акт донарахування ціни товару, в якому послатися на номер та дату видаткових накладних, по яким змінена ціна товару згідно зі зміненим курсом долара США по відношенню до гривні. Крім того, в даному Акті повинні бути зазначені: найменування товару, кількість, початкова та змінена ціна товару, а також курс долара США до гривні на момент узгодження ціни товару та на момент його фактичної оплати. Ціна товару підлягає зміні також і при зменшенні курсу долара США. Для поставок насіння сторони встановлюють еквівалент в Євро та застосовують умови, погоджені в п.4.7 Договору з врахуванням курсу продажу не долару США, а євро. Покупець підтверджує, що має доступ до інформації про офіційний курс гривні до долару США, а також про курс гривні до долару США банка продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін).

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або специфікації та дії до 31 «грудня» 2013р. Дія цього Договору продовжується на цих же умовах і на той же строк, якщо в останній місяць строку дії Договору продавець не направить покупцю заяву про припинення цього Договору.

На підставі Договору сторонами було узгоджено та підписано специфікації з графіком оплати товару, а саме:

У Специфікації № 1 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 10.04.2013 року - 30% від загальної ціни товару, а саме 739,32 грн.

- до 01.11.2013 року - 70% від загальної ціни товару, а саме 1 725,08 грн.

У Специфікації № 2 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 20.04.2013 року - 30% від загальної ціни товару, а саме 10 876,32 грн.

- до 01.11.2013 року - 70% від загальної ціни товару, а саме 25 378,08 грн.

У Специфікації № 3 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 30.04.2013 року - 30% від загальної ціни товару, а саме 21 995,24 грн.

- до 01.11.2013 року - 70% від загальної ціни товару, а саме 51 322,23 грн.

У Специфікації № 4 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 01.11.2013 року - 100% від загальної ціни товару, а саме 65 146,68 грн.

У Специфікації № 5 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 01.11.2013 року - 100% від загальної ціни товару, а саме 17 870,16 грн.

У Специфікації № 6 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 01.11.2013 року - 100% від загальної ціни товару, а саме 8 870,40 грн.

Зі змісту вказаних специфікацій вбачається, що сторони при їх узгодженні вказували вартість товару виключно в гривнях, без зазначення еквіваленту вартості товару в доларах США. В специфікаціях лише зазначено інформацію щодо курсу банку продавця за 1 долар США станом на дату відповідної специфікації.

Позивач виконав свої зобов'язання щодо передачі товару, вказаного в специфікаціях, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 51 від 03.04.2013 року, № 162 від 16.04.2013 року, № 206 від 24.04.2013 року, № 469 від 26.06.2013 року, № 486 від 01.08.2013 року.

Всього товар поставлено на загальну суму 203923,51 грн., що не заперечується відповідачем.

Як вказує позивач у своєму позові, відповідач розрахувався за поставлений товар не в повному обсязі та за відповідачем існує несплачена заборгованість у розмірі 17870,10 грн.

Враховуючи несвоєчасну оплату поставленого товару, а також її здійснення без врахування зміни курсу долара США, позивач звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 17870,10 грн. основного боргу, 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу, 5289,54грн. інфляційного збільшення заборгованості, 209616,27грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1189,95 грн. пені, 10722,06грн. збитків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплатив отриманий товар на загальну суму 203923,51грн., що підтверджується платіжними дорученнями №65 від 28.03.2013 року на суму 739,92грн., №77 від 16.04.2013 року на суму 10876,32грн., №80 від 23.04.2013 року на суму 21995,24грн., №128 від 21.06.2013 на суму 19544,00грн., №210 від 12.08.2013 року на суму 2661,12грн., №412 від 20.12.2013 року на суму 29960,05грн., №821 від 12.09.2014 року на суму 10237,35 грн., №24 від 24.11.2014 на суму 65000,00грн., №31 від 08.12.2014 року на суму55000,00грн., №52 від 23.02.2015 року на суму 17870,18 грн. (після подачі позову до суду).

Вказане свідчить про відсутність основної заборгованості у відповідача за Договором купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 року, що дає суду підстави для припинення провадження в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 17870,18 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Проте, з наведених вище платіжних доручень вбачається, що позивач в строки, передбачені специфікаціями №№1-6 до Договору, тобто до 01.11.2013, сплатив лише частину заборгованості в загальному розмірі 55816,60грн. Решта заборгованості 148106,91грн. сплачена з порушенням встановлених в специфікаціях строків.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути курсову різницю, яка обґрунтована положеннями пункту 4.7 Договору, статтею 524 та частиною 2 статті 533 ЦК України.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, виходячи з вищевказаних норм, необхідною умовою для стягнення боргу з врахуванням курсової різниці є встановлення сторонами у зобов'язанні (договорі або невід'ємних його частинах) грошового еквіваленту в іноземній валюті, у даному випадку в доларах США.

Разом із тим, в тексті самого Договору грошовий еквівалент зобов'язання щодо сплати товару в іноземній валюті не встановлений. Специфікації №1-6, а також відповідні накладні, які невід'ємною частиною договору, також не містять конкретно визначеного сторонами грошового еквіваленту іноземній валюті. Всі ціни на товар узгоджені сторонами виключно у гривнях.

У зв'язку з цим, заявлення відповідачем до стягнення суми курсової різниці є необґрунтованим. Аналогічної позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.08.2010 у справі №8/1197 та від 01.02.2011 №14/226(1/19).

Крім того, суд також враховує те, що згідно вимог частини 2 статті 533 ЦК України грошовий еквівалент визначається саме за офіційним курсом іноземної валюти, якщо інше не передбачено договором.

Згідно пункту 4.7 Договору сторони зобов'язалися визначати доларовий еквівалент ціни товару, але при цьому не визначили яким саме курсом слід керуватися при визначенні грошового еквіваленту саме в момент узгодження товару в специфікаціях - офіційним курсом Національного банку України або банку продавця.

Відповідні вказівки стосуються визначення вартості товару у гривнях лише на дату здійснення фактичної оплати товару. Так, відповідач має здійснювати перерахунок грошового еквіваленту в доларах США за курсом НБУ, але враховувати й курс банку позивача. Остаточна вартість встановлюється залежно від того, який курс буде більшим у гривневому вираженні (пункт 4.7 Договору).

Таким чином, сторони однозначно не встановили механізму обчислення розміру грошового еквіваленту саме на момент узгодження товару в специфікаціях, а тому згідно частини 2 статті 533 ЦК України фактично має застосовуватися офіційний курс, встановлений НБУ.

Однак, у специфікаціях №№1-6 міститься інформація щодо курсу долару США до гривні згідно даних банку позивача, який не є офіційним курсом, що не відповідає вимогам законодавства та унеможливлює правильне та однозначно зрозуміле для обох сторін визначення грошового еквіваленту товару.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку що сторонами Договору не було визначено грошовий еквівалент в доларах США, а тому вимоги про стягнення з відповідача 110625,40грн. курсової різниці нарахованої на оплачений товар та 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу, яка була заявлена до стягнення, задоволенню не підлягають.

Позивач також на підставі статті 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 5289,54грн. інфляційного збільшення заборгованості. за період з 01.11.2013 по 13.02.2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на допущене відповідачем порушення умов договору щодо строків оплати заборгованості за Договором, суд вважає, що позивач правомірно заявив дані вимоги до стягнення, проте, дослідивши розрахунки позивача, судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат здійснено за Специфікацією № 5 на суму 8999,70 грн. та Специфікацією № 6 на суму 8870,40 грн. за період з 01.11.2013 року по 13.02.2015 року. Жодних пояснень щодо розподілення основної суми боргу за Специфікаціями позивачем надано не було, що унеможливлює здійснення правильного розрахунку сум інфляційних втрат по кожній специфікації окремо.

Однак, враховуючи той факт, що загальна сума боргу у розмірі 17870,10 грн. існувала в період вказаний позивачем, а саме з 01.11.2013 року по 13.02.2015 року, та була сплачена відповідачем після подачі позову до суду, суд вважає за необхідне перерахувати суму інфляційних втрат на загальну суму боргу за вказаний позивачем період.

Здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат на суму 17870,10 грн. за період з 01.11.2013 року по 13.02.2015 року, судом встановлено, що належною сумою понесених позивачем збитків у вигляді інфляційних втрат є 6525,10 грн.

Таким чином із вищенаведеного слідує, що позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних нарахувань в меншому розмірі ніж сума фактично понесених ним збитків за період прострочення.

Разом з тим, приймаючи до уваги неможливість виходу за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони, суд дійшов висновку щодо стягнення відповідача інфляційних втрат в розмірі 5289,54 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 209616,27грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які обґрунтовані умовами пунктів 4.3 та 4.4 Договору, а також статтею 536, частиною 2 статті 625 та частиною 3 статті 692 ЦК України.

Суд вважає дані вимоги необґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункти 4.3 та 4.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка також нарахована відповідачем у розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічної позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі №3-31гс14 та від 01.07.2014 у справі №3-32гс14.

Крім того, суд вважає помилковим посилання позивача на положення статті 536 ЦК України в обґрунтування правомірності вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, з огляду на таке.

Стягнення процентів річних є способом захисту майнового права кредитора, у випадку порушення грошового зобов'язання боржником, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. При цьому підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Фактично, положення статті 536 ЦК України застосовуються лише у випадках, коли грошові кошти є предметом договору, наприклад, у правовідносинах щодо виконання договору позики, кредиту або банківського вкладу (глава 71 ЦК України) або одержані без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України), та не застосовуються до правовідносин купівлі-продажу (поставки), які регламентуються спеціальною нормою частини 3 статті 692 ЦК України.

Отже, застосування до спірних правовідносин у даній справі положень статті 536 ЦК України є безпідставним.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення 209616,27грн. процентів за користування чужими грошовими коштами необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 1189,95грн. пені, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.1 Договору, а також нормами частини 6 статті 232 та частини 2 статті 343 ГК України.

У відповідності до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Як вбачається з розрахунку пені, позивач обчислює її розмір виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період починаючи з 01.11.2013 року, коли зобов'язання мало бути виконане. При цьому, пеня обчислена від розміру заборгованості, визначеної сторонами у гривнях згідно специфікацій та накладних, без застосування курсової різниці.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була заявлена позовна давність щодо нарахованих сум.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік встановлюється, зокрема до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене та те, що перебіг строку позовної давності був розпочатий 01.11.2013 року, а закінчився 01.11.2014 року, про що заявлено відповідачем, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1189,95 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 10722,06грн. збитків, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.2 Договору та статтею 225 Господарського кодексу України.

Суд вважає дані вимоги недоведеними, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, що допустило господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, ушкодженого або знищеного майна, певна відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, оплачені іншим суб'єк там, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів і т.п.), понесені стороною, який були заподіяні збитки внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною: неодержаний прибуток (упущена вигода), на яку сторона, який заподіяні збитки, мата право розраховувати у випадку належного виконання зобов'язання іншою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди, у випадках, передбачених законом.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника - покладається обов'язок факту доведення відсутності вини.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6 та з урахуванням пункту 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994 року № 02-5/215, суд зазначає наступне. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 22.01.2013 року у справі № 5011-71/2684-2012.

Частиною 5 статті 225 ГК України передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Разом із тим, стягнення збитків у такому випадку не є безумовним, оскільки обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків господарському суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

Позивачем до складу заявлених до стягнення збитків вказано суму в розмірі 10722,06грн., обчислену згідно умов пункту 8.4.2 Договору.

Так, згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Розрахунок розміру збитків відповідає розміру простроченої заборгованості та тривалості невиконання відповідачем свого зобов'язання, а тому визначено позивачем правомірно.

Разом із тим, суд наголошує, що незважаючи на встановлення в договорі розміру збитків, позивач не звільняється від обов'язку доведення фактичного понесення збитків, спричинених несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Зокрема, відповідно частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Однак, позивач не надав суду жодного доказу настання будь-якої з перелічених подій, які могли б підтверджувати фактичне заподіяння йому збитків, внаслідок чого позивач мав би право вимагати стягнення збитків у розмірі, встановленому п. 8.4.1 Договору.

Так само, відповідачем не доведено й того, що такі конкретно визначені події (додаткові витрати, упущена вигода, пошкодження майна тощо) були б пов'язані саме з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено наявності всіх елементів для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача збитків.

У зв'язку з цим, у задоволенні позовних вимог про стягнення 10722,06грн. збитків слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (63640, Харківська область, Шевченківський район,с. Семенівка, код ЄДРПОУ 30926003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, м.Харків, вул.Пермська, 15, кв.28, код ЄДРПОУ 32335705) 5289,54 грн. інфляційного збільшення заборгованості, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 463,25грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 11.09.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1054/15