Рішення № 504670, 14.12.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 404

РІШЕННЯ

Іменем України

14.12.2006

Справа №2-26/1778-2006

За позовом Кримського республіканського протизсувного управління (95000, м. Сімферополь, вул. Київська, 81, ЗКПО 03348324) (98600, м. Ялта, вул. Горького, 30)

До відповідача Закритого акціонерного товариства «Санаторій Карасан» (98451, м. Алушта, с. Утіс, ЗКПО 02650682)

Про спонукання укласти договір та стягнення 386959,01 грн.

Суддя О. Л. Проніна

За участю представників:

Від позивача - Брязгин А. А., довіреність від 19.06.2006р. №10-1/184

Від відповідача – Руденко В. П., довіреність від 10.01.2006р. №03

Сутність справи:

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовною заявою та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за фактичне користування майном у розмірі 386959,01 грн., зобов’язати відповідача укласти договір користування берегоукріплювальними протизсувними спорудами із позивачем з дійсної справи.

У судовому засіданні 23.11.2006р. позивач надав заяву про зміну позовних вимог, згідно якої просить повернути Державному підприємству «Кримське республіканське протизсувне управління» належне йому майно (берегоукріплюючі та протизсувні споруди Санаторію «Карасан» 1-4 комплекси у м. Алушта довжиною 526 м., з незаконного володіння ЗАТ «Санаторій «Карасан», стягнути з відповідача суму упущеної вигоди за фактичне користування майном у розмірі 386 959,01 грн. та зобов’язати відповідача з дійсного спору укласти із ДП «Кримське республіканське протизсувне управління» договір користування берегоукріплюючими та протизсувними спорудами «Санаторій «Карасан» 1-4го комплексів у м. Алушта довжиною 526 м.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями Постанови Ради міністрів АР Крим від 11.03.1997р. №68 «Про заходи з інженерного захисту берегів Чорного та Азовського морів та територій, що підпадають під вплив дій негативних природних процесів», за якою на позивача з дійсного спору покладений обов’язок укладення договорів користування на берегоукріплюючі та протизсувні споруди з метою акумуляції коштів на відновлення, реконструкцію та капітальний ремонт таких споруд.

Відповідач на позовних вимогах заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов та частково визнає позовні вимоги в частині необхідності укладення договору користування берегоукріплюючими та протизсувними спорудами, за умовою внесення до такого договору певних змін, перелік яких викладений у відзиві на позов. У подальшому, 21.03.2006р. до господарського суду АР Крим надійшло доповнення до відзиву на позов від відповідача, за яким відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ДП «Кримське республіканське протизсувне управління» у повному обсязі, оскільки ніяким нормативно-правовим актом не передбачений обов’язок з фінансування відновлювальних робіт берегоукріплюючих та протизсувних споруд за рахунок користувача такими спорудами у розмірі 100%.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.04.2006р. по справі №2-8/1778-2006 провадження по справі було зупинено до розгляду господарським судом м. Києва по справі №41/242-А.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 14.07.2006р. склад суду був змінений, справа прийнята до провадження суддею господарського суду АР Крим Проніною О. Л.

30.10.2006р. до господарського суду АР Крим надійшло клопотання від позивача з дійсної справи про поновлення провадження по справі у зв’язку з вирішенням спору по справі №41/242-А господарським судом м. Києва, набуттям чинності постанови та Ухвали Апеляційного господарського суду м. Києва від 08.09.2006р. по справі №41/242-А.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 01.11.2006р. провадження по справі було поновлено.

23.11.2006р. у судовому засіданні відповідач надав клопотання про витребування у позивача з дійсного спору проекту договору на експлуатацію береукріплюючих споруд та фінансування робіт щодо їх капітального ремонту та відновлення, складений відповідно вимог Постанови Ради Міністрів АР Крим №68 від 11.03.1997р. із наданням документів, які обґрунтовують необхідність проведення певних робіт, вартість таких робіт та частку ЗАТ «Санаторій Карасан» у загальному фінансування таких робіт.

Суд вказане клопотання залишає без задоволення, оскільки відповідні договори є типовими та укладаються на підставі відповідних нормативно-правових актів, за якими обов’язок з укладення таких договорів не залежить від видатків місцевого бюджету, бюджету АР Крим та України на 2007р. на проведення капітального ремонту, відновлювальних робіт берегоукріплюючих споруд.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи був продовжений у порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –

Встановив:

Відповідно положень Постанови ради Міністрів СРСР №568 від 17.05.1986р., Постанови Ради міністрів УРСР №238 від 26.06.1986р. та наказу Міністерства житлово-комунального господарства Української РСР від 25.07.1998р. №173 «Про покращання ефективності роботи по захисту берегів Чорного та Азовського морів від руйнувань» на підставі проведеної інвентаризації всі наявні побудовані берегозахісні та протизсувні споруди на всьому Південному узбережжі Криму були прийняті на баланс Кримського республіканського протизсувного управління з урахуванням їх в складі основних фондів та визначенням амортизаційних відрахувань за нормами, встановленими до гідротехнічних споруд.

У подальшому, відповідно п. 2 Постанови Верховної ради АР Крим від 29.06.1992р. №110-1 «Про розмежування майна державної власності та власності адміністративно-територіальних одиниць», майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесений до загальнореспубліканської власності Криму, як такий, що входить до підприємств республіканського підпорядкування, що також знайшло своє відображення у Постанові Ради Міністрів АР Крим від 14.08.1996р. за №265 «Про управлінням майном, яке знаходиться у власності АР Крим» та Постанові Верховної ради АР Крим від 19.02.2003р. за №444-3/03 «Про деякі питання, пов’язані з управлінням майном, що належить АР Крим».

Згідно Переліку берегоукріплюючих та протизсувних споруд, які належать АР Крим та знаходяться на балансі ДП «Кримське республіканське протизсувне управління», яке є Додатком №3 до Постанови Верховної ради АР Крим від 19.02.2003р. за №444-3/03, берегоукріплюючи споруди санаторію «Карасан» (м. Алушта) 1,2,3 та 4-й комплекси загальною довжиною 526 м. знаходяться на балансі позивача з дійсного спору.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів АР Крим №266 від 13.07.1999р. Державне підприємство «Кримське республіканське протизсувне управління» є правонаступником «ДП «Кримське протизсувне управління», є комерційним підприємством, входить до складу майна, що належить АР Крим та знаходиться у сфері управління Республіканського комітету житлово-комунального господарства АР Крим (Міністерства будівельної політики, архітектури та житлового-комунального господарства АР Крим).

Відповідно Постанові Ради Міністрів АР Крим «»Про заходи з інженерного захисту берегів Чорного та Азовського мрів та територій, які знаходяться під впливом негативних природних процесів» від 11.03.1997р. за №68, Державне підприємство «Кримське республіканське протизсувне управління» було зобов’язано укладати довгострокові договори на експлуатацію берегозахісних споруд, які знаходяться на його балансі, та фінансування робіт з їх капітального ремонту та відновлення незалежно від джерела фінансування їх будівництва.

У зв’язку з чим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п. 2.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками у виді неотриманого прибутку є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману суб’єктом господарювання, зокрема, за наслідками ведення суб’єктом господарської діяльності.

Слід зазначити, що згідно положенням Постанови Ради Міністрів АР Крим «»Про заходи з інженерного захисту берегів Чорного та Азовського мрів та територій, які знаходяться під впливом негативних природних процесів» від 11.03.1997р. за №68, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не передбачений порядок укладення договорів оренди берегоукріплюючих та протизсувних споруд, за якими було б можливо стверджувати про виникнення збитків у виді неодержаного прибутку.

Слід також зазначити, що берегоукріплюючи та протизсувні споруди взагалі не можуть бути передані в оренду, оскільки входять до складу об’єктів, перелічених в ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», як гідротехнічні споруди.

За такими обставинами, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у виді неодержаного прибутку задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог Державного підприємства «Кримське республіканське протизсувне управління» в частині повернення Державному підприємству «Кримське республіканське протизсувне управління» належного йому майна (берегоукріплюючі та протизсувні споруди Санаторію «Карасан» 1-4й комплекси у м. Алушта довжиною 526 м.) з незаконного володіння ЗАТ «Санаторій «Карасан», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За нормами ст. 397 Цивільного кодексу України володарем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

В обґрунтування позовних вимог щодо повернення майна, ДП «Кримське республіканське протизсувне управління» посилається на положення ст. 387 ЦК України, за якою право витребування майна від особи, яка незаконно заволоділа майном без правової підстави, належить власнику майна або іншому суб’єкту речового права (суб’єкту повного господарського відання або оперативного управління).

При цьому, з аналізу ст. 387 ЦК України вбачається, що право віндикаційного позову виникає тільки тоді, коли відповідач незаконно заволодів річчю. Володінням, між тим, визнається закріплення матеріальних благ за конкретними власниками, фактичне утримання речі у сфері господарювання певних осіб.

Отже, встановлення факту незаконного заволодіння майном пов’язується із створенням особою, яка незаконно заволоділа майном, умов, за якими використання власником такого майна або іншим суб’єктом речового права унеможливлюється.

Відповідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має довести суду ти обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень тими засобами доказування, якими мають бути підтверджені певного роду факти.

Отже, підтверджуючі позовні вимоги щодо знаходження майна – берегоукріплюючих та протизсувних споруд в незаконному володінні відповідача з дійсного спору, позивач мав надати суду відповідні докази щодо того, що майно знаходиться саме у володінні відповідача, останній отримує прибуток від володіння таким майном та за наслідками такого володіння унеможливлюється користування та розпорядження Державним підприємством «Кримське республіканське протизсувне управління» берегоукріплюючими спорудами.

Факт не підписання відповідачем проекту договору, який був направлений на адресу відповідача, не є таким доказом, у зв’язку з чим, позовні вимоги щодо повернення Державному підприємству «Кримське республіканське протизсувне управління» належного йому майна (берегоукріплюючі та протизсувні споруди Санаторію «Карасан» 1-4й комплекси у м. Алушта довжиною 526 м.) з незаконного володіння ЗАТ «Санаторій «Карасан» задоволенню не підлягають.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що підлягають задоволенню позовні вимоги ДП «Кримське республіканське протизсувне управління» в частині зобов’язання відповідача укласти із ДП «Кримське республіканське протизсувне управління» договір користування берегоукріплюючими та протизсувними спорудами з наступних підстав.

Берегоукріплюючи та протизсувні споруди санаторію «Карасан» (м. Алушта) 1,2,3 та 4-й комплекси загальною довжиною 526 м. є об’єктом права власності АР Крим та перебувають на балансі позивача з дійсного спору, який уповноважений з метою акумуляції коштів на відновлення та ремонт таких споруд, укладати відповідні договори користування на берегоукріплюючі та протизсувні споруди.

Таким чином, власник майна визначив умови користування такими спорудами шляхом укладення відповідних договорів із позивачем з дійсного спору.

Отже, на підставі викладеного, а також відповідно п. 4 ст. 11 ЦК України, можливо зробити висновок щодо того, що в дійсному випадку, права та обов’язки сторін з дійсного спору щодо укладення договору користування берегоукріплюючих та протизсувних споруд санаторію «Карасан», встановлені актами цивільного законодавства, та мають імперативний характер.

За такими обставинами, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 14.12.2006р.

Повний текст рішення оформлений та підписаний 22.12.2006р.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов’язати Закрите акціонерне товариство «Санаторій Карасан» (98451, м. Алушта, с. Утіс, ЗКПО 02650682) укласти із Кримським республіканським протизсувним управлінням (95000, м. Сімферополь, вул. Київська, 81, ЗКПО 03348324) договір на користування берегоукріплюючими та протизсувними спорудами Санаторію «Карасан» 1-4го комплексів у м. Алушта довжиною 526 м.

3. В інший частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Санаторій Карасан» (98451, м. Алушта, с. Утіс, ЗКПО 02650682) на користь Кримського республіканського протизсувного управління (95000, м. Сімферополь, вул. Київська, 81, ЗКПО 03348324)85 грн. витрат зі сплати державного мита та 59 грн. витрат зі сплати послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після вступу рішення у чинність.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Проніна О.Л.