Ухвала суду № 50431412, 02.04.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/11066/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/332/15 Доповідач - Демкович Ю.Й.Категорія - 51

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козак І. О., Загорський О. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя

апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» та ОСОБА_1

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 грудня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» /надалі ОСОБА_2/

про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулося зі скаргою на рішення суду першої інстанції від 10.12.14, вважаючи, що воно частково поставлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 коштів у якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної несвоєчасною виплатою йому заробітної плати, та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у вимогах позивача. У решті рішення не оскаржує.

Порушення вбачає в тому, що суд неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме: судом не враховано того факту, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що внаслідок невиплати йому в день звільнення всіх належних йому сум він зазнав душевних страждань. Зазначає, що відсутні медичні довідки, висновки судово-психологічної експертизи або висновки фахівця у галузі психології, які б могли бути адекватним доказом заподіяння моральних страждань ОСОБА_1, а також, не наведено доказів тих складових, за наявності яких моральна ( немайнова) шкода підлягає відшкодуванню.

У свою чергу 16.02.15 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на рішення суду, вважаючи, що воно поставлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким змінити рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 в його користь компенсації за несвоєчасну виплату йому заробітної плати з 10656,00 грн. до 22644,48 грн.

Указує, що судом невірно проаналізовані докази по справі, що мають значення для правильного прийняття рішення, а саме, що позивачу проводили доплати за роботу бухгалтера та бухгалтера по транспорту, оскільки дані роботи ним виконувалися, що встановлено при розгляді справи № 604/42/14ц за позовом ОСОБА_2 до нього про витребування грошей, набутих без достатньої правової підстави.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10.12.14 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь позивача компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 10656,00 грн. та 1000,00 грн. моральної шкоди заподіяної несвоєчасною виплатою заробітної плати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави 487,20 грн. судового збору.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 підтримав вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній. Скаргу позивача не визнав.

Позивач також не визнав скарги відповідача, а свою підтримав. Зазначив, що судом не взято до уваги того факту, що він крім обовязків касира виконував обовязки бухгалтера по транспорту. Що підтверджується наказом про звільнення, в якому зазначено. Що його звільнено з посади бухгалтера-касира й зобовязано окрім касових документів передати усі бухгалтерські документи по автотранспорту.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

ОСОБА_1 мотивував свої позовні вимоги тим, що з 20.08.10 по 26.04.13 працював на посаді бухгалтера-касира у ОСОБА_2. У день звільнення йому видано трудову книжку, однак в порушення ст. 116 КЗпП України ОСОБА_2 не проведено із ним повного розрахунку, що дає підстави притягнути відповідача до відповідальності й останнього слід стягнути суму заборгованості за кожен день прострочення, що становить 22644,48 грн.

Також просив стягнути 20000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем його трудових прав, оскільки через несвоєчасну виплату всіх належних сум в день його звільнення йому спричинено душевні страждання, які полягають у моральних переживаннях, хвилюванні, зумовленому втратою роботи та необхідністю пошуку нової, втратою постійного заробітку для сімї.

Установлено, що наказом по ТОВ «Тернопільхлібпром» № 86к від 20.08.10 ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду касира «Тернопільхлібпром» з місячним випробувальним терміном із посадовим окладом 1850,00 грн.

Згідно із записом у трудовій книжці позивача № 14 від 20.08.10, останній прийнятий на посаду касира-бухгалтера ( наказ № 86к від 20.08.10).

У силу ч. 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом.

Наказ про прийняття позивача на посаду бухгалтера відповідачем не видавався.

Також, відсутні будь-які докази про роботу позивача за сумісництвом.

Наказом № 38к від 26.04.13 ОСОБА_3 звільнено з посади бухгалтера-касира ТОВ «Тернопільхлібпром» за згодою сторін. Зобовязано позивача здати бухгалтерські документи по автотранспорту та касові документи.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоїн про. розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлено трудову книжку і провести з ним розрахунки в строки, передбачені цим кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що розрахунок у день звільнення позивача проведений не був.

У силу ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в стаття 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Повний розрахунок по заробітній платі з позивачем ОСОБА_2 провело 01.08.13.

Аналізуючи обсяг виконуваних позивачем обовязків, судовою колегією встановлено наступне.

Згідно із наказом про прийняття позивача на роботу останній був прийнятий на посаду касира із посадовим окладом 1850,00 грн.

Штатним розписом ОСОБА_2 передбачено посаду касира з посадовим окладом 1850,00 грн.

Згідно із довідкою про середньомісячну заробітну плату №1/163 від 11.03.15 ОСОБА_1 у лютому відпрацював 160 год. і йому здійснено нарахування в сумі 5365,00 грн., у березні - 160 год. та здійснено нарахування в сумі 4070,00 грн. Середньоденна заробітна плата останнього становила 235,88 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 22644,48 грн. сум середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу до виплати сум при звільнені є необґрунтованими, оскільки, перевіривши методику та періоди нарахування цієї суми суд вважав, що останні є хибними з огляду на те, що відсутні докази виконання останнім обовязків бухгалтера й виходив із розрахунку середньоденної зарплати ОСОБА_1 у 111,00 грн.

При цьому судом враховувався посадовий оклад позивача у розмірі 1850,00 грн. та доплата за роботу у вихідні дні.

Із таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Рішенням Підволочиського районного суду від 15.08.14, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23.09.14, встановлено, що ОСОБА_1, який працював на посаді касира у ОСОБА_2 з 20.08.10 по 26.04.13 за період із вересня по грудень 2012р., січень квітень 2013р. безпідставно виплачена доплата в розмірі 14636, 91 грн.

Висновком судового експерта № 503/14-22 від 20.05.14, який виконаний експертом Тернопільського відділення КНДІСЕ в межах розгляду цивільної справи № 604/42/14ц (між тими ж сторонами) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування грошей, набутих без достатньої правової підстави, встановлено, що в наказах про призначення на роботу ОСОБА_1 відсутні записи про проведення доплат ОСОБА_1 ( за суміщення посад, інших доплат), відсутні накази та інші внутрішні розпорядчі документи, на підставі яких проводилися доплати, а тому підстав для нарахування ОСОБА_1 у розрахункових листках за вересень грудень 2012 року, січень квітень 2013 року доплат інших та доплат за суміщення посад немає. Сума безпідставно виплаченої доплати ОСОБА_1 за період з 01.09.12 по 26.04.13 склала 14636,91 грн.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він виконував обовязки бухгалтера, колегія суддів до уваги не бере, оскільки останнім не надано жодного доказу на їх підтвердження.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тому, судом першої інстанції вірно проведено розрахунок середньомісячного заробітку позивача та розмір відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Із огляду на вищенаведене судова колегія приходить до висновку, що рішення суду щодо стягнення спірних сум є законним, а тому вимоги апелянта ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Також, не підлягають до задоволенні й вимоги апелянта ОСОБА_2 щодо скасування рішення в частині відшкодування позивачу моральної шкоди, так як вони є безпідставними.

Встановлено, що повний розрахунок проведено ОСОБА_2 через 96 днів.

Право на отримання плати за виконану роботу є конституційним (законним) правом позивача у силу ч. 4 ст. 43 Конституції України

У відповідності до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач стверджував про те, що морально страждав через дії ОСОБА_2 із невиплати заробітної плати, змінилися його звичайні життєві звязки із за відсутності коштів.

Рішення в цій частині є законним і до скасування не підлягає.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» та ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 грудня 2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скаргу.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4