Рішення № 50460395, 02.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2015Справа №910/16289/15Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» до про Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» стягнення заборгованості в розмірі 335 361 грн. 16 коп. Представники:

від Позивача: Сокур С.В. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості в розмірі 335 361 грн. 16 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 01.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Українські продуктові традиції» (Покупець) було укладено Договір поставки №8941, відповідно до умов якого Постачальник зобов»язався систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим Договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність Покупця, а Покупець зобов»язався приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього Договору. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він поставив товар на загальну суму в розмірі 256 457 грн. 65 коп., частково товар було повернуто на суму 476 грн. 06 коп., проте Відповідачем всупереч умовам Договору не була здійснена оплата за вказаний Товар у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» в розмірі 255 981 грн. 59 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» 3% річних у розмірі 3 712 грн. 50 коп. та інфляційні у розмірі 75 667 грн. 07 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/16289/15, судове засідання призначено на 15.07.2015 р.

15.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 26.06.2015 року.

15.07.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 26.06.2015 року не виконав.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Відповідача надати докази на підтвердження оплати заборгованості в розмірі 255 981,59 грн. за Договором №8941 від 01.08.2013 року.

Також, в судовому засіданні представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору на 15 днів.

Суд, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника позивача, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2015 р. відкладено розгляд справи на 02.09.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі, клопотанням про продовження строків розгляду спору.

В судовому засіданні 02 вересня 2015 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судове засідання представник Відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі № 910/16289/15, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» є 01103, м.Київ, ВУЛИЦЯ КІКВІДЗЕ/БАСТІОННА, будинок 1/2..

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/16289/15 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 02 вересня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

01.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (Покупець) було укладено Договір поставки №8941, відповідно до умов якого Постачальник зобов»язався систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим Договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність Покупця, а Покупець зобов»язався приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього Договору.

Згідно з п.1.6 Договору право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної (товарно - транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару Постачальником та його отримання Покупцем. Датою поставки вважається дата передачі Постачальником товару Покупцю.

Відповідно до п.5.7 Договору загальна сума цього Договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товарно - транспортній або видатковій накладній) на кожну партію товару, що були поставлені протягом строку дії цього Договору, з урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів згідно з вимогами цього Договору.

У п.5.8 Договору в редакції Протоколу розбіжностей передбачено, що Покупець оплачує поставлений товар протягом (але не пізніше) 21 календарних днів з моменту поставки Постачальником кожної окремої партії товару.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2014 р. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна зі Сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього Договору, цей Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах. (п.п.9.1, 9.2 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №8941 від 01.08.2012 року Позивачем в період з 11.12.2014 року по 30.03.2015 року був поставлений товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму в розмірі 256 457 грн. 65 коп., а також Відповідачем було частково повернуто товар на суму в розмірі 476 грн. 06 коп.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем всупереч умовам Договору не була здійснена оплата за вказаний Товар у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» в розмірі 255 981 грн. 59 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» 3% річних у розмірі 3 712 грн. 50 коп. та інфляційні у розмірі 75 667 грн. 07 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №8941 від 01.08.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №8941 від 01.08.2012 року Позивачем в період з 11.12.2014 року по 30.03.2015 року був поставлений товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму в розмірі 256 457 грн. 65 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, а також Відповідачем було частково повернуто товар на суму в розмірі 476 грн. 06 коп., проте не було сплачено за отриманий Товар у повному обсязі.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» за Договором поставки №8941 від 01.08.2012 року становить 255 981 грн. 59 коп., що також підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2015 року між Сторонами, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» в розмірі 255 981 грн. 59 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату вартості товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 255 981 грн. 59 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 02.01.2015 р. по 11.06.2015 р. у розмірі 3 712 грн. 50 коп. та інфляційні в розмірі 75 667 грн. 07 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором поставки №8941 від 01.08.2012 року за загальний період прострочки з 02.01.2015 р. по 11.06.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 3 712 грн. 50 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 02.01.2015 року по 11.06.2015 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 75 667 грн. 07 коп. за період з 02.01.2015 р. по 11.06.2015 р. підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 255 981 грн. 59 коп., 3% річних у розмірі 3 712 грн. 50 коп. та інфляційні у розмірі 75 667 грн. 07 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (01103, м.Київ, ВУЛИЦЯ КІКВІДЗЕ/БАСТІОННА, будинок 1/2, Ідентифікаційний код юридичної особи 38451148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ СОФІЙСЬКА, будинок 10, ЛІТЕРА "А", Ідентифікаційний код юридичної особи 33403739) заборгованість у розмірі 255 981 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) грн. 59 (п'ятдесят дев'ять) коп., 3% річних у розмірі 3 712 (три тисячі сімсот дванадцять) грн. 50 (п'ятдесят) коп., інфляційні у розмірі 75 667 (сімдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 07 (сім) коп. та судовий збір у розмірі 6 707 (шість тисяч сімсот сім) грн. 22 (двадцять дві) коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04 вересня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин