Рішення № 50460973, 26.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2015

Справа №909/488/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськбудтранс»

до: 1) Публічного акціонерного товариства «Грін банк»;

2) Приватного підприємства «ПМК-7»

про визнання договору поруки частково недійсним.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін не з’явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа №909/488/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськбудтранс» (далі – Позивач) до Публічного акціонерного товариства «Грін банк» (далі – Відповідач-1) та Приватного підприємства «ПМК-7» (далі – Відповідач-2) про:

- визнання незаконною бездіяльності Приватного підприємства «ПМК-7» щодо неповідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськбудтранс» про укладення додаткового договору від 29.08.2014 про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії № 1/1061 від 21.03.2014;

- про визнання недійсним п. 4.3 договору поруки № 1/1061 (П) від 21.03.2014.

Ухвалою від 17.06.2015 Господарський суд Івано-Франківської області припинив провадження у справі № 909/488/15 по першій позовній вимозі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Щодо другої позовної вимоги, то Господарський суд Івано-Франківської, розглянувши питання територіальної підсудності даного спору, ухвалою від 17.06.2015 направив справу № 909/488/15 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва, де справа за автоматизованим розподілом надійшла на розгляд до судді Сташківа Р.Б. та була прийнята ним до провадження.

Позовні вимоги про визнання недійсним п. 4.3 Договору поруки № 1/1061 (П) від 21.03.2014 (далі – Договір) мотивовані тим, що п. 4.3 Договору поруки не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності, та що є протиправним нав'язування йому Банком п. 4.3 Договору поруки, у якому заздалегідь надаючи свою згоду та підтверджувати свої зобов'язання по будь-яких змінах та доповненнях, що вносилися чи будуть внесені в Кредитний договір в майбутньому, Позивач ставиться у постійну невизначеність щодо розміру його відповідальності по Договору поруки.

Відзив Відповідача-1 залучено до матеріалів справи, у якому він проти позову заперечує, вказуючи, що із наведених Позивачем обґрунтувань не доведено наявність підстав для визнання недійсним п. 4.3 Договору поруки, та що Позивач є підприємством, тобто вільним у виборі видів підприємницької діяльності, самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідач-2 відзиву на позов не подав.

У судове засідання сторони представників не направили, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення сторін про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду надсилалася на адреси місцезнаходження сторін згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП та матеріалів справи, а відтак, будь-які несприятливі наслідки такого не направлення повноважних представників покладаються на кожну зі сторін відповідно.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Явка представників сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні. Отже, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

У забезпечення виконання зобов’язань Позичальника (Відповідача-2) перед Банком (Відповідачем-1) по Договору про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 21.03.2014 № 1/1061, між Банком та Поручителем (Позивач) 21.03.2014 було укладено Договір поруки (далі – Договір поруки), за умовами якого Поручитель поручився перед Банком нести солідарну відповідальність з Позичальником у повному обсязі у розмірі 1500000 грн. за належне виконання Позичальником кредиту на умовах Договору про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії №1/1061 від 21.03.2014 (далі - Кредитний договір), а саме: виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту не пізніше 19.03.2016, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором.

Поручитель вказав, що ознайомлений з умовами Кредитного договору, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має.

Також у п. 4.3 Договору поруки вказано, що підписанням цього договору Поручитель дає згоду і підтверджує свої зобов'язання по будь-яких змінах та доповненнях, що вносилися чи будуть внесені в Кредитний договір в майбутньому, в тому числі, що будуть мати наслідком збільшення його відповідальності перед Банком за Кредитним договором.

В обґрунтування позову про визнання недійсним п. 4.3 Договору поруки Позивач посилається на внесення Відповідачем-1 та Відповідачем-2 змін до п. 1.1 Кредитного договору в частині підвищення розміру процентів за користування кредитом з 23% до 30% (підписання Додаткового договору від 29.08.2014), що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 559 ЦК України (зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності).

А саме, Позивач вважає, що п. 4.3 Договору поруки не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності. Позивач посилається, що є протиправним нав'язування йому Банком п. 4.3 Договору поруки, у якому заздалегідь надаючи свою згоду та підтверджувати свої зобов'язання по будь-яких змінах та доповненнях, що вносилися чи будуть внесені в Кредитний договір в майбутньому, Позивач ставиться у постійну невизначеність щодо розміру його відповідальності по Договору поруки.

Однак до таких доводів Позивача суд ставиться критично.

Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України Відповідач, зокрема, був вільними в укладенні Договору поруки, виборі контрагента та визначенні умов договору, і зміст Договору поруки становлять, зокрема умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Матеріали справи не містять доказів протилежного, та зокрема не містять доказів, що Відповідача примусили проти його волі укласти Договір поруки та на умовах, на які він не погоджувався, у тому числі в частині оспорюваного п. 4.3 Договору поруки.

Відтак недотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності при укладенні Договору поруки з п. 4.3 Позивачем не доведено, оскільки, як було вказано вище судом, укладаючи Договір поруки Позивач був вільний у виборі контрагента та визначенні умов договору та власний розсуд сторін за погодженням з контрагентом, а отже, на момент укладення Договору поруки він (договір) у розумінні Позивача відповідав вимогам Позивача до справедливості, добросовісності та розумності правочину, що Позивач підтвердив поставивши підпис під Договором поруки.

Доказів вчинення на Позивача примусу щодо укладенні Договору поруки з оспорюванню редакцією пункту 4.3 матеріали справи не містять.

Щодо вищеописаного збільшення розміру процентів за користування кредитними коштами, то за умовами п. 4.3 Договору поруки сторони погодили, що підписанням Договору поруки Поручитель дав згоду і підтвердив зобов'язання по будь-яких змінах та доповненнях до Кредитного договору у майбутньому, в тому числі, що будуть мати наслідком збільшення його відповідальності перед Банком за Кредитним договором.

Невідповідність п. 4.3 Договору поруки умовам ч. 1 ст. 559 ЦК України, яка б мала своїм наслідком визнання даного пункту недійсним, Позивачем також не доведена, оскільки вказана частина норми не ставить вимог до умов Договору поруки, що може мати наслідком їх недійсність, та натомість вказує у яких випадках порука може бути припинена, а не з яких підстав договір підлягає визнанню недійсним.

При цьому суд зауважує, що Позивач є підприємством, яке здійснює свою діяльність (ст. 44 ГК України) на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Несправедливість та незбалансованість у інтересах сторін при погодженні ними умови п. 4.3. Договору поруки також спростовується тим, що відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до розподілу обов’язку доказування між сторонами, встановленого ст. 33 ГПК України, саме та сторона, яка посилається на певні обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень, повинна довести ці обставини.

Проте вищенаведені у позові твердження Позивача є необґрунтованими в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України, оскільки не підтверджується жодними належними засобами доказування.

Позаяк Позивачем із наведених ним обґрунтувань не доведено наявність підстав для визнання недійсним п. 4.3 Договору поруки, у суду відсутні підстави для задоволення позову. Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України, покладається на Позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.09.2015

Суддя Сташків Р.Б.