Рішення № 50461447, 08.09.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа № 911/2801/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 1"

про стягнення 332 644,00грн

Суддя Ейвазова А.Р.

Представники:

від позивача - Кудрявченко О.С. (довіреність №1 від 31.12.2014);

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" (далі - ТОВ "Вітіс Груп") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1" (далі - ТОВ "Край-1") про стягнення 332 644,00грн, з яких:

- 295 536,08грн основної заборгованості за поставлений товар;

- 1 457,44грн процентів за період з 04.05.2015 по 02.07.2015;

- 6 501,78грн втрат від інфляції за період з 04.05.2015 по 02.07.2015;

- 29148,70грн пені за період з 04.05.2015 по 02.07.2015.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 50 від 19.08.2010 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.2-7).

Відповідач у справі - ТОВ "Край-1" відзиву по суті заявлених вимог не надало.

До початку розгляду справи по суті позивачем неодноразово подавались заяви про уточнення позовних вимог.

Так, 28.08.2015 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 331753,34грн, з яких:

- 295 536,08грн основної заборгованості;

- 1 724,63грн процентів з 16.06.2015 по 25.08.2015;

- 34492,63грн пені за період з 04.06.2015 по 02.07.2015 (а.с.115-116).

Відповідна заява, якою позивач фактично збільшив вимоги в частині стягнення процентів та пені прийнята до розгляду судом 28.08.2015 (а.с.175-176).

Заявою від 02.09.2015 позивач просить стягнути з відповідача 331 267,53грн, з яких:

- 295 536,08грн основної заборгованості;

- 1 724,63грн процентів з 17.06.2015 по 25.08.2015;

- 34 006,82грн пені за період з 17.06.2015 по 25.08.2015.

Зазначена заява, якою фактично зменшені вимоги в частині процентів та пені прийнята до розгляду судом, оскільки право на зменшення позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним реалізовано у будь-який час до прийняття рішення по суті.

До початку розгляду справи по суті, 08.09.2015 позивачем подано заяву про відмову від позову в частині стягнення втрат від інфляції у розмірі 6501,78грн, що заявлялись ним у поданій позовній заяві (а.с.185).

Ухвалою господарського суду від 08.09.2015 провадження у справі в частині стягнення втрат від інфляції у розмірі 6501,78грн припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, враховуючи прийняття відмови від позову у відповідній частині.

Розгляд справи здійснено за відсутності представника відповідача, оскільки:

- копія ухвали господарського суду Київської області від 06.07.2015 про порушення провадження у даній справі, направлена відповідачу за адресою, яка вказана у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.07.2015, отримана ним, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103249748505 (а.с.101);

- копія ухвал господарського суду Київської області від 14.08.2015 та 28.08.2015 направлені відповідачу за адресою, яка вказана у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.08.2015 (а.с.102-103), що підтверджується відмітками на зворотному боці ухвал (а.с.105-106, зворот; а.с.175-176, зворот);

- копія ухвали від 14.08.2015, направлена відповідачу, повернута суду з довідкою відділення зв'язку, у якій причиною повернення вказано: «за даною адресою не проживає» (а.с.108-110);

- клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило:

- матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2010 між ТОВ "Вітіс Груп" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Край-2" (далі - покупець, ТОВ «Край-2») укладено договір №50 поставки (а.с.27-34, далі - договір).

За умовами такого договору, постачальник прийняв на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і оплатити його на умовах договору.

Даний договір підписано сторонами з протоколом розбіжностей, які врегульовані шляхом прийняття умов у редакції постачальника - позивача у справі (а.с.35-38).

Таким чином, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Як визначено п.1.1 договору, постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленням покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину вказаного договору.

Покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами та діючої на дату замовлення, в якій наведено список товарів, що поставляються за вказаним договором, та їх ціни, яка є невід'ємною частиною вказаного договору (далі -додаток №2 «Специфікація»).

Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів преходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали видаткову накладну, що засвідчує те, що товари отримані покупцем (пункт 2.7 договору).

Як визначено п. 8.1 договору, він діє до 31 грудня 2010 року; строк такого договору автоматично подовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.

У подальшому, додатковою угодою від 05.08.2014, яка укладена між ТОВ "Вітіс Груп" (далі - постачальник), ТОВ "Край-2" (далі - первісний покупець) та ТОВ "Край-1" (далі - новий покупець), замінено сторону у зобов'язанні за вищевказаним договором, а саме ТОВ "Край-2" на ТОВ "Край-1" (а.с.25).

Як встановлено під час розгляду справи, на виконання умов договору, у період з 20.11.2014 по 08.05.2015 позивачем ТОВ "Край-2" та ТОВ "Край-1" (який відповідно до додаткової угоди став новим покупцем за договором) поставлялись товари, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та приймальними актами (а.с.53-94).

ТОВ "Край-1" здійснено повернення частини товару, що підверджується накладними на повернення (а.с.130-172).

Листом за вихідним №779 від 04.06.2015 позивач звернувся до ТОВ «Край-1» з вимогою про оплату товару в сумі 344 167,69грн (а.с.24). Надіслання вказаного листа підтверджується описом вкладення та копією фіскального чеку про прийняття поштового відправлення за №0305604691090 (а.с.23). Вказане відправлення отримане ТОВ «Край-1» 09.06.2015 відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту УДППЗ «Укрпошта».

За твердженням позивача, неоплаченою та неповернутою на день звернення до суду залишилась частина товару на суму 295 536,08грн.

Відповідачем під час розгляду справи не спростовано наявність заборгованості в сумі 295 536,08грн за поставлений товар шляхом надання доказів зворотного.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, відповідно до ч. 2 вказаної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата виконується шляхом переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 договору протягом терміну платежу, зазначеного у пункті 1.1 додатку №3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше за 50,00грн та постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9; якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у надані документів; при цьому покупець зобов'язаний повідомити постачальника про недоліки у таких документах.

Відповідно до п. 1.1 додатку №3, покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 10 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9 договору, протягом не більш ніж 7 днів з дня поставки; якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки наданих документів.

Аналіз умов договору, зокрема, його додатку №3, надає підстави суду вважати, що сторони договору настання у відповідача (покупця) обов'язку оплатити поставлений товар поставили у залежність від певної обставини - продажу відповідного товару третім особам.

Між тим, сторони, виходячи з умов договору, ніяким чином не визначили порядок інформування відповідачем позивача про обсяги реалізації за певний період або звітування про це, як і права позивача здійснювати перевірку обсягів нереалізованого товару у магазинах (складах) відповідача.

Крім того, судом враховано, що позивач листом № 779 від 04.06.2015 звертався до покупця з метою погашення заборгованості за поставлений товар (а.с.24).

Проте відповідачем не надано суду доказів надання відповіді на вказаний лист, як і доказів у спростування наданих позивачем доказів отримання відповідного листа, повернення або оплати товару, який лишився неоплаченим.

Крім того, відповідачем підписано акт звіряння розрахунків від 23.03.2015, відповідно до якого станом на 28.02.2015 сальдо на користь позивача складає 582 236,32грн (а.с.51).

Також, в силу ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

При цьому, договір, за змістом ч. 2 ст.202 ЦК України, є двостороннім (багатостороннім) правочином.

Згідно ч.2 ст.212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не надав позивачу інформації про залишки непроданого товару, а товар, як визначено п.2.7 договору поставки, перейшов у власність відповідача з моменту його передачі, що фактично дозволяє йому вільно і у будь-який час ним розпорядитись, договір не передбачає обов'язку відповідача реалізовувати переданий йому у власність товар, що дозволяє йому не здійснювати дій щодо його реалізації, відповідну обставину - факт продажу такого товару, суд вважає такою, що настала в момент отримання листа від 04.06.2015 №778 - 09.06.2015. Отже, відповідач мав здійснити оплату протягом 7 календарних днів з моменту отримання такої вимоги, а саме до 16.06.2015 включно.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 295 536,08грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, позивачем заявлено вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) щодо стягнення з відповідача 1700,34грн процентів за період з 17.06.2015 по 25.08.2015.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає вимоги про стягнення процентів у розмірі 1700,34грн такими, що підлягають задоволенню, зважаючи, що їх розмір обраховано вірно.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення пені у розмірі 34 006,82грн за період з 17.06.2015 по 25.08.2015.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до п. 3.8 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.

Встановлений відповідним пунктом договору розмір пені не перевищує максимального розміру пені, встановленого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Розмір пені за розрахунком суду за відповідний період складає 34 006,89грн.

Проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 34 006,82грн.

В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме у розмірі 6624,86грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" 295 536,08грн основної заборгованості, 1700,34грн процентів, 34 006,82грн пені, а також 6624,86грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.09.2015

Суддя Ейвазова А.Р.