Ухвала суду № 50434718, 14.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Крижанівської Г.В, Слободянюк С.В.,

при секретарі Абдуллаєва Е.Б.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мазур Юрія Сулеймановича, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», -

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернуся до суду із скаргою на дії начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мазур Ю.С., посилаючись на те, що останній всупереч вимог чинного законодавства виніс постанову про передачу виконавчого провадження, по якому скаржник є боржником, з районного відділу виконавчої служби до Головного управління державної виконавчої служби. Скаржник зазначає, що до компетенції Головного управління державної виконавчої служби не належить виконання рішень, як у даному випадку, по якому скаржник є боржником. Крім того, передача провадження відбулась із порушенням процедури, оскільки державні виконавці районного відділу не були відведені, а отже підстави для передачі виконавчого провадження із одного органу виконання до іншого не мали місця. Також, у постанові про передачу провадження були внесені неправдиві дані щодо реалізації кватири скаржника. Вважає, що такими діями Мазур Ю.С. порушив права скаржника, що полягає у можливих негативних наслідках щодо житлових прав останнього.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мазур Юрія Сулеймановича, заінтересована особа: (стягувач) ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Унікальний номер справи: 753/8247/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12040/2015Головуючий у суді першої інстанції: Цимбал І.К.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В. Апелянт посилається, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції допускає вільне трактування на свій розсуд положень ч. 3 ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження», зважаючи на яку встановлює, що компетенція органів ДВС, яка визначена ч. 1 та 2 ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження» не є вичерпною та дозволяє вчиняти дії, що виходять за межі обмежень встановлених ч. 1 та 2 ст.21 ЗУ «Про виконавче провадження».

Зазначає, що згідно ч. 3 ст.21 ЗУ «Про виконавче провадження», інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку. Виходячи з контексту ст.21 ЗУ «Про виконавче провадження», «інші виконавчі провадження» - це провадження не врегульовані ч.1 та 2 ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження». Оскільки компетенція органу ДВС для здійснення виконавчого провадження ВП №37884309 встановлена ч.1 ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження» - застосування ч. 3 цієї статті безумовно є помилковим.

На думку апелянта,передача виконавчого провадження ВП №37884309 до державної виконавчої служби вищого рівня разом з винесенням відповідної постанови суперечить прямо встановленим вимогам ст. 16, 21 ЗУ «Про виконавче провадження».

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Як встановлено судом першої інстанції, в провадженні ВДВС Дарницького РУЮ м. Києва перебувало виконавче провадження № 37884309 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованості в сумі 1633078 грн. 42 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру боржника /а.с. 55 - 249/.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, виходив з того, що згідно ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Колегія суддів вважає обґрунтованим такий висновок суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

15.01.2015 року начальник управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мазур Ю.С. виніс постанову про передачу виконавчого провадження для подальшого виконання до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції вірно врахував, що підставою для такої дії стало звернення стягувача, який висловив занепокоєння та недовіру районному відділу державної виконавчої служби, щодо примусового виконання вище вказаного рішення, а саме тяганиною у його виконанні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з боку стягувача перед зверненням мала місце заява про відвід, яка залишена без задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що передача начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мазур Ю.С. виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві вчинена саме з метою організації неупередженого подальшого виконання рішення /а.с. 199-201/.

З огляду на вказане, розглядаючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не відповідають обставинам справи з огляду на таке.

Виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні (Юрій Миколайович Іванов проти України) було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання, судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy). [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка п. 53).

Відповідно необгрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, ECHR 2002-ІІІ).

Обгрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і ; характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі "Райлян проти Росії" (Raylyan v. Russia), № 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року).

Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, суд визнав надмірною (див. рішення у справі "Зубко га інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 і 11418/04. п. 70. ECHR 2006-VI).

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення виконувалися відповідно до вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка).

Як вбачається з матеріалів справи, вказане виконавче провадження відкрито 29.04.2013 року, проте рішення суду на час розгляду даної скарги судом першої інстанції не виконано, що становить два роки і два місяці.

Не надано доказів виконання рішення суду і під апеляційного розгляду справи.

Колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції відносно того, що відповідно до п. 6.1 інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавче провадження може бути передано від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого у випадках, визначених Законом та цією Інструкцією.

Згідно п. 6.3. Інструкції, передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися: а) до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, інших органів ДВС та виконавчих груп, утворених при цих органах. - за рішенням директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах ДВС; б) до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - за рішенням начальника цього відділу щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах ДВС та виконавчих групах, утворених при цих органах; в) до відділу примусового виконання рішень регіонального органу ДВС, територіальних органів ДВС га виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням начальника регіонального органу ДВС щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС; г) до відділу примусового виконання рішень і регіонального органу ДВС - за рішенням начальника цього відділу щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС; ґ) до виконавчої групи, утвореної в межах органу ДВС, - за рішенням керівника цього органу ДВС.

Згідно п. 6.4. Інструкції, передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС або у зв'язку з утворенням виконавчої групи при іншому органі ДВС здійснюється за вмотивованою постановою особи, яка прийняла рішення про передачу матеріалів виконавчого провадження, якаІ надсилається сторонам виконавчого провадження та до відповідного органу ДВС.

Згідно п.6.5. Інструкції у постанові обов'язково зазначаються обставини, які обумовили передачу виконавчого провадження, особа, якій передаються матеріали виконавчого провадження (керівник виконавчої групи), а також встановлюються строки передачі, які не можуть перевищувати п'яти робочих днів.

Згідно п. 6.6. Інструкції при передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого органу ДВС державний виконавець або керівник виконавчої групи в день одержання матеріалів виконавчого провадження виносить постанову про прийняття виконавчого провадження до виконання, яку надсилає сторонам виконавчого провадження із супровідним листом, у якому зазначає свій робочий телефон, дні прийому та місцезнаходження органу ДВС, до якого передано виконавче провадження або при якому утворено виконавчу групу.

Згідно п. 6.7. Інструкції при передачі виконавчого провадження з одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого відповідні відомості заносяться до Єдиного реєстру.

Згідно ч. З ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Колегія суддів зазначає, що начальник управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мазур Ю.С. при винесенні оскаржуваної постанови діяв правомірно відповідно до вимог чинного законодавства в межах компетенції.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону, визначено, що на відділ примусового виконання рішень і управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими: боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить від трьох до і десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Разом з цим, ч. 2 не скасовує ч. 3 ст. 21 Закону та положення Інструкції, а визначає компетенцію примусового виконання к рішень певних категорій, проте зважаючи на ч. З вказаної статті, така компетенція не є вичерпною.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали.Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 312 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: