Рішення № 50460487, 09.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2015Справа №910/19308/15

За позовом Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш»

до Приватного акціонерного товариства «Орії»

про стягнення 23 286,64 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Клокун Т.Г. - дов. № 56/950 від 04.12.2015 р.

від відповідача: Голуб В.О. - дов. № б/н від 12.08.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» до Приватного акціонерного товариства «Орії» про стягнення основного боргу в розмірі 22 486,72 грн. Та пені в розмірі 799,92 грн., у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4347 від 24.06.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/19308/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.09.2015 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

13.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду та 03.09.2015 р. від відповідача, а також 28.08.2015 р. від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2015 р., які суд залучив до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 09.09.2015 р. надав суду оригінали документів для огляду в судовому засіданні; надав суду усні пояснення по суті спору; повідомив про погашення суми основного боргу відповідачем; позовні вимоги підтримав в частині стягнення пеня та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.09.2015 р. проти позову заперечив з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд зменшити розмір пені до 1,00 грн.

У судовому засіданні 09.09.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (надалі - орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Орії», яке було перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Орії», (надалі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4347 від 24.06.2009 р. (надалі - договір оренди ) в редакції договору № 4347/05 від 10.04.2014 р. про внесення змін до даного договору оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення будівлі гаражного боксу № 10 (надалі - майно) площею 210,30 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Великв Окружна, 4, що перебуває на балансі Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.05.2012 р. і становить 812 820,00 грн. без ПДВ. Майно передається в оренду з метою розміщення складу.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4347 від 24.06.2009 р. в редакції договору № 4347/05 від 10.04.2014 р. про внесення змін до даного договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами) (надалі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2014 р. - 10 230,76 грн. Орендна плата за перший місяць оренди березень 2014 р. встановлюється шляхом коригування орендної плат за базовий місяць на індекс інфляції за березень місяць 2014 р.

Нарахування ПДВ на суму орендної пати здійснюється в порядку, визначеному законодавством (п. 3.2. договору оренди).

За умовами п. 3.3. договору оренди, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.4. договору оренди, у разі користування майном протягом неповного календарного місця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

У відповідності до п. 3.6. договору оренди, орендна плата перераховується до Державного бюджету України та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 3.7. договору оренди визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. піввідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

На виконання вищевказаних умов договору оренди, за актом приймання-передавання орендованого майна від 24.06.2009 р. відповідач прийняв від РВ ФДМУ по м. Києву орендоване майно.

Позивач пояснив суду, що відповідач зобов'язаний був до 10.05.2015 р. сплатити позивачу за умовами даного договору орендну плату за квітень 2015 р., враховуючи інфляцію за квітень 2015 р., в сумі 6 256,52 грн. та ПДВ від 70 % від орендної плати, сплаченої орендарем за квітень 2015р. до державного бюджету в сумі 2 433,09 грн., всього - 8 689,61 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом від 30.04.2015 р. надання послуг в квітні 2015р. «оренда приміщень» за даним договором на суму 20 855,08 грн. Рахунки-фактури № 672 від 30.04.205 р. на суму 6 256,52 грн. і № 672/1 від 30.04.2015 р. на суму 2 433,09 грн. відповідачем оплачені частково з порушенням встановленого договором терміну. 06.07.2015 р. оплачено відповідачем лише 4 000,0 грн. Несплачена відповідачем орендна плата за даним договором за квітень 2015 р. становить суму 4 689,61 грн., яку позивач зобов'язаний був сплатити до 10.05.2015 р.

Крім того, відповідач зобов'язаний був до 10.06.2015 р. сплатити позивачу за умовами даного договору орендну плату за травень 2015 р., враховуючи інфляцію за травень 2015 р. в сумі 6 394,17 грн. та ПДВ від 70 % від орендної плати, сплаченої орендарем за травень 2015 р. до державного бюджету в сумі 2 486,62 грн., всього - 8 880,79 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом від 31.05.2015 р. надання послуг в травні 2015 р. «оренда приміщень» за даним договором на суму 21 313,90 грн. Рахунки-фактури № 832 від 31.05.2015 р. на суму 6 394,17 грн. і № 832/1 від 31.05.2015 р. на суму 2 486,62 грн. відповідачем неоплачені. Несплачена відповідачем орендна плата за даним договором за травень 2015 р. становить суму 8 880,79 грн., яку позивач зобов'язаний був сплатити до 10.06.2015 р.

Також позивач пояснив, що відповідач зобов'язаний був до 10.07.2015 р. сплатити позивачу за умовами даного договору орендну плату за червень 2015р., враховуючи інфляцію за червень 2015 р. в сумі 6 419,75 грн. та ПДВ від 70 % від орендної плати, сплаченої орендарем за червень 2015 р. до державного бюджету в сумі 2 496,57 грн., всього - 8 916,32 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом від 30.06.2015 р. надання послуг в червні 2015 р. «оренда приміщень» за даним договором на суму 21 399,16 грн. Рахунки-фактури № 942 від 30.06.2015 р. на суму 6 419,75 грн. і № 942/1 від 30.06.2015 р. на суму 2 496,57 грн. відповідачем неоплачені. Несплачена відповідачем орендна плата за даним договором за червень 2015 р. становить суму 8 916,32 грн., яку позивач зобов'язаний був сплатити до 10.07.2015 р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за квітень, травень та червень 2015 р. за даним договором оренди складає 22 486,72 грн.

16.07.2015 р. Позивача направив на адресу відповідача претензію (вих. № 56/396 від 15.07.2015 р.) з проханням сплатити в термін до 20.07.2015 р. заборгованість за спірним договором.

Однак відповідач залишив без відповіді та реагуванні дану претензію.

За таких обставин, Державне науково-виробниче підприємство «Електронмаш» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Орії» про стягнення основного боргу в розмірі 22 486,72 грн. та пені в розмірі 799,92 грн., у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4347 від 24.06.2009 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін, на який укладається договір оренди та орендна плата з урахуванням індексації є істотними умовами договору оренди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

За приписами ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Матеріали справи свідчать про те, що орендар в порушення умов договору не виконав основного обов'язку, орендну плату не вніс в повному обсязі, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед орендодавцем.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

13.08.2015 р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому повідомив, що на момент розгляду спору, який виник між сторонами в суді, ним було повністю сплачено основний борг в розмірі 22 486,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 371 від 30.07.2015 р. на суму 22 486,72 грн.

У відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки відповідач сплатив 30.07.2015 р. суму основного боргу в розмірі 22 486,72 грн. за спірним договором після порушення провадження у даній справі - 29.07.2015 р., то провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Орії» основного боргу в розмірі 22 486,72 грн., підлягає припиненню у зв'язку відсутністю предмету спору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір пені, нарахованої позивачем у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань щодо оплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4347 від 24.06.2009 р., до 1,00 грн., посилаючись на повну сплату основного боргу та на те, що в матеріалах позовної заяви відсутні докази завдання збитків позивачу короткостроковими затримками при сплаті орендної плати.

Згідно з ч. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), Господарський суд міста Києва вважає за доцільне задовольнити прохання відповідача про зменшення пені за невиконання грошового зобов'язання за оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4347 від 24.06.2009 р., та зменшує розмір пені, який підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Орії» на користь Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» до 200,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» до Приватного акціонерного товариства «Орії» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орії» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 24095844) на користь Приватного акціонерного товариства «Орії» (03180, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, 4, код ЄДРПОУ 14312789) 200 (двісті) грн. 00 коп. пені та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Припинити провадження у справі щодо стягнення 22 486,72 грн. основного боргу.

4. У решті позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 14.09.2015 р.

Ссуддя І.О. Андреїшина