Постанова № 50425050, 26.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 серпня 2015 року 10:55 № 826/5892/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Федорчука А.Б.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Калініченко Л.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування попередження про наступне вивільнення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування попередження про наступне вивільнення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що фактично відбулась лише зміна найменування посади із заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу на заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та фактично у відповідача не мало місця змін в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, позивач, за своєї згоди, повинен був бути переведений на посаду заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, а відтак попередження про наступне вивільнення є безпідставним, незаконним та виданим з грубим порушенням національного та міжнародного законодавства.

У позовній заяві позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати в частині призначення полковника міліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з 27.02.2015, Наказ МВС України №861 о/с від 11.05.2015 р.;

- визнати протиправною дію Міністерства внутрішніх справ України із вручення ОСОБА_1 персонального попередження про наступне вивільнення від 10.03.2015 року;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України укласти трудовий договір з полковником міліції ОСОБА_1 з 27.02.2015 та призначити його на посаду заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України по невиплаті заробітної плати ОСОБА_1 з 27.02.2015 по дату ухвалення судового рішення, за окладом та надбавками, встановленими для посади заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь невиплачену різницю у заробітній платі з 27.02.2015 по дату ухвалення судового рішення;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування йому моральної шкоди 10000,00 (десять тисяч) гривень.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник Міністерства внутрішніх справ України в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що посада, яку раніше обіймав позивач та посада, яка була введена наказом МВС України від 27.02.2015 р. №218 р. не є тотожними, що в свою чергу спростовує твердження позивача про те, що змінилась лише назва посади. Крім того, представник відповідача повідомив, що з боку МВС України жодним чином не було порушено переважного права позивача на залишення на службі після скорочення його посади, яку він раніше обіймав, оскільки позивач продовжує проходити службу в органах внутрішніх справ України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства внутрішніх справ України №164 о/с від 14.02.2011 р. «По особовому складу» згідно з наказом МВС від 28.01.2011 №25 дск «Про затвердження штату центрального апарату МВС» призначено з 28.01.2011 р. ОСОБА_1 (М-024722) заступником начальника управління - начальником відділу супроводження розслідувань.

27.02.2015 р. Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ №218 «Про організаційно-штатні зміни у МВС» з метою оптимізації структури та штатної чисельності Міністерства внутрішніх справ.

Згідно переліку, затвердженого даним наказом, посаду заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань скорочено.

У зв'язку з наведеним, 10.03.2015 р. помічником керівника Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з кадрового забезпечення МВС України оголошено ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення щодо скорочення посади, на якій він перебував.

Незгода позивача із зазначеними діями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення №114).

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» заступник міністра - керівник апарату відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує роботу апарату міністерства.

Згідно ч. 4 ст. 13 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №401 від 13.08.2014 р., штатні розписи та кошториси органів внутрішніх справ, а також штатні розписи (штати) підрозділів та установ МВС затверджуються заступником Міністра - керівником апарату.

Як уже зазначалось, 27.02.2015 р. Міністерством внутрішніх справ України з метою оптимізації структури та штатної чисельності Міністерства внутрішніх справ прийнято наказ №218 «Про організаційно-штатні зміни у МВС», яким скорочено посаду заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань, про що повідомлено позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 надано з 18 по 31 березня 2015 р. додаткова відпустка на підставі наказу МВС України №507 о/с від 24.03.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до МВС України з рапортом щодо переведення його на нововведену посаду заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.

Листом №50/4019 від 25.03.2015 р. позивача повідомлено, що у зв'язку з наданням йому відпустки в період з 18.03.2015 р. по 31.03.2015 р. його рапорт щодо переведення буде розглянуто після виходу з відпустки.

Матеріалами справи підтверджується, зокрема, актом про надання пропозиції полковнику міліції ОСОБА_1 щодо призначення у зв'язку із скороченням посади від 08.04.2015 р., що підтверджує факт того, що 08.04.2015 р. ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням посади, яку він обіймав, пропонувалося (у вигляді письмової пропозиції, яка приєднується до цього акту) для призначення посада старшого інспектора з особливих доручень Укрбюро Інтерполу ГУ МВС України в Луганській області.

При цьому, вбачається, що полковник міліції ОСОБА_1 від підпису для ознайомлення відмовився та повідомив, що попередньо з даною пропозицією згоден, але йому необхідно порадитись з родичами.

30.04.2015 р. МВС України складено акт про надання пропозиції полковнику міліції ОСОБА_1 щодо призначення у зв'язку із скороченням посади, яким підтверджується, що позивачу повторно пропонувалась для призначення посада старшого інспектора з особливих доручень Укрбюро Інтерполу ГУ МВС України в Луганській області з негайним поданням відповідного рапорту.

З даного акту вбачається, що полковник міліції ОСОБА_1 усно заявив, що рапорт подасть пізніше. У зв'язку з тим, що з 08.04.2015 р. до теперішнього часу він зазначеного рапорту не подав, така його заява усіма присутніми була розцінена як фактична відмова від запропонованої посади.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем в подальшому 11.05.2015 р. прийнято наказ №861 о/с щодо призначення ОСОБА_1 з 27.02.2015 р. старшим інспектором (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідування управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу на підставі подання Робочого апарату Укрбюро Інтерполу від 30.04.2015 р.

Листом №50/5-45 від 25.05.2015 р. позивачу повідомлено, що його на виконання доручення керівництва Міністерства внутрішніх справ України до поданого ним рапорта від 23.04.2015 р. наказом МВС України від 11.05.2015 р. №861 о/с відповідно до наказу МВС України від 27.02.2015 р. №218 «Про організаційно-штатні зміни у МВС України» та абз. 4 п. 21 і пп. «а» п. 45 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ призначено на вакантну посаду в Робочому апараті Укрбюро Інтерполу.

Наведене в сукупності свідчить, що МВС України не порушено переважного права позивача на залишення на службі.

Щодо тверджень позивача стосовно того, що посада заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, що була скорочена та посада заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу є тотожними, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, завданням відділу управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань є: організація взаємодії правоохоронних органів України та іноземних держав у кримінальних провадженнях та оперативно-розшукових справах щодо злочинів економічної та загальнокримінальної спрямованості; накопичення, систематизація та аналіз інформації кримінального характеру відносно фізичних та юридичних осіб, злочинних угруповань, тенденцій розвитку транснаціональної злочинності. Збір та аналіз інформації відносно осіб та ОЗУ, причетних до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів з метою внесення цих відомостей до баз даних Робочого апарату та Генерального секретаріату, а також ініціювання заборони їх в'їзду на територію України та видворення за її межі; перевірка інформації, яка надходить на «гарячу лінію» та «гарячу скриньку» Робочого апарату; підготовка матеріалів за напрямками своєї роботи для інформаційного наповнення веб-сайту Робочого апарату; забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом з питань забезпечення координації заходів в рамках боротьби з транснаціональною злочинністю; вивчення та узагальнення передового світового досвіду у боротьбі : і злочинністю за напрямами роботи відділу; участь у тематичних форумах з питань, що відносяться до компетенції відділу; підготовка інформаційних довідок керівництву Робочого апарату з питань, що відносяться до сфери діяльності відділу; внесення пропозицій керівництву Робочого апарату щодо вдосконалення роботи підрозділу.

Водночас, завданням відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань є: організація взаємодії правоохоронних органів України та іноземних держав щодо здійснення міжнародного розшуку та екстрадиції осіб; здійснення міжнародного розшуку осіб, які ухиляються від попереднього розслідування та відбування покарання, розшук безвісти зниклих осіб; організація та проведення процедури екстрадиції осіб, які розшукуються правоохоронними органами України та зарубіжних країн, Організація та проведення процедури передачі засуджених осіб, координація процедури видворення осіб за межі території України; накопичення, систематизація та аналіз інформації стосовно осіб, оголошених в міжнародний розшук, ведення обліків таких осіб, аналіз інформації з питань організації міжнародного розшуку осіб; розміщення карток у міжнародній інформаційній системі Інтерполу ASF; підготовка матеріалів за своїм напрямком для інформаційного наповнення веб-сайту Робочого апарату; забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом з питань забезпечення координації заходів в рамках боротьби з транснаціональною злочинністю; вивчення та узагальнення передового світового досвіду з організації міжнародного розшуку та екстрадиції; участь у тематичних форумах з питань, що відносяться до компетенції відділу; підготовка інформаційних довідок керівництву Робочого апарату з питань, що відносяться до сфери діяльності відділу; внесення пропозицій керівництву Робочого апарату щодо удосконалення роботи підрозділу; надання практичної допомоги правоохоронним органам України та інших країн-членів Інтерполу в розслідуванні та розкритті транснаціональних злочинів загальнокримінальної спрямованості.

Наведене в сукупності свідчить, що завдання, покладені на зазначені відділи не є тотожними, що додатково підтверджує скорочення, а не перейменування посади позивача, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваних дій щодо вручення позивачу попередження про наступне вивільнення.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання МВС України укласти трудовий договір з позивачем та призначити його на посаду заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, суд зазначає, що підстави для їх задоволення відсутні, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач продовжує службу в органах внутрішніх справ.

Щодо вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення у період з 27.02.2015 р. по дату ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

В системі МВС України порядок та умови нарахування та виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 12 даної Постанови доручено державним органам привести власні нормативно-правові акти у відповідність.

На виконання вищезазначеного доручення Уряду МВС України був виданий наказ від 31.12.2007 р. № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 1.5 Інструкції передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Враховуючи ті обставини, що посада заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу була скорочена наказом МВС України від 27.02.2015 р. №218, а позивача наказом МВС України від 11.05.2015 р. №861 о/с призначено на посаду старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України з 27.02.2015 року, останньому на підставі цього наказу нараховане та виплачене грошове забезпечення з цієї дати відповідно до встановленого посадового окладу та надбавок, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доходи ОСОБА_1 від 03.06.2015 р. №566.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Викладені в позовній заяві обґрунтування щодо завдання позивачу моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях та психічних розладах не підтверджені жодним належними доказами, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного наказу в частині та вчинення дій виконав у повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 69-72, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Федорчук А.Б.

Суддя Шулежко В.П.